«Осінь – завжди привід для роздумів»

Вінничани — про виклики коронавірусу, місцеві вибори і (не)депресивний настрій

Людмила ФIЩЕНКО, головний лікар Центру первинної медико-санітарної допомоги № 1:

— Враховуючи епідемію, кожен сімейний лікар на сьогодні працює з навантаженням. Та складно не від того, що змінився ритм роботи, а через відсутність комунікації між пацієнтом і лікарем. На жаль, наші люди не звикли до правил, не хочуть дослухатися до порад лікарів і у різних станах йдуть на прийом, наражаючи і себе на небезпеку, і оточення. Ми просимо контактувати телефоном зі своїм сімейним лікарем, бажано у робочий час з 8.00 до 20.00. Він допоможе зняти левову частку питань. Це передусім стосується ковідних хворих, яких сімейні лікарі тримають на контролі щодня: щодня обдзвонюють, опитують відповідно до протоколу, фіксують стан, за необхідності направляють мобільну бригаду.

На фоні епідеміологічної ситуації говорити про хороше складно. Сили мені, як керівнику, додає співпраця з НСЗУ. Ми маємо достатньо ресурсів, щоб забезпечити колектив усім необхідним для безпечної роботи. Лише на засоби індивідуального захисту від початку епідемії вже витратили 1,2 млн грн. Мобільна бригада, сімейні лікарі, медсестри отримують достойні зарплати, через це нам не бракує «медичних рук»... Ще тішать попередні результати місцевих виборів, які свідчать про перемогу чинного міського голови Сергія Моргунова, бо це також упевненість, що всі започатковані проєкти і задуми будуть продовжені. Це наша стабільність, якої так не вистачає на центральному рівні.

Володимир КОЗЮК, народний художник України:

— Якщо говорити про хороше, то з «найсвіжішого» — це мистецький проєкт «Art PALACE», який відкрився 16 жовтня у палаці Потоцьких у Тульчині і триватиме до 5 листопада. Він презентував розкішні експозиції у шести залах палацу. Серед них виставки фіналістів нашого пленеру «Кращий художник», експозиція від «Музею Книги», виставка з фондів Вінницького обласного художнього музею та «Подільська ікона» з моєї колекції. Крім цього, у рамках проєкту стартував мистецький пленер «Обереги», який проходив за участі художників з різних куточків України. «Обереги» відвідали музей братів Герасименків, написали портрети народних майстринь Фросини Міщенко та Тетяни Шпак, етнографів Віктора Косаківського і Наталії Шпак, зафіксували краєвиди Новоселівки, Бубнівки, Губника.

Загалом рік видається плідний, реалізовано чимало цікавих і успішних ініціатив, зокрема у рамках міжнародного мистецького проєкту «Кращий художник». Разом з тим через епідемію «злетіло» 12 проєктів, 8 з яких міжнародних. Накопичилися борги, які не знаю, коли зможу віддати... Та на сьогодні чи не найбільше мені болить не матеріальні блага, а духовні. От на наступний рік будемо відзначати 30 років незалежності України, а наша держава досі на достойному рівні не представлена у світовому мистецтві. На жодному експонаті у великих визначних музеях світу не написано «Ukraine». Є поодинокі люди, які намагаються вивести Україну на олімп — це Остап Ковальчук, Віктор Сидоренко, Назар Білик, я намагаюся брати участь у міжнародних проєктах, допомагаю організовувати виставки всесвітньовідомих художників в Україні. Взимку, наприклад, приймали виставку «Мистецтво Тибету» Хань Юйченя. Про подію «гуділи» всі китайські телеканали, а в Україні висвітлювали кілька. Усе це я до того, що державі байдуже до місця України у світовому мистецтві. Якщо раніше у нас, художників, були погані комунікації із профільним міністерством, то зараз їх фактично не має. Не чути не лише художників, але й кінематографів, акторів — діячів, які формують експертне середовище і мають низку успішно реалізованих проєктів.

Анна ОЛIЙНИК, речниця Національної поліції у Вінницькій області:

— Осінь завжди привід для роздумів, оцінок, багато хто скаржиться на депресію і поганий настрій. Життя щодня посилає нам нові і нові виклики, переживання, примушує сумніватися, розчаровуватися, а когось навіть зневіритися. Як цьому завадити? З кожним роком дедалі менше живого спілкування і багатьом здається, що, там, за гарними фото в соцмережах, і є справжнє красиве життя, щасливі сім’ї, розумні і слухняні діти, успішні чоловіки і необтяжені нічим, окрім вибору модних луків, жінки. І от, мало не кожен прагне сховатися за вдалими світлинами аватарок у паралельному світі, щохвилини звіряючи кількість лайків і репостів, як доказ успішності існування.

Моя професія теж вимагає постійної присутності в соціальних мережах — бо, щоб донести до людей важливу інформацію, саме там і можна отримати їхню увагу. Безумовно, соцмережі — це колосальні можливості для обміну інформацією, спілкування між людьми, яких розділяють країни і сотні тисяч кілометрів, навчання. Але саме вони можуть віддалити людей, які живуть в одній квартирі і кожен окремо у своєму телефоні. Тому сила кожної людини в тих, хто поруч з нею. Я особисто «підзаряджаю батарейку» від спілкування з рідними, з позитивними людьми, яких дуже багато в моєму житті. Кожен може розфарбувати своє життя в яскраві кольори навіть в сірі осінні дні. Озирніться довкола, підтримайте тих, хто самотній, кому боляче, хто у відчаї, приділіть увагу своїм дітям, батькам, займіться тим, що завжди хотіли, але відкладали на потім.

Отець Григорій РОГОЦЬКИЙ, настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці:

— Не так давно у Facebook ми створили групу «Жива спадщина Любомира Гузара», де збираємо конкретні факти і фрагменти з життя Блаженнішого, через які формується цілість діяння Божого через цю велику людину. Зараз усі сили спрямовані на встановлення пам’ятника Любомира Гузара у Вінниці. У цій побудові ми відкриваємо доброту Бога і велич Бога. Тому співпраця людей і бажання пізнавати духовну спадщину Любомира Гузара — це конкретна радість для мене і нашої монашої спільноти, навіть благословення. Наразі триває збір коштів, є чимало складових, які з вірою треба пережити — і у відношенні економічному, і у впорядкуванні документів.

З поганого — болить те, що людина замість Бога вибирає щось або когось. Тоді виникає дезорієнтація і людина починає тупцювати на одному місці. Відтак серйозним викликом для сучасної людини стає саме життя, яке перестають цінувати, граються з ним, посягають на нього. Від цього людина страждає, бо протиставлення життю притягує випробування, в тому числі й нинішню епідемію та її наслідки.