МЕНЮ

Одеса. Мова вивісок свідчить про тенденції

Сергій ЛАЩЕНКО
19 грудня, 2019 - 20:07
Але у нас має бути всього в міру

Звернув увагу на мову вивісок у цьому гарному причорноморському місті ще 1980 року. Українського було набагато менше, ніж у Києві, і це відразу впадало у вічі. Налічив тоді щось приблизно 25% україномовних. Решта була російською, бо англомовних не могло бути в принципі. Причому вивіски були переважно такі: «Хліб», «Молочне кафе», «Булочна»... Формально цілком українські та водночас зрозумілі мешканцям. Не пам’ятаю, щоб потрапило на очі щось на кшталт: «Кав’ярня», «Перукарня» чи «Ласунка». Такого одесити могли б і не зрозуміти. Тож на тлі Києва і Львова української було мало, зате, скажімо, Луганська — багато. Адже того ж 1980 року в адміністративному центрі найсхіднішої області я зафіксував лише два україномовних написи: «Слава КПРС» (на обкомі партії) та кафе «Зустріч» на автовокзалі. Пояснення просте: Одеса — це південний захід, а не південний схід.

*  *  *

А 2006 року Одеса здалася вже більш українською. Відсотків 45—50 вивісок точно було державною мовою, а на околицях міста і до 60% доходило! Це була епоха проукраїнського мера Едуарда Гурвіца. Скоріш за все, саме таке пояснення є найбільш логічним. Тепер же, попри галасування стосовно «оголтелой украинизации», українського поступово меншає. Борються дві тенденції — проукраїнські, державницькі імпульси із Києва урівноважуються ба навіть пересилюються ініціативами місцевого бізнесу. Зрозуміло, що російськомовні підприємці в Одесі домінують, тому й у мовній сфері переважають проросійські впливи. Відтак написам, на яких українська повністю ігнорується (скажімо: «Кadorr желает всем счастья» та «Европейская кухня. Русский бильярд»), уже не дивуєшся. У кращому разі вивіски двомовні, наприклад: «Квіти. Эдельвейс», «Продукты. Мрія». Трапляється і таке компромісне поєднання: «Салон меблів. Мебель. Приятные цены». Трапляються винятки, коли пишуть лише українською, наприклад: «Хінкальня. Грузинська кухня». Спасибі братам-грузинам за повагу до нашої мови, але хотілося б, щоб в Одесі й суто українських назв було набагато більше. Ну, скажімо, «Козак Мамай», чи ресторан «Дунайська Січ», чи кафе «Холодний Яр».

*  *  *

Одеса — місто традиційно інтернаціональне, тому нерідко трапляються написи англійською, італійською та івритом. Зафіксував на фото і зразки українсько-китайської двомовності. Колись Одеса оголосила, що бере курс на... тримовність. Тобто українська, російська та англійська мови. Така собі спроба «вільного міста» бути максимально оригінальною... Але англійської тепер і в Києві море. Мало того, навіть у районних містечках Закарпаття і волинського Полісся англійською вже нікого не здивуєш. Тож нині Одеса вирізняється хіба щоразу більшим несприйняттям української. Особливо це помітно в районі Аркадії. Таке враження, ніби корінному населенню області чітко дають зрозуміти: гроші, розкіш та українство — речі несумісні. Іншим народам можна, але за умови домінування російської. Наприклад: «Ресторан армянской кухни у Самвела» або «Sababa. Современная кухня Израиля». Є назви латиницею на дещо космічній хвилі: «Hotel Gagarinn» та «Gagarinn plaza». Дуже рідко трапляється підпільно-українське: Ukrainian restaurant «Nash». Досить інтимно, і не всі ватники здогадаються, що там збираються «укропи». Загалом, української мови в Аркадії катастрофічно мало. Не більше 10%. Це або стандартне: «Обмін валют», або щось типу: «Туалет працює цілодобово». В одному місці я помітив двомовну російсько-болгарську вивіску: «Настоящая болгарская кухня»/ «Віарна българска кухня». Тут болгарський текст з помилками. Правильно: «Истинска българска кухня». Взагалі, болгарською на Одещині досить часто пишуть з помилками. Наприклад, «ръбар» у значенні «рибалка». А правильно: «рибар». Бо «ръб» — це гострий край чогось. Скажімо, столу. В іншому місці напис: «Злата река» замість «Златна река». Та чи варто дивуватися з болгарських текстів, коли часто трапляються помилки навіть у текстах державною мовою! В одному місці помітив двомовний напис: «Ремонт обуви»/ «Відремонтування взуття». Втім, не обурююся, розумію власників кіоску. Мабуть, хотілося якнайсамобутніше. Більше засмутився, коли читав: «Зелений забор», «Участковий міліціонер»... А існування українського і болгарського суржику на даний момент практично неминуче в час, коли російська панує ось так — тотально й безкомпромісно. А у нас має бути всього в міру. Тим паче, що під час війни з Росією цілком доцільно нам мобілізуватися. Варто нагадати: у 1941—1945 роках знайти вивіску німецькою мовою в Москві, Ленінграді, Горькому, Саратові було практично неможливо.