МЕНЮ

«Немає ідентичності – немає держави»

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
23 травня, 2019 - 20:04
Волиняни — про традиції, сучасність і сильних духом людей

Богдан ЗЕК, провідний науковий співробітник Волинського краєзнавчого музею:

— Порадував і засмутив водночас — Міжнародний день музеїв 18 травня, моє професійне свято, яке завжди губиться посеред багатьох інших подій. З одного боку, свято завжди асоціюється з позитивними емоціями, спогадами, мріями, але не цього разу. Того дня зникло багато сподівань і стало чіткіше зрозуміло, що про нас забули. Охороняючи і примножуючи національні надбання, музейники отримують мізерні оклади і тому змушені шукати ліпшої долі в інших країнах. Адже музей — це не просто сховище, це національна ідентичність, немає ідентичності — немає держави, і горе тому народу, який у ній живе.

 Вразила книжка адвоката і волонтера Василя Нагорного «Крізь пекло війни та судів: шлях нескорених», на презентації якої побував. Отже, про що ця книжка? Вона не про міфічних суперменів та уявних персонажів, а про реальних людей із почуттям обов’язку, які стали НАШИМИ ЗАХИСНИКАМИ. Автор показує не бойові події безпосередньо, а інший — протилежний бік війни: матерів і дружин, кохання й буденність. Завдяки літературному хисту автору вдалося розповісти не лише про волинян — героїв його книжки можна зустріти чи не в кожному куточку України. Література — це не лише мистецтво, а й історія, яку вона допомагає зрозуміти. Власне, й книжка «Крізь пекло війни та судів: шлях нескорених» створить уявлення про війну і сьогодення майбутнім поколінням. Автору вдалося навдивовижу майстерно передати нюанси емоцій. Його книжка — про людей, сильних духом, котрі з кожною прочитаною сторінкою стають справжнім прикладом для наслідування. Особисто мені, як історику, хотілось би ознайомитися з авторською інтерпретацію подій 2014—2015 рр. не лише як письменника, а й юриста.

Галина ГОЛУБОВИЧ, голова благодійного фонду Iвана Омелянюка «Майбутня Волинь-Україна», громадський діяч (м. Ковель):

— Досить часто з приємністю буваю в Музеї-садибі Лесі Українки в Колодяжному, але ця поїздка виявилась особливою. До Міжнародного дня музеїв та Міжнародного дня вишиванки працівники музею підготували відкриття виставки «Етнографічні узори Олени Пчілки». На цьому заході були присутні корифеї музейної справи: головний зберігач фондів Волинського краєзнавчого музею Наталія Пушкар та колишній директор садиби-музею Лесі Українки, заслужений працівник культури України Віра Комзюк. Вони розповіли, яким непростим був шлях до першого повного видання альбому узорів Олени Пчілки 2010 року, упорядниками якого вони є. Таким чином, їм вдалося здійснити її мрію і залишити в пам’яті поколінь етнографічну працю Великої Українки та неоціненні скарби народної вишивки.

Ця велика справа має своє продовження. До неї долучилися наші сучасниці, активні українки Людмила Завада (Волинський музей) та Оксана Скорич (Луцьке підприємство «Едельвіка», яке виготовляє якісні тканини, створює дизайн сучасного національного одягу і виготовляє його). Вони привезли колекцію сучасних народних костюмів за узорами Олени Пчілки, які разом з виставленими сторінками із альбому формують цю чудову виставку. Вражає поєднання традиційного та сучасного! Подумалось, що сама Олена Пчілка була б щиро вдячна їм усім. Реальним втіленням у життя стала її кропітка етнографічна праця через 100 років. У цей час в садибі Косачів відчувалася присутність її господині — Олени Пчілки, крізь призму часу: в її роботах, у квітуванні саду, у щебеті птахів, у весняному розмаї... Вона теж це бачила, бо досі квітує косачівський бузок, милує око сад і ставок... Дякую долі за ці відчуття.

Наталія ШЕПЕЛЬ, журналіст, акторка театру «ГаРмИДер»:

— У Луцьку відбувся дуже цікавий ретро-променад, який провели актори нашого театру й вихованці разом з дитячою театральною студією «ДогориДриґом». Порадувала власне ідея — оживити культурні пласти нашого багатонаціонального міста початку ХХ століття. Справді захоплююсь потенціалом театру та юних студійців, бо знаю, що паралельно йде робота над іншими складними проектами, є гастролі. Але вони знаходять на це час і дарують місту естетику моменту. Це дуже цінно. Шкода лише, що погода завадила показати променад, як планувалося, на другий день Великодня. Але зараз вийшло. Переглядаю фото, вони просто фантастичні.