«Навіть тиждень на «Січі» міняє дітей!»

Інколи життя підкидає такі цікаві зустрічі, що зразу й не віриться у своє везіння. Ми багато чули про осетинів, кадировців і «бойових бурятів», які на Донбасі воювали за Путіна. Дуже рідко ЗМІ розповідають про тих представників народів Росії, які воюють на українському боці. А Олександр Болькін не лише представник народу ерзя (один з двох корінних етносів Мордовії), не лише відставний офіцер у чині підполковника, але й відомий краєзнавець та поет, який багато робить для збереження культури свого народу. Він пише талановиті вірші ерзянською, сам же перекладає їх на українську.

Пише Олександр зовсім непогано для людини, яка вивчила українську самотужки. Символічно, що саме Олександр Болькін (підполковник авіації) переклав на ерзянську мову нашу відому пісню «Дивлюсь я на небо...» Перекладами не обмежується, активно воює за утвердження української мови в столиці. Такий він, син ерзянського народу, громадський діяч двох націй і водночас доблесний воїн, який воював за Україну на сході.

***

Олександр, оптиміст за натурою, із запалом розповідає про свої плани стосовно «Бориспільської Січі». Колись це була лише волонтерська організація, яка допомагала бійцям на сході. Тепер же в планах його друзів запустити на базі «Бориспільської Січі» процес виховання української молоді. Олександр Болькін, сам колишній підприємець, ділиться роздумами: «Газета «День» якось писала про молодіжний табір «Карпатський легіон». Це воєнізований табір для молоді, де вчать виживати у складних умовах. Але варто виховувати й інші позитивні риси українців. Скажімо, хазяйновитість. Вона в українців у крові, але самі вони традиційно розпорошені, атомізовані. Тому їм важко виробити якусь спільну стратегію розвитку. Навіть в межах району. Мешканці села можуть не знати, чим живе і чим дихає село сусіднє. Тому треба зцементувати суспільство! Козацький курінь нашому таборі буде складатися з мешканців різних сіл, а не якогось одного. Це принципово. І вже тоді можна буде активно працювати з дітьми, привчати їх до взаємодії».

***

Це щось новеньке... Багато спілкувався з патріотами, але з такою постановкою питання досі не стикався. Ерзянський поет бачить наші недоліки збоку? Що ж, послухаємо далі. Олександр каже: «Ми виходимо з того, що треба наполегливо і системно виховувати провідну верству. Тому літні табори і молодіжні «січі» повинні бути в кожному районі. Якщо говорити про Бориспільщину, то вважаю: весь район в перспективі повинен стати єдиною громадою! Якщо вдасться пропускати через нашу «Січ» 1500 дітей за літо, то за три-чотири роки район буде просочений молодими людьми, які один одного знають, поважають, готові сприймати «січовиків» як побратимів... Тоді легше буде планувати якийсь рух вперед, якісь зміни — чи то господарські, чи то освітньо-культурні.

Що ж до «Січі» плани такі: у сезон це дитячий табір, а в міжсезоння там можна буде приймати на реабілітацію бійців АТО. Під час шкільних канікул будемо приймати дітей зі сходу. Навіть з окупованих нині територій плануємо — після того, як вони будуть звільнені. Маємо певний досвід: улітку запросили чотирнадцять діточок зі Станично-Луганського району. І село у них козацьке, називається так романтично: Сотенне. Згодом ми переконалися, що навіть тиждень перебування на «Січі» міняє дітей! Приїхали луганчани насторожені, дивилися на всіх спідлоба, але коли ми проводжали їх назад, то вони на прощання навіть заспівали гімн України. І було видно, що співають щиро — ці діти ще не навчилися лицемірити... Отже, впливати на східняків можна! Якщо деякі табори зосереджені на спортивній, військовій підготовці, то ми маємо намір більше працювати з суспільством, із сільською молоддю».

***

Далі Олександр говорить про те, що хоч дитячих таборів в Україні вистачає, але дуже часто вони російськомовні, до того ж, не надто патріотичні. Деякі табори є комерційними. Олександр добре розуміє, що протистояти досвідченій імперії непросто; треба як мінімум мобілізувати кращі сили нації. Свобода — це результат внутрішньої мобілізації, постійної роботи над собою. Так вважає «січовик»-ерзя. Олександр Болькін вважає, що в майбутньому вихованцями «Січі» можуть бути і росіяни: «Древній китайський філософ Сунь-Цзи казав, що найвища доблесть полягає не в знищення максимальної  кількості ворогів, а в перемозі без застосування зброї. В нашому випадку в тому, щоб зуміти сина свого ворога зробити... другом свого сина. Це стосується наступних поколінь росіян. А про поневолені Росією народи і говорити нічого, бо це й так потенційні союзники українців!» Ось чому отаман «Бориспільської Січі» послідовно виховує українських патріотів. Він усвідомлює, що коли Україна вистоїть у двобої з імперією, тоді і в його нації побільшає шансів на свободу.