МЕНЮ

Наші труднощі вимагають лише підготовлених людей

Олександр ГРОМОВ, Київ
13 грудня, 2018 - 17:27
Про актуальність статті Івана Франка 1905 року

...Після перегляду наших телепередач визріває думка, що найбільш потужно й завзято лунають розпачі й галасування, мовляв, все у нас даремно, нічого не виходить, все робиться неправильно й безплідно. Навіть нагальні й цілком обґрунтовані державні рішення багато хто сприймає як замах на їхні права і свободи, приміряють, що можуть із цього використати для себе в політичній боротьбі, відповідно й вибудовують різноманітні звинувачення. Так, указ Президента Петра Порошенка про запровадження воєнного стану несподівано пов’язують із намаганням відкласти президентські вибори, притиснути в чомусь опозицію і тим самим досягти якихось переваг. Очевидно, автори таких заяв судять по собі, як би вони вчинили, коли б самі видавали розпорядження чи накази.

Звичайно, така важлива подія, як воєнний стан — привід поставити немало запитань... Треба лише правильно встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Як і в інших подіях, що вимагають невідкладних рішень. Ті, що безпосередньо вирішують назрілі завдання, змагаються з тими, хто шукає, на кого б звалити всі негаразди і власні прорахунки, особливо коли вони вже перебували при владі. Якщо ж ні, тільки мріють про неї, тоді хапаються за обіцянки все поліпшити, а ціни й тарифи — зменшити, не уявляючи, що треба здійснити в цьому напрямку.

Немало цінних порад висловлюється в нас щодо розвитку країни, боротьби з корупцією, необхідності дотримування законності та правопорядку. І тут же виникає питання: а чому вони не втілюються в життя, хто і що стоїть на заваді? Бралися ж багато хто — і Верховна Рада, і урядовці, і керівники державних служб...

А тимчасом настає пора підбивати підсумки. Чим відзначається нинішній склад Верховної Ради? При цьому треба вказати, що народних депутатів обирали після Революції Гідності, прийшли як переможці й виразники багатолюдного Євромайдану. Не всі, але значна частина. Є надії, сподівання. Чи справдилися вони? Відповідь позафракційного народного депутата Володимира Парасюка полягає в тому, що ми не готові були йти іншим шляхом, та є право вибору — і треба ним уповні скористатися.

Іншим шляхом — це, безперечно, відмінним від попереднього скликання Верховної Ради, де більшість мали регіонали. У чому саме? Бути самим собою, вільним і з гідністю, боротися і далі за Україну. Проте не вдалося здійснити об’єднання за таких умов. Чому? Далися взнаки політична недосвідченість, брак необхідних знань, недалекоглядність і некритичне ставлення до різних вказівок і пропозицій. Це справжня наука і її треба знати...

...Видатний український письменник Іван Франко був добре обізнаний з політичним становищем як у світі, так і у своїй країні, розглядав його у своїх публіцистичних статтях. В одній із них, написаній у 1905 році, коли в Росії почалися масові виступи проти самодержавства, він звертається до української молоді й наголошує, що настає велика доба і горе тим, кого ця доба застане малими і непідготовленими. До чого ж треба готуватися, на що покладати надії? Іван Франко прямо називає, що без власних шкіл, без освіти, без преси, яка могла б ясно держати й боронити стяг національності, без духовенства та інтелігенції, з середовища якої зростають політики, ми не матимемо успіхів у державному будівництві.

Відтоді минуло багато літ... Армія, мова, церква — приналежність держави, вони потребують пошанування і піклування, у них — запорука нашої самобутності, незалежності й розвитку. Ми йдемо своїм шляхом — і цю настанову нам треба пам’ятати, неухильно її дотримуватися. Так, є і протидія обраному курсу, внаслідок чого визріли й поширилися ті явища, які тягнуть до колоніальному минулого. Це корупція, недотримання закону, зневага до людини, адже сумлінна праця все ще не знаходить достатньої винагороди. Та все це не є нездоланним, такі труднощі вимагають лише підготовлених людей.

Треба лише знати, що нас втримує і є основою прагнень і досягнень. Це національна пам’ять, звичаї і традиції свого народу, героїчні сторінки історії...