МЕНЮ

«Нам слід своє робити»

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця
25 квітня, 2019 - 17:15
Вінничани — про власні досягнення і післявиборче розчарування

Галина СЛОТЮК, заступник директора Вінницької обласної наукової бібліотеки імені Климента Тімірязєва:

— Упродовж останніх років ми активно займалися усним історичним дослідженням у межах проекту «Голоси живої історії». Сформували аудіотеку зі спогадів учасників Революції Гідності, учасників бойових дій, волонтерів і внутрішньо переміщених осіб. Але щодо того, як можна було б її використовувати для виховання дітей, суспільства, бракувало практичних кейсів. І от нещодавно на запрошення науковця із Польщі Аліни Добошевської, яка є керівником Фундації Доброї Волі, ми поїхали до Польщі, щоб ознайомитися з їхнім досвідом. Дізналися про бібліотечні практики Воєвудської бібліотеки Кракова та регіональних закладів у містах Хжанув та Лібйож. Вони вразили нас злагодженою роботою, системним використанням інформаційних технологій, повними залами читачів, а також практиками, які стосуються краєзнавчої діяльності. Архіви усної історії відтворюються у театральних постановках. Студенти знімають документальні фільми за мотивами наративів, використовують їх для перфомансів. Тобто для нас це ті практичні кейси, які ми зможемо використати для продовження свого проекту спільно з викладачами історії. Тож колосальна робота попереду, і це дозволяє будувати плани на майбутнє. Чого не скажеш про загальнодержавну ситуацію. Другий тур президентських виборів вибив нас із уже звичного життя. Найбільше непокоїть те, що ж буде завтра, чи не зміниться європейський вектор розвитку нашої держави, чи взагалі матиме завтра українська інтелігенція? Еліта, яка тільки почала підіймати голову і говорити, укріплюватися? Найбільше боюся розвороту на 180 градусів, щоб ми знову не потрапили під вплив країни, яка зараз є для нас агресором.

Юлія ПАЧОС, викладачка ДонНУ імені Василя Стуса:

— Торік у моє життя увірвався цікавий проект. Наш університет став одним із восьми, який пілотно впроваджує курс громадянської освіти «Демократія: від теорії до практики» за підтримки IFES. Це неймовірний курс, метою якого є виховання свідомих та відповідальних громадян. Спочатку викладачів курсу навчали методик інтерактивного викладання громадянської освіти. У першому семестрі ми апробували курс у нашому університеті й отримали сильні фідбеки від студентів. Радію, що є цей курс, адже громадянське суспільство в Україні міцнішає і впевнено стає на ноги, — свідомих громадян стало більше. Особливо серед молоді — висока явка молоді на виборах президента цього року є цьому доказом. Крім того, цей курс подарував можливість спілкуватися з великою кількістю колег та експертів, які надихають, мотивують і дають можливість розширювати горизонти попереду.

Що розчарувало? Я оптимістка. Вважаю, що всі розчарування та певні прорахунки — це уроки для нас, які потрібно засвоїти та відпустити. Адже, за кожним розчаруванням стоїть мотивація рухатися далі, щиро вірити у свою справу та чесно її робити.

Михайло КАПУСТЯН, студент, майбутній політолог:

— Якщо говорити про хороше, то варто категоризувати. Перший мій позитив — це IV курс навчання. Залишилося зовсім трохи, останній залік, іспити, і я стану бакалавром. Переконаний, що набуті компетентності й навички знадобляться мені в майбутньому, під час навчання в магістратурі.  Наступний позитивний блок — це моя робота у прес-центрі ДонНУ імені Василя Стуса. Це новий досвід, здобуття нових навичок, тобто поєднання роботи і навчання для мене приємний плюс.

Виокремити якісь факти, які б мене розчарували, я не можу. Розумієте, я родом з Маріуполя, де за кілька кілометрів війна, коли я вступив у ДонНУ 2015 року, який вже діяв у Вінниці, філософія мого життя змінилася. Можна шукати погане і скиглити, що «все погано». Але я намагаюся усі негативні події перетворювати на плюс. Адже кожна поразка — це наступний крок, крок до майбутньої перемоги. І погано — це не завжди негативно у прямому сенсі цього слова. Навіть, якщо фахово переходити до моєї спеціальності — аналізу внутрішньополітичної ситуації, то так — було деяке розчарування, але впадати у відчай не можна. Нам слід своє робити! Усе має бути так, як має бути. Можна нервувати, не сприймати те, що відбувається, а можна прийняти і рухатися далі — вперед, до чергової перемоги, історії успіху.

Мирослава БУРЛЄЄВА, пенсіонерка, постійна читачка газети «День»:

— Щоразу читаючи рубрику «Що хорошого, що поганого», я мимоволі згадую індійського поета Назрула Іслама і його слова: «Мир — совмещение двух начал, он добродетель, он порок. На половину адский дух, на половину светлый Бог». Хотілося б, щоб світла і добра половина нашого життя завжди була більшою. Що ж хорошого відбулося у нас за останні дні? Не можу проігнорувати головну політичну подію України, — вибори президента. Добре, що пройшли вони спокійно, демократично, без порушень і фальсифікацій, добре, що ця подія позаду і з часом вже історія розсудить, чи правильний вибір зробив український народ, чи вкотре помилився. Ми не знаємо, чого очікувати від нового президента. Погано, що ми так і не почули розгорнутої програми дій від Володимира Зеленського. Ми не знаємо, які будуть його перші кроки у вирішенні основного завдання часу — досягнення миру.

Звичайно, ніхто не знає, що буде завтра, але нехай воно просто буде. І нехай у ньому знайде гідне місце незалежна Україна, і ті, хто дорогий нам. Добре те, що за вікном квітує весна, ми радіємо теплу, сонечку. Природа оживає, підіймає нам настрій і вселяє надію, що наші проблеми державного масштабу й особисті будуть подолані. І ще світлим променем для кожного з нас є наші родини — батьки, діти, онуки. Все хороше, що у нас є, так чи інакше, пов’язане з ними. Без їхнього тепла самотньо, і світ стає чужим. Я вчора цілий день була під враженням слів свого внука: «Бабусю, як добре, що мене мама з татом народили, а то ти так би сумувала. Я колись був ангелятком, от тільки не пам’ятаю, які у мене були тоді крила».