На власному прикладі

Як прищепити дитині любов до природи

Кажуть: як вчиняють батьки, так і робитимуть діти. Абсолютно згоден, адже бачу, який приклад несу для свого 5-річного сина. Коли ми йдемо в садочок, то дорогою можемо збирати папірці та викидати їх у найближчий смітник. Таким чином у мого сина відкладається в голові думка про те, що чисто має бути не лише вдома. Часом він показує на рекламні листівки, що валяються під ногами в під’їзді й запитує мене – прибрати? Я відразу відповідаю – так.

А сьогодні він мене запитав – «тату, коли поїдемо прибирати сміття в ліс?».

Ще влітку ми відпочивали в лісі ДВРЗ і разом прибрали кілька галявин. Сталося це спонтанно. Наша сім’я сиділа на ковдрі, їла банани й в певний момент я почав збирати сміття довкола: різний поліетилен, упаковки з-під чіпсів, скляні та пластикові пляшки. Євген тоді підбіг до мене й сказав – «тату, хочу з тобою». Я зняв одну рукавицю, він начепив її на свою маленьку ручку, ми разом почали збирати сміття. Два пакети ми забрали з собою на авто. Всю дорогу додому він ділився з нами своїми емоціями про те, як добре, що ми допомогли лісу. Він осягнув, що ліс – живий організм і дім для тварин та птахів; що ліс, зрештою, це величезне надбання людства й смітити в ньому недоцільно.

Незабаром у грудні має вийти моя дитяча книжка «Екоісторії для моїх маленьких друзів». Ці оповідання мають на меті розвити мотивацію в маленького читача допомогти природі. Казки змальовують проблеми довкілля на тлі фантазійних сюжетів і гумору, адже я переконаний, що настав час говорити про довкілля з позитивної точки зору, бо негативні новини діють абсолютно інакше – вони лякають, а, отже, людина перестає бачити сенс у змінах.

Діти – це наше сьогодні. І настав час заговорити їхньою мовою. Перестати пояснювати все через схеми та настанови, а стати прикладом у дбайливому ставленні до природи через добрі вчинки та любов. Як казав великий педагог Василь Сухомлинський: «Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе».