Мирон ЯЦІВ: свобода стати собою

Поняття особистої свободи складне безвідносно від епохи, у якій живе конкретна людина. Особливим є його значення в добі тоталітаризму. Особливим – для українця. Особливим – для митця.

Важливою умовою опору насильству та авторитаризму в умовах тоталітарних держав стає людська індивідуальність, яка становить особливий феномен самоусвідомлення. Тоді як пересічна людина у радянській дійсності почувалася глибоко безправною, позбавленою навіть мінімальних гарантій з боку соціуму для реалізації особистісного потенціалу, а соціальну базу тоталітарних політичних систем представляла «людина – маса», як зручний об’єкт для маніпуляцій, вільна особистість потребувала значної духовної практики над собою та самоусвідомлення.

Для розуміння феномену формування особистої свободи людини в умовах тоталітарної держави звернімо увагу те, як цю світоглядну проблему вирішували тогочасні митці. Саме митці особливо гостро відчували межі, які встановлювалися тогочасним суспільством. Вибір, що його у радянську добу повинна була здійснити творча особистість, залишався доволі складним та неоднозначним. Це був вибір між допустимими для себе нормами, які толерувалися суспільством, режимом, а водночас відповідали би індивідуальному світогляду й етичним устремлінням художника. З практичного усвідомлення цієї проблеми розпочинався вибір свободи не одної помітнішої особистості того часу.

Пізнання свободи для більшості людей починається в часи дитинства та юності, виростає з батьківського виховання, оточення, сили власного характеру.

Для одного з цікавіших та впізнаваніших українських художників другої половини ХХ ст. Мирона Яціва опанування особистої свободи теж розпочиналося в сім’ї. Народжений у Голешеві на Львівщині у 1929 році зростав в усвідомленій українській священичій родині. Тут пізнав і прийняв усталені поколіннями базові цінності та визначену систему координат. Батьківська опіка, безпечна домівка, безмежне небо над головою, свіжа зелена трава над Дністром дарували відчуття безпеки, а біг води у ріці, зміна пір року – відчуття сталості та безконечності. В уяві звичайного хлопця великий космос стискався до розміру містечка й неба над ним, а згодом, безроздільно ввійшов у серце вразливого Мирона.

Деконструюватися цей ідеальний космос почав невдовзі. До цього штовхали дорослішання, Друга Світова війна, навчання в гімназії, зміна політичного та державного устрою, служба в армії, зіткнення з буденністю та радянською дійсністю, що так відрізнялася від закладених у дитинстві констант. І усвідомлення потреби робити вибір між власною свободою чи життєво-утилітарною зручністю.

Можливо, першою дієвою спробою здобуття особистої свободи для Мирона Яціва став вибір професії – ТВОРЕЦЬ. Адже актом творіння людина уподібнюється до Творця Небесного. Перевагу вразливий юнак надав відділу художньої обробки дерева Львівського державного інституту прикладного мистецтва. Саме тут відбулося знайомство з авторитетними педагогами, зокрема Михайлом Куриличем та Романом Сельським, тут з’явилися нові колеги, тут вперше усвідомлено постали як питання утвердження особистої свободи, так і повноцінне усвідомлення обмежень. Навчання в інституті Мирон Яців успішно завершив у 1960-му році. Йому, як талановитому та вдумливому випускникові запропонували залишитися працювати на кафедрі і викладати доволі складний курс «Основи композиції».

Для творця композиція – це засіб гармонізації світу.

Перед митцем постає питання пошуку джерела свободи. До Мирона Яціва, як і до значної частини інтелектуалів, обмежених лещатами тоталітарної держави приходить розуміння, що простір особистої свободи можна здобути самостійно, не будучи  в’язнем зовнішніх обставин. Для юнака, вихованого на традиційних цінностях розпочинається тривалий шлях пошуку себе, пошуку власної сутності, а згодом – усвідомлення власної сили та впевненості у свободі. Водночас, пошуки ці в молодому віці не видавалися надто складними. Свою місію художник розглядав як звичайну щоденну роботу, нерідко безоплатну. Власні графічні роботи він легко роздаровував друзям, власні мистецькі послуги пропонував видавцям не очікуючи матеріальної вигоди. Мирон Яців у той час був мало помітний і одночасно присутній всюди, безвідмовний на численні пропозиції виконання робіт громадського характеру, до яких завжди ставився з великою увагою. За влучним висловом сина Романа, професія у цьому біжучому ритмі набула необмежених суспільних та естетичних вартостей.

Значну внутрішню свободу доводилося виявляти і в методиці формального здавалося би курсу, який читав. Теоретично-методичне опрацювання дисципліни «Основи композиції» спиралося не на рекомендовані та штучно насаджувані естетичні нормативи російської академічної школи, орієнтувалися на класичний та модерністичний досвід українського мистецтва, на авангардні пошуки 30-х років, на відповідні напрацювання зарубіжної мистецької педагогіки. Розроблена в співавторстві з колегами програма «Основ композиції» була прогресивною і становила альтернативу стандартам, нав’язаним радянською системою.

Важко сказати наскільки Мирон Яців в той час відчував свободу власної самореалізації. В умовах радянської дійсності більшість змушена була трактувати поняття свободи, як «усвідомлену необхідність». Хоча в такому баченні свободи є й раціональна складова, оскільки жодна об'єктивна обставина не може позбавити людину свободи. Свобода виражається в можливості вибирати. І Мирон Яців вибирав. Ймовірно, не так «реальні можливості», як передусім своє відношення до кожної конкретної ситуації. Для юнака, вихованого у дусі християнської смиренності, таке відповідальне ставлення до власного фаху, до роботи зі студентами стало свідомим та переконливим вибором. Так видається, що в своєму професійному служінні Мирон Яців вийшов на християнське розуміння відповідальності, як усвідомлення власного обов’язку перед суспільством, розуміння у світлі цього обов’язку суті і значення своїх вчинків. Творча та педагогічна діяльність розумілася ним як дар ближнім.

Особиста життєва позиція спонукала Мирона Яціва методично в індивідуальній формі скеровувати студентів до роздумів  про патріотизм та особисту свободу. Для Мирона Яціва акт передачі власних життєвих устремлінь у педагогічній діяльності став одним із виразних аспектів власної свободи. Водночас, це був дарунок свободи для інших творців. Дарунок – особистої життєвої позиції, у якій панує лад, внутрішня гармонія. Дар цей передавався навіть без досконалого розуміння хто його отримає, як ним скористається, а лише з надією, що дар свободи переходить в добрі руки.

Так видається, студенти це розуміли та глибоко цінували. Випускники неодноразово підкреслювали особливу толерантність, що вигідно вирізняла Яціва з-поміж інших педагогів.

Хоча повноцінне педагогічне навантаження до певної міри сковувало особисту творчу реалізацію, однак, робота над оформленням музеїв, підсилена практичними досвідами компонування, вже у 70-х роках почали давати перші самодостатні ідеї, які образно-формального наповнення набували в техніках літографії та лінориту. Спілкування з М. Куриличем, який мав досвід ілюстрування історичних романів українських класиків, давало імпульс для переосмислення історичних ідеалів, засвоєних ще в час глибокої юності. Наприкінці 70-тих років художник, на противагу офіційній радянській тематиці, створює перші виразні «княжий» та «козацький» цикли ліногравюр. Знаковим стає вже й сам авторський вибір постатей: «Петро Конашевич-Сагайдачний», «Ярослав Осмомисл», «Іван Підкова», «Іван Сірко», «Князь Святослав», «Володимир Великий», «Ярослав Мудрий» «Князь Данило», що продемонстрував неабияке вільнодумство художника та знакував гордість за українську минувшину. Філософізація історії давала митцеві простір і масштаб для поетико-символістського розкриття глибин українського духовного універсума. Сувора конструктивно-декоративна логіка цих праць зняли із зображення всі побутові та малозначущі елементи, стилізація посилила дієвість образів, зробила їх монументальними.

Цикли гравюр на тему княжого та козацького періодів української історії показали творчу потугу художника. Згодом ця тема розвинулася і знайшла інші втілення, дала імпульс розширенню тематичних рядів. Водночас, залишалося й незмінне – обов’язкова присутність в роботах образу людини. Сакралізовані образи жінок, зображуваних з неприхованою адорацією. Жінка – весна, жінка – Берегиня, жінка – Мати! У його прагненнях найбільше місця відводилося романтичним ідиліям, глибоко закоріненим в українськість. Домінує тема щасливої родини і щасливого дитинства, сакралізації вільної праці та народних традицій. Саме таким чином проявлялася виплекана його світосприйняттям потужна «дитяча домінанта».

Водночас із посиленням творчих пріоритетів приходить розуміння, що для утвердження особистої свободи та власного творчого обличчя потрібен час, потрібні роки терпіння для досягнення помітнішого результату

Очевидно, десь в цей час до митця приходить переконання, що людина не може бути звільнена зовнішнім чином більше, ніж вона вільна внутрішньо. Як митець, тонко відчував, що справжня свобода це не колективно досягнута ілюзія, а свобода власної особи, яка здатна здійснити себе, самореалізуватися в творчості, брати активну участь в безперервному творінні своєї долі. Тільки така свобода здатна чинити опір тотальності і конформізму.

Якщо на початку професійної кар’єри Мирон Яців «малював з приємності, ще не думаючи ні про системність праці, ні про місійність плеканого фаху», то із заглибленням у педагогічну діяльність дедалі більше утверджувався у вірі у власну потрібність як на посаді викладача, вихователя молоді, так і оригінального практика, що формує обличчя новітньої української графіки.

Від початку власної професійної кар’єри художник-педагог балансував між двома навзаєм скерованими векторами: визволенням і відповідальною причетністю. Перший з векторів спонукав його до свободи творчості, виходу за межі пізнаваного. Другий же вектор вимагав акту високого морального самовизначення, встановлення власного місця та позиції в умовах не простої ситуації тогочасного радянського Львова. З огляду на значущість виплеканих у часі дитинства та юності корінних життєвих орієнтацій цей вибір потребував рішучості й твердої моральної мужності. Прийняття наявного буття, яким воно складалося у тогочасному суспільстві, педагогічному колективі, постало актом добровільного обмеження власних можливостей заради чіткої позиції. Відчуваючи свою відповідальну причетність до буття своєї Батьківщини, народу, родини, колективу, буття рідного міста, природи загалом, художник свідомо співвідносив себе і свою позицію у всіх зрізах буття. З моменту вчинення подібного вибору він чітко позиціонував свою національно-патріотичну позицію і протиставив її потужній космополітичній хвилі, що теж доволі виразно розвивалася у тогочасному Львові. Радісно-щемлива вдячність рідній землі та послідовна вдумлива патріотична позиція вияскравлювала у його творчості прийнятну автохтонами  філософію антеїзму та кордоцентризму. Певна раціональність його графіки урівноважується поетичністю задуму і відчутною ноткою романтичної інтерпретації. Мистецька практика у поєднанні з практикою педагогічною стали виявом особливого служіння, були глибоко закорінені у традиційній національній філософії.

Сумлінний погляд Мирона Яціва на мистецьку практику та особисту відповідальність перед соціумом хвилював душі не лишень молодших колег, але й досвідчених митців. Вони з повагою ставилися до того, що він не йшов на змову з совістю, а переборюючи шалений тиск офіційної влади впевнено торував свій творчий шлях.

Творче мислення художника, за твердженням професора Ореста Голубця стало особистою позицією, способом виразу мовчазного протесту. «Він не робить «оптимістичних» плакатів, нарочито монументалізованих творів, так званих тематичних композицій та індустріальних сюжетів. В доробку художника нема кон’юнктурних робіт, виконаних за критеріями тогочасного офіційного мистецтва. Він принципово не змінював своїх життєвих й естетичних ідеалів.»

Будучи обмеженим у власних діях, Мирон Яців цілеспрямовано вишукував право на свободу власної творчості та ствердження власної індивідуальності. Знаходячись у непростому середовищі  протистояння космополітичних та патріотичних світоглядних платформ художник прагнув вибудувати власний вивірений, збалансований світ, у якому узгодяться формальні композиційні закони та індивідуальні неповторності, особливості, ірраціональності. Ці прагнення прослідковуємо у творчих роботах автора, в їх тематичному та технічному розмаїтті. Тут і формальні прийоми, і тематичні ряди, побудова власного «світового дерева», візуалізація понять, що дає можливість комунікувати із близькими за духом людьми.

Візуальні і технічні прийоми Мирона Яціва з часом викристалізовуються та набувають індивідуальних рис. Свідомий відхід від плеканого радянським мистецтвом псевдонародного декоративізму та еклектики, вибудовування раціональних академічних конструктів, які рафіновано зростатимуть на незатертому ґрунті глибинної народної традиції. Інтелектуальне розв’язання проблеми, поставленої Василем Кричевський, Георгієм Нарбутом, Оленою Кульчицькою, Павлом Ковжуном, Робертом Лісовським, Володимиром Юрчишиним та іншими геніальними українськими митцями. Потуга не наслідувати, а переосмислити.

Художник майстерно володіє плямою, як основним зображальним засобом. Різні за розміром та конфігурацією площини вкладає у складні ритмічні ряди, у чому нав’язує безпосередні зв’язки з традиціями народного орнаментального мистецтва. Роботам Мирона Яціва притаманний високий рівень стилізації, артистичне володіння наповненістю чи повітрям «пустої плями» - як чорної, так і білої. Пляма в роботі працює змістовно й ефективно, збагачена у визначених місцях здавалось би дрібними карбами, набирає належної глибини. У цьому проявилася свобода вислову. Свобода пустоти та наповненості, коли глядачеві самому слід приймати рішення сенсів та змістів.

Сміливе звертання Мирона Яціва до досвіду українського мистецького модернізму поставило його поза контекстом офіційного виставкового процесу. Хоча від 1962 року він бере участь у виставках, однак кількість та періодичність їх не є значною. Таке рішення стало свідомою та неодноразово декларованою позицією митця.

Попри приязний характер, велику кількість друзів, колег, молоде студентське оточення, Мирон Яців залишався глибоко самотнім у серці. Самотність художника – це самотність людини, що пізнала свободу. Мирон Яців усвідомлював, що справжня свобода залишається у площині його власного космосу, а це підштовхувало до відчуття певної приреченості, пустки, а може й безсилля. Надаючи власних змістів речам та обставинам митець стало відчував себе позбавленим їх стійкої сутності, а отже – відчував себе вигнанцем з їх світу. Як це складно – нічим не володіти, а водночас – володіти всім.

Вибір, що його здійснював Мирон Яців був для нього предметом самостійної морально-етичної рефлексії. При тому залишався не лише суто життєвим, повсякденним явищем, але розгортався у площині філософській, вияскравив встановлену ним самим для себе ієрархію цінностей: свобода стати собою між пустотою та наповненістю буття.