«Ми дуже недисципліновані»

Жителі Дніпра та області — про роботу онлайн, довгоочікувані зустрічі та особисті втрати

Олександр СИДОРЕНКО, інженер-будівельник:

— Карантин змусив багато над чим замислитися. Я вже прожив достатньо, щоб порівнювати та давати оцінку. Чомусь здавалося, що ми тяжко жили у 90-х. Але виявилося, ні. Сьогодні мене хвилюють ціни на продукти, занепад медицини, політичні розчарування. Перелік можна продовжувати. Це моя особиста думка. Але спостереження останніх часів показали — ми дуже недисципліновані. Чому складно надягнути маску? Чому ми без потреби прориваємося у маршрутки? Чому ми вважаємо, що коронавірус прийде до будь-кого, а не до нас? Тому думайте, доки не пізно. Із хорошого, то я нарешті побачив онуків, бо вони, як і ми з дружиною, були на карантині, і спілкувалися з ними лише телефоном.

Ганна ЮРЧЕНКО, наукова співробітниця відділу археології Дніпропетровського національного історичного музею імені Яворницького:

— Останні два місяці видалися досить незвичними і складними одночасно. Я — екстравертка чистої води. Мені для того, аби почуватися повноцінно і щасливо, необхідно дуже багато спілкування з людьми, тому і роботу обрала таку — в музеї. Коли оголосили, що ми на два тижні йдемо на карантин, я дуже швидко, судомно набрала з роботи статей, матеріалів для роботи. Був недописаний звіт за польовий археологічний сезон 2019 року. Його теж взяла доробляти, терміни підтискали. До речі, роздрукувати, зробити палітурку і якимось чином відправити його на Київ до Інституту археології — був ще той челендж. Дуже дякую колегам, котрі допомогли зі звітом у таких екстремальних умовах. Хай там як, а ми це зробили.

Дуже швидко стало зрозуміло, що спати я все одно не можу більше 8—9 годин, хоч режим дня і злетів майже одразу. Тому почала шукати, чим би ще зайнятися. Підготувала дві лекції — про археологію і про козацьку розвідку, прочитала їх онлайн на сторінці Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Навіть спробувала себе в ролі інтерв’юера і так само онлайн поговорила з колегою та подругою з Харкова Іриною Голубєвою. Сподіваюся, ці лекції і розмови були цікаві ще комусь, крім мене. Я «сходила» на низку заходів, поетичних, музичних, освітніх. Але спілкування все одно не вистачало б...

На щастя, в мене крім музею і археології є ще і ПЛАСТ. Його діяльність теж перейшла тимчасово в онлайн. Я проводила заняття з археології й історії козацтва, співала з ними, навіть у «Мафію» грала.

Так само в карантині минула щорічна акція з нагоди Дня музеїв. До неї ми також готувалися, провели її онлайн. Як і заходи до Дня захисту дітей. Ніби і підготовка була, і до нас приєднались сила-силенна людей. Навіть дискусію щодо гендерної рівності в музейній та історичній сферах, котру я модерувала, подивилось людей 20. Але все одно лишається якесь відчуття сурогату, підробки. Звісно, онлайн два місяці — це абсолютно новий досвід і я думаю, що він не буде зайвим. Але більше не хочу.

Михайло КОЗАЧОК, вчитель української мови гуманітарної гімназії імені Лесі Українки:

— Про хороше зараз говорити проблематично. Нещодавно трагічна звістка сколихнула педагогічну спільноту Дніпропетровщини та України — на 68 році обірвалося життя директора Жовтоводської гуманітарної гімназії імені Лесі Українки Віктора Олександровича Ткаченка. За багаторічну педагогічну діяльність Віктору Ткаченку, заслуженому вчителю України, вдалося зробити чимало для розвитку освіти міста та регіону, проте найбільшою гордістю стала гуманітарна гімназія імені Лесі Українки з поглибленим вивченням іноземних мов, яку він заснував у 1993 році в місті Жовті Води. Без перебільшення можна сказати, що новий навчальний заклад під керівництвом досвідченого директора став одним із кращих у області, тут завжди панує дух свободи, творчості і водночас тверезого ставлення до життя. Пану Віктору вдалося організувати в гімназії команду однодумців — педагогів, учнів, батьків, а сам був прикладом керівника сучасного типу. Віктор Олександрович пішов з життя... З життя , а не в забуття! Зараз ці думки та переживання зараз найбільше хвилюють та переповнюють мене особисто та моїх колег.

Лілія НАУМЕНКО, методист районного методичного кабінету управління освіти, культури, молоді та спорту Криворізької райдержадміністрації:

— У житті останнім часом сталося дуже багато подій. Не буду ділити на хороші чи погані, адже вони всі важливі та значущі. Проживаючи останнім часом у своєму рідному селі Новолатівка, я мала змогу спостерігати, як створювалася Новолатівська об`єднана територіальна громада та її відділ освіти. Працюючи тут, зразу вихователем у дитячому садочку, потім-методистом відділу освіти, я намагалася мрії втілювати у життя: створювати якомога краще середовище для наших діток. А найбільш зворушливим моментом була праця у рідній школі вчителем. Згадую ті дні з теплою посмішкою на обличчі. Не так давно була змушена змінити місце проживання та роботи, переїхавши до міста. Адже я — любляча мама та дружина, маю піклуватися про добробут рідних. Тепер, працюючи в управлінні освіти, я відкрила для себе багато чого нового. Наразі я звикаю до колективу, дослухаюся до порад своїх колег. У вільний час прогалини душі замінюю улюбленою справою — пошиттям одягу. Як зараз, пам’ятаю себе малою, що возиться з голкою, нитками та тканинами.