Малі радощі і великі тривоги

Олег ДМИТРИК, перший заступник голови Іллінецької ОТГ:

— За результатами 2019 року наша громада увійшла у ТОП-10 найкращих ОТГ України, посівши 8 місце. Ця перемога тішить до цього часу і дає стимул не стишувати темп, а розвиватися. Через порівняно теплу зиму нам вдалося зекономити кошти і переспрямувати їх на доукомплектування, оснащення комунальних підприємств. Як ви знаєте, Іллінецька ОТГ — це «зелена громада», яка активно працює в екологічному напряму. Торік налагодили переробку вторсировини, тепер більш ніж половина наших побутових відходів не лягає у святу землю, а переробляється на тротуарну плитку. Показник — 15 кв. м. за добу. Перший стометровий тротуар у Іллінцях вже настелили. Можна приїхати, подивитися і помацати, як виглядає плитка з полімерів. Крім цього, приємною новиною стало те, що наша первинна ланка медицини отримала кошти з державного бюджету на капітальний ремонт двох сільських амбулаторій, тобто не тільки міста розвиваються, а й села. Найближчим часом плануємо в селі Хрінівці відкрити мультимедійний центр на базі бібліотеки з облаштованою територією для відпочинку дітей у позаурочний час. Тобто громада розвивається і все це завдяки децентралізації.

З того, що насторожує і не задовольняє, — так звана реверсна дотація. Щороку вона зростає через те, що ми в громаді маємо перевищення податку з доходів фізичних осіб на одного жителя. І виходить, що надлишок, а це 8 млн грн, маємо переадресувати державі, хоча могли б ці кошти витрати на благо своєї громади, бо ж це наші жителі відраховують ці податки. Виходить, ми створюємо робочі місця, легалізуємо зарплати, — працюємо по-чесному, а все одно втрачаємо. Вплинути на цю ситуацію ми не можемо, бо це не повноваження ОТГ.

Світлана БУСІЛКОВА, старший викладач кафедри журналістики факультету інформаційних і прикладних технологій ДонНУ імені Василя Стуса:

— Щаслива від того, що я живу в одному з найкращих міст України — Вінниці. Комфортний транспорт, чисті вулиці, відремонтовані будівлі, влітку квітнуть квіти, висаджуються молоді дерева, оновлюється бруківка, милуєшся фонтанами. Особливо ціную моменти, коли повертаюся з далеких поїздок у затишне та таке спокійне місто, бо не скрізь так добре, як у нас. Та останнім часом дедалі частіше почала задумуватися про якість питної води. Можливо, сигналом стало чергове підняття тарифу на водопостачання, бо за яку воду ми сплачуємо: з нестерпним запахом хлору чи воду незрозумілого кольору? Я вже не кажу про хімічний склад води. Ми просто не знаємо, що п’ємо. Адже результати досліджень, якщо їх і проводять, залишаються великою таємницею. 96% вінничан забезпечені централізованим водогоном, проте змушені шукати альтернативу: купувати бутильовану воду, користуватись криницями та свердловинами, які є у місті. Знову ж таки, що то за вода, не відомо. Хіба що смак кращий. А про мікробіологію, вміст нітратів, жорсткість, мікроорганізми, хімічний склад — геть нічого не відомо. Мені здається, що очільники та громадськість міста, що позиціонує себе як європейське, зрештою, мали б задуматись над вирішенням питання якості питної води. Адже це один з маркерів, за яким вимірюють індекс якості життя. Та що важливіше — це здоров’я кожного з нас.

Валерій ДЯКОВ, директор Державного навчального закладу «Центр професійно-технічної освіти №1 м. Вінниці»:

— Не хочеться говорити про погане, аналізувати суспільно-політичне життя, бо проблем задосить і в різних сферах, та найбільше турбує зміна вектора і нівелювання здобутків українських захисників. Наш заклад із перших днів війни співпрацює з волонтерами, наші випускники є учасниками бойових дій, чинними військовослужбовцями і я не з телевізора знаю про ситуацію на фронті. Від цього іноді спати не можеш. Якби здоров’я дозволило, я б сам пішов воювати, але змушений робити те, що можу тут, у тилу. Тому часто наш заклад називають «штабом» вирішення волонтерських питань. Студенти у добровільному порядку допомагають ремонтувати техніку, виготовляють пристосування для розігріву їжі, для зняття розтяжок, транспортування поранених, постійно готують домашні смаколики — лише вареників і пиріжків ми вже сотні тисяч передали на передову. І все це у вільний від навчання час. Сили і натхнення з’являються, коли постає питання, а майстри, викладачі, студенти кажуть, що готові працювати, тільки б підтримати наших захисників. Особливо радію від спілкування з дітьми. Так, вони відрізняються від нас, — у спілкуванні, поведінці, вихованні. Але якщо пізнати їх ближче, то можна не хвилюватися за майбутнє держави, бо вони стануть надійною опорою у її розбудові. Її розумом, руками і душею.

Марина ЯНУШ, голова Студентської ради Вінниччини:

— Щаслива з того, що маю можливість проводити свої молоді роки в активному студентському середовищі. Вінниця має неймовірно сприятливий клімат для розвитку активного громадського діяча: молодіжний центр «Квадрат», як інкубатор ідей, підтримка органів місцевої влади та чудово розвинуте ком’юніті, яке мотивує до кращого і позбавляє думок про пасивність та байдужість. От зараз ми активно включилися в організацію конкурсу «Обличчя Вінниччини», який покликаний обрати найдостойнішу молоду людину, щоб належно оцінити її. До фіналу потрапить 12 фіналістів, яких обирають вінничани, голосуючи онлайн. Хто стане переможцем, стане відомо вже наприкінці лютого, але вже зараз у боротьбу включилися не лише кандидати, а й заклади.

Насправді справ, крім навчання, із дня у день багато. Я не звикла виділяти якісь погані моменти, але останнім часом мене дедалі частіше дратує нівелювання вищої освіти. Не так давно проводили опитування, щоб визначити проблематику серед студентства, і на першому місці була корупція у навчальних закладах. Але у цьому винні не тільки викладачі, система, а й студенти. Вони не ходять на пари, бо працюють, а потім платять гроші, щоб здати сесію. Про якість отриманих освітніх послуг не хочеться навіть говорити, як і про здобуті знання та навички.