Листи від Мотіо Одвака

Поглиблено працювати над темою Голокосту, масового розстрілу єврейського населення на терені Рожищенського району, що на Волині, я став торік. Мене також зацікавила участь моїх земляків у порятунку односельчан, незважаючи на загрозу для свого життя. Пошуки в архівах дали змогу підготувати ґрунтовний матеріал для всеукраїнської газети «День» (див. №148-149 від 19 серпня 2016 року).

Публікація мала своє щасливе продовження. Нагадаю: у ній я писав, що мої родичі Іван Хмельовський і Захар Войтюк — жителі Доросинь — у 1941-1942 роках переховували від поліцаїв і німецьких жандармів єврея Мотіо. На жаль, тоді — ще школяр — не запам’ятав його прізвища, що було вказане на новорічній листівці з далекого Тель-Авіва. І ось нещодавно зателефонував лікар Олег Шевчук.

«Можу вас порадувати, — сказав. — Ми з братом Василем зберігаємо після смерті дідуся і наших батьків листи від Мотіо Одвака та його світлину. Деякі цікаві фрагменти зачитаю».

Домовились, що я під’їду в Рожище і Олег Миколайович дасть для опрацювання ці безцінні свідчення. Тепер можу і читачів газети з ними ознайомити.

...У сімейному архіві моїх племінників виявились три листи з Балтімора, що у США, і міста Лод в Ізраїлі. Всі вони датовані груднем 1969, 1974 і 1979 років.

У першому Мотіо Одвак пише: «Дорогий друже Захар, твоя дружина Варка і донечка Катерина! Я вас пам’ятаю і ніколи не забуду. Взагалі всіх хороших друзів у моєму рідному селі, де я їх багато залишив. Тужу і живу надією з вами побачитися. Але роки швидко летять. Після переїзду з Ізраїлю в США я влаштувався на роботу вчителем. Придбав житло. Сім’ї, на жаль, не маю. Ви знаєте, що восени 1941 року мою родину — маму, дружину і малого синочка — забрали в гетто, а потім з іншими в’язнями розстріляли. Сумую, що так сталося.

Прошу передати щирий привіт вашому швагрові Іванові Хмельовському та його дружині Агафії. У них я жив перших три місяці. Завжди їх пам’ятаю за доброту і чуйне ставлення до мене».

У цьому ж листі Мотіо добрим словом згадує доросинців Дем’яна Семенюка, Ничипора Кравчука, Килину і Фелька Крашевських, Павла Хмельовського, Микиту Стадника, які теж давали прихисток євреям. Запитує: чи ще живуть старожили Захар Синій і Максим Чабанчук та інші його добрі сусіди.

У листі за 2 грудня 1979 року з міста Лод, куди після виходу на пенсію переїхав Одвак, крім своїх останніх новин, він повідомив про незабутню зустріч у готелі Тель-Авіва колишніх жителів Доросинь, які теж пережили Голокост. Цитую: «З Америки прилетіли дві доньки Юдки Мойзера — Бруха і Етля, Давид Шмуль (він жив на Громоші), невістка Хацкеля Крайзера — Ханька. Був і мій родич Моріц Лейках з Переспи (він дуже радий, бо всією сім’єю пережив фашистську окупацію, має внуків і правнуків). Його теж врятували місцеві жителі. Під час бесіди, — завершує свого листа Мотіо, — ми всі з вдячністю згадували наше життя в рідному селі Доросині. І на їх прохання усім сердечним людям, хто нам допомагав у біді, передаю найщиріші побажання».

P.S. Ці листи від Мотіо Одвака є вагомим підтвердженням участі родини Хмельовських і Войтюків у його порятунку. Це дає змогу порушити клопотання про отримання почесного звання «Праведник народів світу», як і для Агафії Стадник із хутора Фішне, котра два роки поспіль переховувала сім’ю єврея Давида Цитвара (про цю історію теж писав «День» у №92 від 22 травня 2014 р.). Їхній син Абрам у липні 2001-го відвідав доньку Агафії — Надію Банаду і весь цей час підтримує з нею дружні зв’язки. Отож будемо чекати з музею Голокосту Яд Вашем у Єрусалимі повідомлень.