МЕНЮ

Лубенське кохання англійського композитора

Тетяна САФРОНОВА, молодший науковий співробітник Лубенського краєзнавчого музею імені Гната Стеллецького. Ілюстрації надані автором
6 лютого, 2020 - 16:51
Взаємини Наталії Скаржинської та Арнольда Бакса на тлі епохи

Катерина Скаржинська, українська меценатка, засновниця першого на Лівобережній Україні приватного музею, прожила життя згідно з високою настановою: наш час належить не нам, а тим, хто нас потребує. Вона облаштовувала школи, лікарні, робітничі артілі та притулки для нужденних і в родинному маєтку Круглик біля Лубен на Полтавщині, і у Швейцарії, де перебувала з 1906-го до 1914 року. Зараз про благодійницю в Лубнах нагадують лише скромна меморіальна дошка на будинку, в якому вона померла від голоду 1932 року, декілька світлин та каталог «Описаннiе коллекцій народныхъ писанокъ» у краєзнавчому музеї.Але, як нещодавно з’ясувалося, історія родини Скаржинських цікавить не лише місцевих краєзнавців. Музикант Алан Саттон приїхав у Лубни, щоб знайти тут свідчення перебування англійського композитора Арнольда Бакса, який 1910 року приблизно два місяці прожив у маєтку Круглик і присвятив декілька музичних та поетичних творів Наталії Скаржинській, доньці меценатки. Завдяки пошукам пана Алана та дослідженню місцевих музейників широкому загалу стала відома історія кохання сера Арнольда Едворда Тревора Бакса, автора симфоній, балетів, хорових і камерних творів, Майстра королівської музики, та лубенки Наталії Миколаївни Скаржинської.

1905 року Катерина Скаржинська разом з молодшими дітьми Наталією та Ігорем, вихованкою Ольгою Кир’яковою та домашнім учителем Сергієм Кульжинським виїхали з охопленої революцією Росії до Європи і згодом оселилися у Швейцарії. Арнольд Бакс познайомився зі Скаржинськими наприкінці 1909 року в Лозанні. А вже за декілька місяців зустрів Наталію у Лондоні, в родині Антоніетті, де вона вдосконалювала свою англійську. Романтичний англієць, шанувальник російської літератури, закохався у «подібну до наяди красуню з крижаними блакитними очима», дівчина нагадувала йому героїнь Достоєвського. «Я знав, що вона нещасна і що я кохаю її», — писав він у мемуарах. Отже, коли Наталія отримала листа з вимогою повернутися до Росії, то в далеку подорож разом з нею вирушили Арнольд Бакс та нова подруга Ольга Антоніетті.

НАТАЛІЯ СКАРЖИНСЬКА В КАБІНЕТІ БАТЬКА У СТАРОМУ БУДИНКУ. 1910-ТI РОКИ

У книзі спогадів «Прощавай, моя молодість», яка вийшла у світ 1943 року, Бакс назвав Наталію Скаржинську Любою Короленко, Ольгу Антоніетті — Фіаметтою, зятя Скаржинської Льва Клімова — Львом Кириловим. Чому? Ми не знаємо. Однак географічні назви, серед яких є Лубни та Круглик, на щастя, він не змінив.

Через Берлін, Санкт-Петербург, Москву та Київ у травні 1910 року молоді люди добралися до Лубен. У Круглику на той час господарювала родина Клімових — Льва та Ольги, старшої доньки Катерини Скаржинської.

У розділі книжки «Ukraine» Арнольд Бакс розповів про своє перебування в маєтку Скаржинських. Перші враження від України були чудові: щедра земля нагадала йому Деметру, грецьку богиню родючості, а оксамитове небо, повітря, сповнене п’янкими ароматами і пташиними співами, були наче ілюстрацією до «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» Гоголя. Але згодом виявилося, що життя в маєтку надто відрізняється від звичного англійцю — він наче потрапив на іншу планету. Господиня, Ольга Клімова, більше опікувалася хворими сільськими дітьми, аніж веденням домашнього господарства, тож у садибі не було усталеного розпорядку дня і їжу інколи подавали із запізненням на декілька годин. У старому занедбаному будинку, де Арнольду Баксу та Ользі Антоніетті відвели кімнати, в меблях водилися блохи, а співучі українки, хмари комарів та сторож із калаталкою не давали спокою ні вдень, ні вночі. Його дивували постійні візити місцевого товариства до міста, де було багато шампанського та нескінченних розмов незрозумілою йому мовою. Хоча в новому будинку садиби, в якому мешкали господарі, щовечора збиралося багато гостей: відставні військові, студенти, юристи, серед них лише одна мадам Варвара знала французьку та англійську. У спогадах Бакс із теплотою згадував «бородатого янгола», слугу Василя, котрий був «єдиною відповідальною персоною в маєтку», та вчителя хворого брата Наталії, студента, який читав французькою «Злочин та кара» і здавався йому втіленням Родіона Раскольнікова. З Наталією Арнольд майже не бачився, тож почувався зовсім самотнім. «Я вирішив працювати з лютою енергією, яка б залишала мало часу для роздумів», — писав він. Та виявилося, що в маєтку не було піаніно.

АРНОЛЬД БАКС

У Лубнах неможливо було орендувати інструмент, тож Арнольд Бакс разом із Львом Клімовим вирушили до Києва. У своїй книжці композитор детально описав п’ятнадцятигодинну подорож, яку, напевно, запам’ятав на все життя: розжарені літнім сонцем вагони, мовчазний супутник, який знав лише кілька слів німецькою, непривітні чоловіки на станціях, «схожі один на одного і на графа Толстого». Але страждання композитора не були марними: незабаром до Круглика привезли німецьке піаніно «Бехштейн», і Арнольд Бакс почав творити. Ноктюрн «Травнева ніч в Україні», перша скрипкова соната, п’єса «Гопак» та декілька віршів були написані під час його перебування в садибі Скаржинських.

Заручини Наталії з одним із її місцевих шанувальників виявились для Бакса цілковитою несподіванкою. Він вирішив негайно повернутися до Англії. У липні 1910 року Арнольд Бакс і Наталія Скаржинська назавжди попрощалися на залізничній станції Лубен. Дівчина поцілувала його і прошепотіла: «Арнольде, я боюся, що ваш візит до Росії був схожий на страшний сон». І хоча вони більше ніколи не побачилися, це не було закінченням історії їхніх стосунків. 1932 року на адресу давно зруйнованого будинку, в якому колись перебував Арнольд Бакс, надійшов лист із Радянського Союзу. Він упізнав знайомий почерк, Наталія цікавилась його життям, розпитувала про Ольгу Антоніетті. Жінка не знала англійської, тож її листи спочатку перекладала подруга Віра Імажина, а вже згодом вона старанно переписувала їх сама. Від Віри Арнольд Бакс дізнався, що Наталія була нещасливою у шлюбі з актором Карлом Сележинським, а також про голод, від якого тоді потерпала Україна. Англієць переслав через Торгсін гроші, які мали допомогти Наталії та її доньці. Та на початку 1934 року Віра написала, що виснажена голодом Наталія померла від тифу.

Чоловік Наталії Скаржинської, Карл Францевич Сележинський-Барвінський, керівник драмгуртка палацу піонерів у Лубнах, був засуджений до розстрілу 15 грудня 1937 року.

В архівному секторі Лубенської міської ради зберігаються фото і документи, пов’язані з родиною Скаржинських. Тут містяться афіші драматичної студії Лубенського товариства «Просвіта» під керівництвом К. Ф. Барвінського, провідні ролі в якій грали Наталія Скаржинська та Ніна Капельгородська (донька письменника Пилипа Капельгородського і згодом дружина скульптора та режисера Івана Кавалерідзе); лист Наталії Карлівни Сележинської, адресований краєзнавцю Борисові Ванцаку; спогади Ольги Кир’якової (Жежелевської) та декілька фото Наталії Скаржинської — музи великого композитора, лубенки, завдяки якій в англійській музиці з’явилися українські мотиви, а в історію міста, про яке говорять, що Лубни — то від слова любов, була вписана ще одна романтична сторінка.

Висловлюю щиру подяку Алану Саттону і Наталії Якименко за допомогу.