МЕНЮ

«Культурне життя – це «перемога», а за «зраду» відповідають комунальники»

Інна ТІЛЬНОВА, Кропивницький
16 листопада, 2018 - 12:55
Жителі Кропивницького — про молодіжне житлове будівництво та новий сезон грипу

Дмитро ШУЛЬГА, журналіст, викладач:

— Якщо говорити про найбільшу подію з категорії «хорошого» в моєму житті за останній час, то я б назвав знайомство з адміністрацією та педагогічним колективом школи №4, що в місті Новоукраїнка (Кіровоградщина). Імовірно, після цього мені таки вдасться бодай трохи втілити в життя культурно-освітню ідею, з якою я давно ношуся, але в мене все ніяк не доходило до її конкретної реалізації. Як оглядача культурних подій, не може не тішити, що в цьому плані життя Кропивницького останнім часом особливо насичене й різноманітне. Скажімо, цього тижня в нашому місті й області ледь не щодня відбуватимуться літературні, кінематографічні, мистецькі події. Радує, що після кількамісячної перерви повернули до життя в ефірі обласної філії Суспільного телебачення програму, в якій ми разом з колегами підбиваємо не дуже серйозні підсумки тижня, обговорюючи найбільш одіозні новини, що траплялися нам на очі. І в межах цієї передачі склалася традиція оцінювати кожну новину в координатах «зрада»—«перемога». Так от культурне життя у нас стабільно «перемога», а от за «зраду» здебільшого «відповідають» комунальні служби та органи влади, з чиїх рішень або з поведінки окремих її представників не знаєш: сміятися чи плакати. Тому якщо говорити про погане, то на цей момент найбільш тривожні передчуття пов’язані з виборчими кампаніями-2019, які, судячи з кількості бігбордів з політичною рекламою, невідворотно наближаються. Хочеться вірити, усім — як безпосередньо залученим до виборчого процесу, так і виборцям — вистачить критичного мислення, витримки, толерантності та почуття міри.

Дмитро КОРОЛЬКОВ, лікар-терапевт, координатор проекту Health Link благодійного фонду «100 відсотків життя»:

— Тиждень запам’ятався співбесідами з кандидатами на посади у новий проект, пов’язаний із виявленням людей, хворих на ВІЛ. Дуже важливо не просто «закрити» вакансії, а ще і знайти професіоналів, які свідомо хочуть допомагати людям, мають відповідний досвід та високий ступінь толерантності до оточення. Було дуже приємно, коли одна з кандидаток, дізнавшись про роботу з ВІЛ-інфікованими людьми, знала, що при правильному лікуванні людина стає безпечною для близьких, перестає поширювати хворобу, а імунітет у неї практично нормалізується. Але не всі співбесіди проходили так добре... Це значить, що нам є над чим працювати.

Ще одна важлива і приємна подія минулого тижня — ми з дружиною вакцинувались від грипу. Просто вирішили і вакцинувались. Звичайно, це не убезпечить нас від кашлю, нежитю та інших «приємностей» зимового періоду, адже на віруси грипу А і Б припадає тільки близько 30% «застудних» хвороб. Всі інші — велика група вірусів, які настільки подібні за симптомами та перебігом хвороби, що навіть визначати їх нема великого сенсу. В такому випадку лікар просто встановлює діагноз ГРВІ, рекомендує регулярно мити руки, вживати більше рідини, гарно провітрювати приміщення та сидіти вдома. Тоді навіщо вакцинуватись від грипу? Та хоч би і тому, що щороку у світі від грипу чи його ускладнень помирає більше двох мільйонів людей. Грип, на відміну від ГРВІ, має важчий перебіг, захворювання супроводжується значною запальною реакцією в організмі, в тому числі в оболонках головного та спинного мозку. Ну от чесно, мені, як лікарю, моїй дружині, як майбутньому лікарю, маючи голову, як основний інструмент діяльності, а ясність мислення як запоруку здоров’я наших пацієнтів, ну ніяк не хочеться щороку переносити своєрідний менінгіт. По результату: три дні відчував незначний дискомфорт в місці ін’єкції, трохи турбувало горло. На цей момент почуваюся повністю здоровим. Чого бажаю й усім читачам «Дня»!

Артем ПОГРЕБНЮК, голова Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, депутат обласної ради:

— Тиждень запам’ятався участю в робочій нараді, на якій працювали фахівці та директори регіональних управлінь центру Держмолодьжитла. Ми обговорили роботу програми «Доступне житло» у 2018 році в розрізі регіонів і постанову №819, яка передбачає фінансування державної програми для придбання житла для молоді, учасників АТО і внутрішньо переміщених осіб. Із загального фінансування програми у 100 мільйонів гривень на Кіровоградщину припадає 2 мільйони 250 тисяч гривень. Хоча постанова має немало підводних каменів, та це все одно величезний поступ у сфері молодіжного житлового будівництва. Це, безперечно, позитив. Після наради я повернувся до Кропивницького з твердим наміром знайти забудовників, які б узялися співпрацювати з нашим Фондом. У нас із цим складнощі, тому що вибирати майже немає з чого. Так само важко знайти людей, які готові купити житло на умовах співфінансування, адже суми хоч і дотуються державою, та все одно великі для середньостатистичного українця. Наш Фонд розіслав листи забудовникам, які працюють у Кропивницькому і Кіровоградській області (а їх не більше п’яти) і наприкінці тижня ми отримали відповіді. Частина з них відмовила у співпраці, а частина дала позитивні відповіді. Наступною була зустріч із директорами фірм-забудовників, з якими ми домовилися про співпрацю в межах Кропивницького.

Я вважаю це великим проривом для Кропивницького, адже останні п’ять років програма в нас не працювала зовсім.

Ще одним позитивним моментом є те, що ми з колегами продовжуємо працювати над темою створення наглядових рад при комунальних підприємствах. На минулій сесії обласної ради депутати підтримали цю новацію і Кропивницький має шанс стати першим містом в Україні, де комунальні підприємства запрацюють по-новому.

Якщо згадувати погане, то негативні емоції пов’язані з невдалим початком опалювального сезону у Кропивницькому. Сьогодні я проїжджав по місту і побачив, як багато нині поривів і ремонтів теплотрас відбувається на вулицях. 12 листопада у квартирах багатьох кропивничан було і досі холодно. І не через те, що винен хтось конкретний. Це тенденція останніх 30 років. Ми маємо занедбані комунальні підприємства, віддані в суборенду, при цьому ні комунальне підприємство, ні місто не виділяє кошти на ремонт мереж і вдосконалення їх. При цьому кропивничани платять чи не найвищий тариф за опалення своїх квартир — 46 гривень за квадратний метр житла.

Це довга розмова, яка щороку набуває актуальності в період опалювального сезону...

Вікторія СЕМЕНЕНКО, директор Міжнародного благодійного фонду «Дивожиття»:

– Із хорошого – минулого тижня я також продовжувала вірити в диво.

Волонтерство привело мене до створення у вересні 2018 року благодійного фонду «Дивожиття», який спеціалізується на допомозі тяжкохворим дітям. За три місяці у нас було чотири підопічних і ще двох плануємо брати у листопаді. Наші підопічні ? це трьохрічна дівчинка Даша, у якої вроджена вада серця, і два хлопчики - Костя Малухін та Ігор Ткачик, які хворі на дитячо-церебральний параліч і спастичний тетрапарез. Їм збираємо кошти на реабілітацію у міжнародній клініці Козявкіна. Я щаслива, що збір для Даші ми закрили – знайшовся благодійник, який оплатив операцію на серці. Ще одна наша підопічна – дворічна дівчинка з казковим ім’ям Еля. У неї рідкісне захворювання – синдром Чарджа, яке супроводжується патологіями розвитку різних органів. Зі слів мами дівчинки Насті – це другий випадок в Україні. За своє життя маля пережило вже чотири операції – три на серці і одну на шлунку. Вона не бачить і не чує… Для придбання спеціального харчування на місяць потрібно понад сім тисяч гривень…

Щоразу беручи під опіку дитину, боюся дати батькам надію, що ми зберемо необхідну суму грошей на лікування чи реабілітацію. Водночас вірю, що знайдуться благодійники, що так складуться обставини, що диво станеться. У підтримку підопічних ми провели благодійний забіг «Заради життя», майстер-клас з монотипії, започаткували щомісячні благодійні челенджі, фотопрогулянки. Чимало заходів уже запланували на листопад та грудень. Це все надихає і мене, і дітей, заради яких я працюю.

А що стосується поганого, то це постійні думки про таку несправедливість, про те, що дітей, які хворіють на тяжкі недуги, держава не забезпечує лікуванням, не турбується про реабілітацію, не виділяє кошти на спеціалізоване харчування.

Розумію, що своєю діяльністю я не покращу весь світ, але чітко знаю, що я можу покращити життя однієї дитини, а потім ще однієї… І ще я чітко знаю, що це може зробити кожен з нас. І це розуміє багато хто з моїх друзів і незнайомих людей, які поступово стають друзями фонду. Найкраще ДИВО світу – це ЖИТТЯ. Пам’ятайте про це.