«Країну змінюють громадяни»

Карантин та вибори — дві теми, які найбільше турбують мешканців обласного центру Закарпаття

Iрина МIЛЛЕР, журналістка, ведуча:

— Коментар на часі, бо я якраз перехворіла ковідом, тому свої стани позитиву чи негативу гостро відчуваю. Насправді сама хвороба спричинила в мене різкі перепади настрою. Я думаю, це пов’язано з прихованими від самої себе страхами за своє здоров’я та своїх рідних. Я людина соціальна, звикла жартувати і маю потребу у спілкуванні, в людях. Тому засмучує, що, якщо раніше ми сприймали людей через усмішки, то тепер за масками ми їх не бачимо і маємо вгадувати емоції людини навпроти через її очі. Тисне, коли бачиш черги на вулиці до супермаркету, тисне, коли люди в автобусах одягають маски на підборіддя. Тисне, що в автобусі мусиш слідкувати, щоб дитина не взялася зайвий раз за перила, бо потім рученята можуть піти до ротика. Найбільше засмучує, що наші дітки ростуть в стані напруги та обмежень. Насправді, яким би оптимістом ти не був, намагання виляти між причинами негативу — спричиняє негатив... Попри все, нам треба навчитися з цим жити і не забувати, що ми всі по один бік фронту. Не забувати про взаємоповагу, не забувати бути людьми, бо у нас в країні — дві війни, і тільки таким чином ми зможемо обидві перемогти.

Марія МАН, фінансовий менеджер:

— За період пандемії загалом вдалось обдумати і переоцінити багато всього. Зараз, коли країну накрила хвиля реальних захворювань і масштабного інфікування, стало більш тривожно. Відчуття, що ми з цього не скоро виберемось і треба звикати до різного типу обмежень. Кожного дня я дізнаюсь про принаймні одного хворого з мого оточення. І хоча ми з чоловіком вже перехворіли (досить легкою формою), але все одно страшно за своє здоров’я. Наслідки хвороби ми лікуємо й досі. Один із позитивних моментів, які я відчула під час самоізоляції, — це відчуття спокою вдома. Раніше ми все кудись ішли, з кимось бачились, щось вирішували і постійно поспішали. Зараз — легко можемо просидіти вдома втрьох (не посварившись жодного разу) довгий період часу. Радію, що саме завдяки карантину змогла вдосталь приділити часу п’ятирічному сину: багато говоримо, читаємо разом, почали писати букви і цифри, граємо в різні ігри. Зараз є відчуття вдячності за цей спільний час. У робочому процесі ми все перенесли майже в онлайн. І коли вдається зустрітись з партнерами чи зробити певний захід офлайн, то всі неймовірно щасливі. КП «Агенція регіонального розвитку», де я працюю, цьогоріч проводило конкурс стартапів. На нього могли податися люди, які хотіли почати власну справу або ж вдосконалити початковий бізнес і виграти до 100 000 грн. Десять людей змогли отримати фінансову допомогу на відкриття чи розвиток власної бізнес-ідеї. Це мотивує, що люди готові працювати і творити щось нове. Впевнена, що ми це пройдемо, і коли все стане на свої місця, то ми вже будемо трішки іншими, ніж до пандемії.

Володимир ФЕСЬКОВ, експерт з місцевого самоврядування, Iнститут Політичної Освіти:

— Добрим є те, що ми оптимісти, і навіть у складних розмовах, зазвичай закінчуємо фразою «якось то буде», яка за своєю природою зорієнтована на позитивне. Така поведінка дозволяє не панікувати і триматись запланованого, навіть коли навколо вирує пандемія, погода нагадує, що наближається зима, а в країні ніхто ні за що не відповідає, за одиничними винятками. Поганим є те, що черговий рік не приніс відчуття змін на краще. Навколо багато людей розчаровані, їхні давні очікування досі невиправдані. Однак це лише черговий привід замислитись над тим, що все ж країну змінюють не персоналії, а громадяни. Певно, у цьому щоразу більший сенс, і що далі — то ми більше наближаємось до широкого усвідомлення. Така от віра, бо найперше — ми оптимісти.

Тетяна ГИМОН, бухгалтер, пластунка, мама двох діток:

— Під час карантину, навесні та влітку, найважчим було суміщати роботу з хатніми справами. Діти вдома, чоловік теж працював удома. Усі вимагали уваги, а в добі лише 24 години. Але пристосувалися, діти вчилися бути самостійними. Полегшення прийшло 1 вересня, коли почали роботу школи та дитячі садочки. Найважче було дітям, відсутність живого спілкування давалася взнаки. Позитивом стали мандрівки в гори, більше дізналися про Закарпаття.

Ярослав ГУЛАН, спостерігач за виборами:

— Із хорошого — радує, що в пору листопада погода дарує теплі дні і є нагода милуватися осінню. Радує, що є трохи часу погуляти з дітьми, а ввечері подивитися хороший фільм чи серіал. Погано — що вирує пандемія коронавірусу в країні, і що абсолютна більшість населення не усвідомлює небезпеки та не дотримується елементарних запобіжних правил.

Також тішить, що в Україні таки пройшли місцеві вибори, хоча напередодні було багато чуток, можливо — і навмисно поширених — що вибори нібито будуть скасовані. Вибори пройшли, ради оновилися і це вже добре. Засмучує, що не у всіх громадах країни виборці скористалися власним шансом якісно оновити свою місцеву владу. Засмучує, що не всі виборці усвідомлюють і свою персональну відповідальність за порядок у громадах, і що багато людей проігнорувало голосування 25 жовтня.