МЕНЮ

«Кожна мить є частиною вічності»

Інна ТІЛЬНОВА, Кропивницький
20 червня, 2019 - 20:02
Кропивничани і жителі Кіровоградщини потерпають від спеки, але не втрачають працездатності

Наталя МИХАЙЛОВСЬКА, директорка музею Юрія Яновського у с. Нечаївка:

— У понеділок прийшла на роботу під великим враженням від фольклорного фестивалю «Невичерпні джерела», що відбувався в селищі Компаніївка, у нас на Кіровоградщині. Дуже гарне свято! Спілкування з друзями та знайомими, чарівні голоси виконавців, виставки робіт умільців, яскраві фотозони... Все це викликало вир позитивних емоцій.

Заходжу до музею Юрія Яновського — тут прохолода та тиша... Тиша, від якої іноді мурахи бігають по шкірі. А колись тут було людно та гамірно! Мені випадково до рук потрапив звіт з архіву про діяльність музею за 1973 рік. 8365 відвідувачів. Уявляєте? Це, в середньому, 25 відвідувачів щодня протягом року. Зараз, на жаль, це велика рідкість. У музеї гамірно лише тоді, коли приходять учасники мистецької студії «Долоньки», що діє при музеї Ю.І.Яновського. Щодня я переконуюсь, що сільські діти абсолютно нічим не різняться від міських. Їм так само необхідно повноцінно розвиватися та навчатися, пізнавати світ. Саме з цією метою і було створено «Долоньки». Спочатку діти йшли до музею з якоюсь недовірою, немов з-під палиці, згодом усе змінилося: кожної п’ятниці о 14.00 стіни музею наповнюються дитячим щебетом і сміхом.

Минулого тижня на Кіровоградщині пройшли великі зливи. Це нагадало про ще одну проблему: в дощову погоду проведення занять та екскурсій у музеї практично неможливе — тут тече дах, а стіни лущаться від підвищеної вологості. Музею терміново необхідний ремонт: заміна покрівлі, внутрішній ремонт, повна реекспозиція! Коли все це буде зроблено, музей знову оживе. За два місяці відбудеться вручення нещодавно відновленої районної премії ім.            Ю.          Яновського, яка за три роки свого існування сягнула міжнародних масштабів. Приїде багато гостей... І що вони побачать?

Хочу сподіватися, що небайдужі люди, меценати допоможуть зберегти те, що нам дісталося від попередників. Збереження культури та культурної спадщини — це наша стратегічна мета, про яку не можна забувати. 

Я вірю, що років за п’ять чи десять Нечаївський літературно-меморіальний музей Ю.І.Яновського оживе і знову буде приймати по 8, а то й 10 тисяч осіб на рік, адже нам є що розповісти та показати.

А ще в мене є мрія: процвітаюче рідне село з збереженою інфраструктурою, в якому проживають молоді сім’ї, забезпечені робочими місцями... Це мрія не минулого тижня, і не позаминулого. І я вірю, що вона збудеться.

Майкл ЕНДРЮС, волонтер Корпусу Миру в Україні:

— Минулого тижня я поїхав із Кропивницького до Америки, щоб побачити свою родину, наша зустріч була дивовижною, адже я не був удома десять місяців... Але початок цього тижня в Україні був трохи складним через виснаженість від поїздок. У Кропивницькому я допомагаю моїм колегам із благодійного фонду «100% життя. Кропивницький», долучаюсь як фотограф до культурних експедицій команди проекту «Баба Єлька». Я дуже наполегливо працюю над тим, щоб бути морально і фізично «придатним», щоб бути в «моменті тут і зараз», тому притримуюся настанов Гете: «Завжди тримайтеся за сьогодення. Кожна ситуація, кожна мить, має нескінченну цінність, бо вона є частиною цілої вічності». Увесь цей тиждень я провів у пошуках балансу, що зміцнює мене.

Але, незважаючи на моє виснаження, я був щасливий. У ніч, коли я повернувся до Кропивницького, в моїй квартирі з’явилися усміхнені друзі з повітряними кульками Welcome Home, обіймами, і найсмачнішим у світі полуничним тортом. Ще більше обіймів і усмішок чекали на мене в понеділок на роботі. А в середу я зустрівся з моїми колегами з проекту «Баба Єлька» (тут було ще більше обіймів), і ми поїхали у захопливу експедицію в село Бовтишку. Коли тебе зустрічають автентичними традиційними піснями, які співають справжні селяни, коли до тебе звертаються щиро і гостинно, — неможливо не бути вдячним. Найяскравішим моментом минулого тижня стала зустріч з моєю дорогою подругою, яка отримала нагороду від обласної ради за журналістську діяльність у межах проекту «Баба Єлька». Немає нічого кращого, ніж святкувати успіх когось, кого ви любите. Бути присутнім при таких моментах — величезна цінність.

Андрій ТАБАЛОВ, секретар міської ради Кропивницького:

— Ми звикли оцінювати час значними досягненнями. Однак майже за три роки на своїй посаді я навчився радіти маленьким крокам у напрямку великих ініціатив. За ними стоять зусилля багатьох фахівців, залучення техніки, аналітика. Кропивницький живе й працює без знижки на спеку. Повним ходом зводиться масштабний об’єкт «Арка», на який спромоглася нинішня міська влада. У підсумку буде два напрямки з одностороннім рухом та достатньою пропускною спроможністю замість заторів. Якість робіт перевіряє Укрзалізниця. Два тижні потяги через Кропивницький не ходили. І ось — радісний свисток поїзда. Ми вклалися у терміни завдяки роботі бригад удень і вночі.   

І ще одна приємність — днями 50        родин отримають квартири в ошатній багатоповерхівці. У Кропивницькому це перший житловий будинок під ключ за роки Незалежності! Нам дуже хочеться, аби новосіль було більше!

Варто робити й власні кроки, які змінюють на краще життя конкретної людини. Нещодавно підтримав бабусю з двома онуками. Родина опинилася в скруті. Допоміг розрахуватися з боргами та запропонував роботу на літо 15-річному Мишку.

Також долучився до челенджу в соцмережах та передав громадській організації «Щасливий пес» сертифікат на 25 тисяч гривень для зведення паркану притулку для безпритульних тварин. Цього тижня планую разом з друзями встановити паркан. Своїм прикладом заохочую депутатів, меценатів, небайдужих містян долучатися до корисних ініціатив. Тоді місто стане комфортнішим і для людей, і для тварин.

Хочу, щоб діти в моєму рідному місті частіше усміхалися. Нещодавно побував на «СпортЕКОфесті». Був вражений спортивним азартом та щирістю, інтересом дітей до правил поводження з побутовими відходами. Замість котловану недобудови, який ми ліквідували, городяни мріють про сучасний сквер відпочинку та спорту для всієї родини. Ми рухаємося до втілення проекту в спальному мікрорайоні. Впевнений, майбутнє за здоровим співіснуванням людини та природи.  

Про погане постійно нагадують мешканці передмість. Там немає аптечних пунктів, а добиратися за ліками до центру — час і гроші. Люди просять: відкрийте у нас аптеку! Підприємці відмовляють, мовляв, не вигідно. Тому ми пропонуємо альтернативу — створити по всьому місту мережу комунальних аптек з гарантованою якістю медпрепаратів і більш прийнятними цінами. Сподіваюся, ми доведемо до кінця і цю корисну справу і в мене з’явиться більше приводів говорити про хороше.

Ірина ІВАНОВА, координаторка Школи програмування Ш++ :

– 3-9 червня традиційно працювала наша Школа програмування Ш++ – соціальний ІТ-проект молодіжної організації КОВО, у рамках якого діти мають змогу навчатися програмування безкоштовно.

Упродовж тижня у нас в офісі збиралися студенти старших груп, які навчаються за форматом peer-to-peer (навчання без викладачів, де самі студенти перевіряють один одного і вчаться за матеріалами, які складені для них на навчальному порталі Ш++).

Ще один «плюс» минулого тижня – команда Школи програмування продумала програму літнього табору для підлітків з проектного менеджменту, табір відбуватиметься з 30 червня по 7 липня. А ще провели екскурсію для кропивницьких школярів по нашому Креативному ІТ-простору KOWO і заняття для підлітків, які вивчають мову програмування С++.

Крім цього, наші волонтери провели щотижневе заняття з англійської. Двоє з команди Ш++ з’їздили в місто Помічна і провели там майстерклас з Arduino у шкільному STEM таборі.

Загалом, тихий літній тиждень. Зараз у нас тихіше, ніж зазвичай – літо! Попри пору відпусток, ми все одно плануємо багато подій для підлітків і дорослих жителів міста.

Антоніна КОРІНЬ, науковиця літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого, письменниця:

– Давні активні партнери нашого музею – болгари, з якими ми проводимо чимало заходів, запросили мене на Полтавщину, куди їхала делегація з Кіровоградщини на ХV Роденкраївський собор в селі Мала Перещепина Новосанжарського району. Там знаходиться меморіал болгарського хана Кубрата, чий заповіт «В єдності сила» шанує і старається виконувати прогресивна частина людства. Українські болгари та болгаролюбці з Вільшанщини, Добровеличківщини і Долинщини – більше півсотні людей, серед яких – активісти обласної громадської організації болгар «Нашите хора», з якою п’ятий рік співробітничаю на громадській посаді відповідального секретаря, прибули на собор «Кубрат збирає нащадків», втретє я брала участь у цьому своєрідному паломництві – серед гостей з Болгарії, в т. ч. депутатів Всесвітнього парламенту болгар та українських болгар з тих регіонів України, де вони компактно проживають.

 Я до поїздки залучила своїх та музейних друзів із творчого об’єднання «Парус» та фольклорного гурту «Чиста криниця» БК «Авіатор». Ми взяли участь у І фестивалі українсько-болгарської дружби, одержали міжнародні дипломи. Досі гріє душу розмаїта програма собору, яку розробляє і втілює колектив болгарської газети «Роден край», яка виходить в Одесі. Очолює її заслужена журналістка України, президент Асамблеї болгар України Дора Костова. Це жінка неймовірної добротворчої енергії. А нашу делегацію очолював Сергій Осадчий. Це завдяки ініціаторам уже 15 років у центрі України навколо меморіалу Кубрата відбувається не просто єднання, а радісне братання представників різних народів.

Цьому сприяють концерти, спортивні ігри та змагання (в тому числі футбол), круглі столи за участі вчених – істориків та політологів. Тут же відбуваються анонси і презентації українських і болгарських книг; зав’язуються ділові стосунки, укладаються договори про дружбу і співпрацю.

Натхнення від фестивалю, присвяченого 30-річчю улюбленої газети «Роден край», привело мене до створення жартівливої поеми про собор та двох пісень – патріотичної і обрядової – на болгарську тему разом з композиторами Ніною Бредихіною та Борисом Притулою (з яким працюємо над його першою книгою).

Там же, на соборі, ми з поетом Володимиром Стафідовим із Дніпра анонсували сигнальний примірник книги-білінгви «Подвійна райдуга». Це поезія і проза, створена за першим міжнародним проектом: по 12 «апостолів»-літераторів з Кропивницького, Дніпра та болгарського міста Ямбол. Перші майбутні читачі підписались на неї тут же, в сосновому лісі. Звісно, це велика радість. Але тут же позитив переходить в негатив: об’єднані бідністю українські та болгарські письменники шукатимуть півтори тисячі гривень на це видання. А книгу вже чекають у новоствореному видавництві  –  українсько-болгарському товаристві «Зоріденн», яке щойно заснувала у нашому місті болгарсько-українська сім’я Веселина та Олени Сотірових.

До поганого відношу поки що безуспішну боротьбу силами членів центру культури національних меншин «Єдина родина». А боремось за виживання п’яти газет нацменшин, які держава відмовилась фінансувати. Від влади маємо відписки і кивання одного органу на інший.