МЕНЮ

Коригувати курс залежно від регіону

Сергій ЛАЩЕНКО
22 листопада, 2018 - 17:30
Знову про мовне відродження

Нещодавно до Львова приїздив Павло Гриценко — директор Інституту української мови НАН України. Родом Павло Юхимович із Одещини, а точніше — із Буджака, Придунав’я. Наукове середовище зустрічало одесита дуже тепло, однак мене не покидала думка, що проговорено не все. Хочеться, щоб столиця «націлювала» регіони на суто практичні речі. Щоб було чітко сказано: місія Львова не лише в тому, щоб подавати приклад іншим. А й у підтримці освітніх процесів у проблемних регіонах України. Ні галицькі чиновники, ні громадські активісти не повинні стояти осторонь. В перше десятиліття незалежності Галичина «захопила» власним прикладом Буковину, Волинь, значну частину Центральної України. Але навряд чи слід сподіватися, що за Вінницею, Черкасами і Полтавою автоматично стануть у чергу Одеса, Запоріжжя та Харків. Що варто лише почекати зайвих п’ять-десять років — і там буде точнісінько так, як на Полтавщині. Ні, проблемні території можуть «законсервуватися» й відгородитися від українського слова надовго. Звісно, місцеві чиновники мудро залишать для державної мови деякі декоративні функції, але не більше того. Тому для цих територій повинна бути своя стратегія.

А поки що вона занадто розмита, непрописана... Є наївна віра, що мовні квоти зроблять свою справу. Якось усе воно перетреться, владнається... через кілька років стане краще. Люди уважно слухали виступ Павла Гриценка. Він уміє заряджати оптимізмом. Але хочеться, щоб наступного разу ми заторкнули й суто практичні моменти. Бо мірилом усього є практика. Передусім треба визначитись: відроджуємо мову кволо і довго? Чи рішуче і швидко? Якщо беззастережно допомагаємо тим, хто активно просуває наступальну модель 90-х, то шанс рухатися прискорено є. Тоді замість обговорення малозначимих філологічних дрібниць на зібраннях просвітян краще подумати про те, як захистити борців за мову. Скажімо, одесита Сергія Стерненка, на якого вже було здійснено кілька нападів. І якого сепаратисти тепер називають «різуном і вбивцею» (бо ж насмілився захищатися!), досягаючи подвійного ефекту і добряче мобілізуючи проросійську громаду. А як допомогти непохитній Ларисі Сапунковій, яка відстоює саме радикальну модель мовного відродження на Одещині? Тобто якщо школа українська, то вона має бути такою по духу, а не лише формально. Цікаво, мовні чиновинки колись пропускали крізь свою свідомість те, що було сказано сепаратистами із села Розквіт на адресу родини Сапункових? Наведу лише неповний перелік погроз: «Пошла вон отсюда!», «Сует нос в школьные дела», «Будем стоять за школу и село горой», «Давить эту плесень, чтобы головы не могла поднять», «Сделать так, что село само забьет их камнями...» і так далі. Тут уже не освітяни повинні займатися інцидентом, а скоріше СБУ. Занадто вже вільно почуваються сепаратисти в цьому україномовному селі. Як думаєте, легко було цій родині вистояти? А ще коли врахувати моральний і фізичний тиск на дітей та підпал автівки, явно не зайвої для родини в умовах сільської місцевості. З тієї розквітівської школи (формально української) за цей час уже встигли вижити двох патріотично налаштованих педагогів. Ми знаємо, як оперативно сепаратисти вміють «зачищати» територію... Хіба це не тема для всеукраїнського обговорення?

Якщо робимо ставку на школи, то на території Львівщини або, скажімо, Черкащини фахівці-освітяни можуть спокійно працювати, обходячись без допомоги СБУ. А ось на Одещині без цього вже ніяк не можна. Там є багато неконтрольованих територій, де все українське брутально попирається. Гадаю, і на Донеччині, Миколаївщині, Харківщині треба творити структури, які відповідатимуть за стан мовного відродження. І саме «Просвіта», Інститут української мови повинні замовити слово перед Президентом. Бо в селах поряд з Придністров’ям проросійські структури працюють майже відкрито. Там і для контррозвідників є робота. Адже надто щедро «підгодовуються» грошима окремі проросійські активісти, які впливають на школи. І школи, які формально вважаються українськими, вже навчилися русифікувати дітей. Зате чим далі від кордону, тим більше української мови. Хоча статус шкіл однаковий. Отже, СБУ повинна зосередитись саме на тих населених пунктах, якими системно займається і на які помітно впливає російська агентура із Придністров’я. Чому Одещина повинна консервувати проросійську мовну модель, взяту з далекого «совка»?

А ще варто навчитися стримувати своїх неврівноважених радикалів і не давати їм часто виступати на телебаченні. Тиснути на власників телеканалів, щоб ті не займалися мовними провокаціями. Адже у нас є тисячі й тисячі патріотів, які змогли б ефективно агітувати населення «за» мову, а не проти неї. Можна показувати вимушених переселенців із Криму, росіян за походженням, які навесні 2014 року цілком ситуативно «вписалися» в протести... Потім вимушені були покинути півострів, і ось тепер уже чудово володіють українською. Це переконливіше, ніж істеричні виступи. Значно легше буде мотивувати силовиків, правоохоронців (а це важливо, бо вони ж місцеві!), ті ж, зі свого боку, ефективніше захищатимуть українських активістів. Все це має робитися системно, з позицій людиноцентризму.