МЕНЮ

Корупціонерами народжуються чи стають?

Олександр М. КОСТЕНКО, доктор юридичних наук, професор, завідувач відділу Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
12 вересня, 2019 - 16:27
Концепція «голої репресії» VS концепція «лещат»

При найближчому розгляді можна побачити, що та концепція протидії корупції, яка використовується сьогодні в Україні і покладена в основу антикорупційної політики, є антинауковою.

Це — концепція «голої репресії», згідно з якою протидія корупції має зводитися до «системи викриття і покарання корупціонерів». Все антикорупційне законодавство, діяльність антикорупційних органів і громадянських інституцій, а також антикорупційна політика в Україні в цілому зводяться до реалізації цієї концепції: «викрити і покарати!».

Вона логічно випливає з припущення (презумпції), що усі люди за своєю природою є корупціонерами, тобто, що «корупціонерами народжуються». А якщо це так, то іншого способу протидії корупції, крім «викривати і карати» природжених корупціонерів, не існує. Такий примітивний одновимірний підхід.

Відповідно до цієї примітивної антинаукової концепції у головах антикорупціонерів не може навіть поставати запитання: «А чому люди стають корупціонерами і що треба зробити, щоб вони ними не ставали?».

Сучасна наука, зокрема соціологія, психологія і кримінологія, вже дуже давно відкрила закономірність, яка виражається такою тезою, сформульованою італійським кримінологом Чезаре Беккаріа: «Злочин краще попередити, ніж потім карати за нього!».

На жаль, нашими антикорупціонерами ця закономірність уперто ігнорується. Чому? Чому їх влаштовує «антикорупційна гіперактивність», яка не приводить у результаті до подолання корупції?

Концепція «голої репресії» не просто неефективна, вона є зручним інструментом для зловживань репресивними інструментами, зокрема в процесі політичної боротьби, зазвичай використовуючи антикорупційні репресивні інструменти проти своїх політичних противників чи для узурпації влади.

Крім того, при її активній реалізації вона закономірно веде до формування так званої поліцейської держави, в якій основним методом державного управління стають «поліцейські інструменти».

Що ж може бути альтернативою цій одновимірній концепції? Це концепція «антикорупційних лещат», яка полягає в так званому двовимірному підході. Для ефективної протидії корупції слід правильно визначити причини і умови, під дією яких люди стають корупціонерами, і усунути ці причини й умови. А «викриття і покарання» — це для тих, хто, маючи можливість жити чесно і по закону і не стати корупціонером, все-таки ним став, зробивши вільний «корупційний» вибір.

Сьогодні в Україні існує особливий тип корупції — кризовий. Корупція кризового типу породжується аномальним, а саме кризовим станом суспільства. Цей стан полягає у тому, що жити чесно і по закону — НЕ ВИГІДНО.  За такого стану в особи немає альтернативного вибору, крім стати корупціонером і брати чи давати хабарі для забезпечення собі певного добробуту чи навіть для виживання.

Хіба можуть громадяни за такого стану, коли жити чесно і по закону є не вигідно, поважати чесність і закон? Поважати державу?

Для того, щоб подолати корупцію кризового типу, треба усунути її соціальне коріння, а саме здійснити такі соціальні реформи, в результаті яких жити чесно і по закону стане вигідно.

Доведено, що існує така закономірність: кара може бути ефективною лише тоді, коли в особи є можливість забезпечити собі добробут, живучи чесно і по закону, але ця особа не бажає скористатися цією можливістю. Якщо ж такої можливості у особи немає — то жодна кара сама по собі (тобто «гола репресія») не може бути ефективною у протидії порушенням норм моралі чи закону, зокрема в протидії корупції.

На відміну від концепції «голої репресії», концепція «антикорупційних лещат» об’єднує «два виміри»:

1. Здійснення соціальних реформ, в результаті яких жити чесно і по закону стає вигідно (тоді в особи з’являється альтернатива корупційній поведінці);

2. Невідворотне застосування засобів «викриття і покарання» щодо тих, хто, не зважаючи на альтернативну можливість жити чесно і по закону, все-таки за своїм вільним вибором стає корупціонером.

Ці «два виміри» мають бути нерозривно пов’язаними між собою — як довжина і ширина в просторі.

Як показує досвід країн, що успішно протидіють корупції, — лише концепція «антикорупційних лещат» є ефективною.