Казковий куточок Опішні

Олександра Федорівна Селюченко — талановита мисткиня, неперевершений творець дрібної глиняної пластики. Найпотужнішу колекцію її творів (понад тисяча глиняних робіт та декоративної мальовки) зберігає Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішні. Сьогодні частина творів міститься в постійній експозиції Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко, який було відкрито 1988 року після смерті видатної опішнянської мисткині.

За 30 років свого існування Музей-садиба став унікальною базою вивчення й популяризації творчості гончарки. Діяльність закладу — багатогранна: тут проводять оглядові тематичні екскурсії, майстер-класи, творчі зустрічі з майстрами, відбувається випалювання горна з іграшками опішнянських майстрів, співробітники займаються науково-просвітницькою роботою, беруть участь у щорічних науково-практичних конференціях, готують публікації, здійснюють керамологічні експедиції.

У БУДИНКУ

Працівники Музею-садиби дбайливо бережуть будинок, в якому понад тридцять років свого життя провела Олександра Селюченко. Тут талановита майстриня створювала традиційну глиняну іграшку, яку нині можна споглядати в експозиції Меморіального музею-садиби.

Огляд експозиції починається з кімнати, де зберігають гончарні інструменти й пристрої, якими користувалася мисткиня (стеки, гумові спринцівки для малювання ангобами, турнетка), предмети повсякденного побуту, фото та творчі роботи. Саме тут Олександра Селюченко ліпила глиняну іграшку. Чого тільки не побачиш у великому іграшковому царстві Олександри Селюченко! Очі розбігаються від творінь гончарки! В її виробах відчувається простота, довершеність та лаконізм.

Не можна залишити поза увагою чорно-білі фотографії, які розповідають про певні життєві події майстрині. Серед них важливе місце відведено під документи Олександри Селюченко, які засвідчують її громадську діяльність. Привертають увагу книжки, сторінок яких торкалися руки гончарки, бо захоплення літературою відчуваєш, коли перечитуєш її щоденники й листи. Від друзів-мистців залишилися глиняні твори, декоративна мальовка, картини, які й до цього часу є окрасою Музею-садиби. 

Нині численні відвідувачі щодня мають змогу доторкнутися до таємниць життя мисткині, сповненого любові до глини. Не оминають садибу не тільки опішняни, сюди приїздять гості з усієї України, навіть з усього світу (Італія, Канада, Великобританія, Молдова, США, Фінляндія, Німеччина, Польща, Ірландія, Франція, Норвегія, Білорусь). За останнє десятиліття Музей-садибу відвідало понад 24 000 осіб. Сюди приходять, щоби набути снаги, творчої енергії, відчути подих батьківської хати свого дитинства. Прості й скромні речі, які оточували майстриню впродовж життя, дають можливість дізнатися про її побут, уподобання й смаки.

Сучасні новітні технології дають змогу розширити можливості музейної роботи. Насамперед у приміщенні встановлено відеопроектор, де кожен має нагоду переглянути фільм, ролик та прослухати аудіозапис про майстриню. Ба більше, створено інтернет-сайт, сторінку на «Фейсбуці», де розміщено публікації про життєвий і творчий шлях мисткині, епістолярну спадщину, фото гончарки, архівні матеріали. Сайт постійно поповнюється цікавими новинами й розповідями про події, які відбуваються в Музеї-садибі.

НА ДВОРИЩІ

Оглянувши будинок, можна ознайомитися з дворищем мисткині, де на горбистому зеленому подвір’ї ростуть улюблені квіти Олександри Федорівни: тюльпани, айстри, чорнобривці, мальви та барвінок, які радували око й надихали на творчість. Серед цих зелених барв відбуваються цікаві майстер-класи з ліплення. Дітям пропонують уявити себе в ролі гончарів і виготовити власний виріб. Свої витвори кожен може забрати з собою на пам’ять.. 

Серед кремезних дерев на подвір’ї Музею-садиби стоїть невеличка пічка для приготування страв, надвірна будівля, навпроти якої зберігається глина, а далі вниз можна побачити горно мисткині, в якому Олександра Федорівна випалювала власні вироби. Для тих, хто хоче глибше поринути в таїнство гончаротворення й дізнатися, що стається з виробами, коли вони потрапляють до горна для випалювання, починаючи з 2009 року було започатковано культурно-мистецький захід «Випалювання глиняної іграшки в горні Олександри Селюченко», який відбувається лише раз на рік, за традицією — під час щорічних Тижнів Національного Гончарного Здвиження в Опішні. Випалювання потребує багато сил, уваги й навичок. Тому над цим важким і клопітким процесом завжди працює досвідчений гончар. Опішнянські гончарі, Олександр Шкурпела з сином Анатолієм та Дмитро Громовий неодноразово палили горно на території Музею-садиби, з нетерпінням і цікавістю чекаючи завершення цього непередбачуваного процесу. За випалюванням спостерігають усі, хто цього дня завітав до Музею-садиби. В горно зазвичай закладають глиняні роботи опішнянських майстрів. Випалювання триває майже 12 годин.

Пам’ятною подією в діяльності Музею-садиби стало відкриття глиняного погруддя Олександри Селюченко, яке відбувалося в межах Урочистої Академії, присвяченої 95-річчю від дня народження славетної української гончарки, заслуженого майстра народної творчості України, іграшкарки, малювальниці Олександри Селюченко. Глиняна постать Великої Гончарки, автором якої є головний художник Національного музею-заповідника українського гончарства, заслужений працівник культури України Юрко Пошивайло, стала окрасою Музею-садиби.

Сподіваємося, що і надалі наш Музей-садиба буде живим острівцем єднання творчої й наукової еліти, кому не байдуже мистецтво Олександри Селюченко. Це дасть можливість відкривати нові сторінки в дослідженні видатної постаті опішнянського гончарства.