Iнтернаціоналізмом по імперії

Але — щирим і високої концентрації

Приводом для написання статті став пост у ФБ патріотичної вчительки з Одещини про те, що вчителі її школи жодним словом не згадали про Голодомор, зате потім дружно святкували «Дєнь матєрі» — в унісон, тобто одночасно з імперцями. Не українське свято — те, що в травні, а саме російське, листопадове. Що тут скажеш? Український світ так і не став для них своїм. Російський значно ближчий. І причини тут дві. У цих маленьких проросійських резерватах, по яких імперія колись пройшлася ґрунтовніше, все українське завжди було чимось негативним. Розмовляєш мовою цієї землі — значить, ти або селюк, або «бендера». І перше, й друге є своєрідним тавром непрестижності. Згадане село поряд із Придністров’ям, а Росія туди недаремно гроші вкладала...

А ще є одесити, які регулярно відзначають 2 травня з гаслами: «Не забудем, не простим!» Бризкають слиною замість того, щоб подякувати одеським і харківським патріотам. Тим, хто в 2014 році показав характер та не допустив у Одесі утворення псевдореспубліки на кшталт ДНР. Врятували одеситів від масових «отжатій» за російським зразком, від неминучої розрухи і вирізанням на металобрухт заводів. Не допустили й санкцій світового товариства проти одеського морського порту. Вберегли Причорномор’я від мільйонів біженців. Зрештою, не допустили жахливих концтаборів на кшталт донецької «Ізоляції». Але добра справа патріотів не усіма оцінена. «Пальним» для підживлення проросійських настроїв є імперська лють одеських маргіналів та їхнє небажання логічно мислити. Досі дивуємо світ ангельським терпінням, але це помилкова лінія. Не слід толерувати шовінізм на Одещині. З ним треба системно боротися. Тим паче, що маємо свою ефективну зброю, свою «точку У», якою у будь-який час можемо скористатися. Зрештою, логічніше було б назвати її «точкою «І», бо йдеться про інтернаціоналізм. Ми бездумно віддаємо імперцям найефективнішу зброю, залишаючись в окопах з «трьохлінійками» — зброєю позаминулого століття.

Так, ідеться про інтернаціоналізм. Не вимучено-показушний, як зазвичай в Росії, а щирий, наступальний і максимально «концентрований». Вони там з 2017 року перейшли до завершальної стадії лінгвоциду, обмеживши вивчення рідних мов необов’язковими факультативами. У нас же все з точністю до навпаки. Одеські педагоги повинні б про це знати! Міжнаціональна толерантність — це суто українська риса. А ніщо не може бути таким ефективним, як своє.

Якось Тетяна Станєва, керівниця культурних проєктів центру розвитку Бесарабії, наголосила, що «золотим віком» для болгарської культури є саме роки незалежної України. Бо все тепер можна! Відкрилися кордони, архіви, люди вивчають своє походження... Нові пісні з Болгарії легко можуть потрапити до болгарських осель Буджака. Молоді болгари вже починають досліджувати, звідки їхні предки вирушили на Україну. На Одещині радянського зразка болгарську не вчили, а тепер в незалежній Україні вчать.

Те ж саме стверджує і керівник албанської громади села Каракурт Родіон Пандарь. В радянській Україні албанську не вивчали. А в незалежній Україні це стало можливим! Показовим є те, що албанець добре розмовляє і українською, підкреслюючи, що поштовхом для його особистої «українізації» стала творчість Софії Ротару та Володимира Івасюка. Образно кажучи — Буковина і Галичина. На початку 90-х Родіон побував на Прикарпатті. Відчутий там дух Свободи залишився в албанському серці назавжди.

Хочу згадати парк «Тракія» в Доброславі (колишнє Комінтернівське). Це своєрідний крок назустріч місцевій болгарській громаді. І Болгарія це оцінила: «Доброслав — прекрасне селище. Ми не перестаємо дивуватися побаченому! І це дуже дорогий та зворушливий подарунок. Нам так важливо знати, що болгарські традиції зберігають і продовжують нащадки тих, хто виїхав два століття назад з Болгарії!» — так сказав керівник болгарської делегації, яка приїхала на відкриття.

Справді, місцеві болгари є вихідцями з Тракії. А ще в Доброславі є пам’ятники Вячеславу Чорноволу, Українській пісні, Кіборгам... І це символічно, бо там, де є український дух, там є місце для інтернаціоналізму. Там, де панує російський імперський дух, про потреби нацменшин швидко забувають. Можна згадати про антиасиміляційний проект «Ідель-Урал». Це така собі нереалізована поки мрія чотирьох угро-фінських народів (ерзян, мокшан, марійців та удмуртів) і трьох тюркських (татар, башкирів та чувашів) — жити в одному державному об’єднанні. Біля витоків ідеї — виключно дисиденти вищезгаданих народів; сам же Кремль боїться такого союзу, як вогню. Українці ж навпаки — симпатизують. Ось на цій обставині і варто сконцентруватися. Пригадую плакат на Майдані Незалежності «Наша релігія — свобода!». Ми повинні навчитися об’єднувати все добре, що народилося на нашій землі. До Одеси причетні Іван та Юрій Липи, Роман Шухевич, Леонід Утьосов, Михайло Жванецький... Це наша історична спадщина! Бо коли ми відмовляємося від чогось, Росія охоче забирає все собі. Згадаймо, як виконував Леонід Утьосов пісню «С одесского кичмана». Там було чимало українізмів: «Бежали два уркана та й на волю»... «остановились отдыхнуть»... «болять мои рани в глыбоке. Одна вже заживаеть, другая нариваеть... За що же ж мы страждали?» І політичний підтекст є: «они же там гуляють, а мы же подавай им сыновйов». Тобто тут щось середнє між «сыновей» та «синів»... А куплет зі словами «один — герой гражданской, махновец партизанский» навіть Утьосову не дали виконати, коли робили довоєнний запис. Бо махновці воювали з більшовиками. Мова пісні явно не московська, але ж за звичкою ми все даруємо Росії. Коли нещодавно одеський музикант Фелікс Шиндер записав пісню «С одесского кичмана» в дуеті з легендарним Андрієм Макаревичем, то там зазначених українізмів уже не було. Все «підтягнули» максимально до російської літературної мови. Ось так... Коли не тримаєшся за щось «своє» на тій підставі, що його надто мало, то розумніші з радістю заберуть усе. Не розкидаймося добром! Побільше наступального інтернаціоналізму (включаючи і допомогу народам Росії), побільше любові до свого рідного і ми переможемо. Закостеніла і не в міру шовіністична імперія не зможе тягатися з нами.