МЕНЮ

Хрестоматія з природної спадщини

Петро ЧЕГОРКА, головний редактор еколого-краєзнавчого часопису «Свята справа-ХХІ», м. Верхівцеве Дніпропетровської області
5 грудня, 2019 - 16:48
На Січеславщині побачила світ книжка, присвячена людям, безмежно відданим рідному краю

Визначення «хрестоматія» — різновид навчального посібника, що містить системно дібрані документи певного навчального предмету, — якнайкраще підходить для книжки, що недавно побачила світ на Січеславщині. Називається вона «Природна спадщина Верхньодніпровського району» і створена завдяки співпраці Верхньодніпровської районної ради і Еколого-туристичного об’єднання «Орлан». Книжка присвячена людям, безмежно відданим рідній природі. Та й самих авторів беззастережно можна віднести до цієї категорії.

Відкриває книжку ґрунтовний «Фізико-географічний нарис Верхньодніпровського району» авторства молодого дослідника Олега Сизенка. В нарисі все про край балок і байраків: від опису меж, геологічної будови до клімату, ґрунтів та рослинного покриву.

Маршрутами геолога Валеріана Домгера проводить читача доцент ДНУ Володимир Манюк. Територію сучасного Верхньодніпровського району Валеріан Домгер обстежував упродовж літніх сезонів 1881 та 1883 років. Пошукові роботи виконувалися в зв’язку з будівництвом Катерининської залізниці та складання десятиверстної геологічної мапи. Важко уявити, як в умовах транспортних засобів тих часів одна людина за відносно короткий час змогла пройти таку кількість маршрутів і зазирнути в кожну балочку, описати безліч відслонень та виходів гірських порід. Доробок Домгера має не лише суто історичне значення, а й на довгі роки визначив долю Придніпровського краю, заклав основу його потужного економічного і культурного зростання, перетворення на один із головних гірничодобувних і промислових центрів Європи.

Захопливу, майже детективну, історію метеорита «Верхньодніпровськ» викладає аматор астрономії Юрій Павлюченко. Фрагмент його зберігається в Лондонському музеї природознавства з відповідною позначкою в каталозі — знайдений 1876 року. В 1877 році музей отримав зразок метеорита вагою 24,5 г від професора Петербурзького гірничого інституту М.О.Кулібіна, онука знаменитого механіка-винахідника. Хто був тим першим землянином, чиї руки доторкнулися до метеориту, на жаль, невідомо. Можна лише припустити, що цією людиною міг бути першовідкривач криворізької руди Олександр Поль. Якраз в ті роки закінчив він курс наук, «повернувся в рідні степи, взяв у руки паличку і пішов пішки оглядати могили, городища і урочища». Крім величезної колекції історичних пам’яток, Поль зібрав велику колекцію місцевих мінералів та возив її до Петербурга. Разом з мінералами в колекції міг бути і метеорит. Цією людиною міг бути один із місцевих поміщиків. Як і всі інші тодішні землевласники, вони розривали та грабували скіфські могили на своїх теренах. Автором знахідки міг бути й звичайний селянин. Копав він, наприклад, колодязь чи льох, чи десь у кручі глину для саману, та натрапив на «самородне залізо». За хімічним складом метеорит «Верхньодніпровськ» належить до досить рідкісної групи залізних метеоритів.

Мала річка Самоткань — одна з трьох приток Дніпра на території Верхньодніпровського району. Віктор Дем’янов (стаття «Самоткань очима гідролога») створив справжній життєпис річки від часів «геродотових» до наших днів. Стан її на сьогодні невтішний...

Можливість ретроспективно оцінити природу краю, зокрема рослинність, дає репринтне відтворення статті відомого катеринославського ботаніка Івана Акінфієва «Краткий предварительный отчет о ботаническом исследовании Верхнеднепровского уезда Екатеринославской губернии в 1894 году». З неї читач дізнається, що ще в середині ХІХ століття «Приднепровская часть Верхнеднепровскаго уезда изобиловала большими лесными участками в верховьях балок, впадающих в Днепр. При наделе крестьянских обществ землею, некоторые из них получили между прочим и леса, которые в скорости же были вырублены и обращены под выпас скота». Органічно доповнюють статтю сучасні малюнки і фотографії рослин, знайдених Акінфієвим 125 років тому.

Окремому лісовому урочищу, розташованому практично в межах районного центру та маючому загадкову назву «Римський ліс», присвячена стаття Вадима Манюка «Риси до геоботанічного портрету Римського лісу». На Правобережжі Дніпра після побудови каскаду водосховищ подібних лісів не збереглося. В цілому Римський ліс є осередком природних рослинних угруповань, які являють унікальне для Степового Придніпров’я поєднання рослинних асоціацій і тому потребує особливої охорони шляхом надання йому статусу лісового заказника.

Сивоголовий Василь Сідак (читайте про нього https://day.kyiv.ua/ uk/article/poshta-dnya/unikalna-kolekciya-u-silskiy-hati) краєзнавець з села Дніпровокам’янка, свій нарис «Дніпровські плавні: яка ціна нашої втрати» починає словами: «Мені випало щастя провести свої дитячі роки серед природи плавень. Бракує хисту змалювати красу і чарівність рослинного і тваринного світу берегів Дніпра у всі пори року та вже, даруйте, як зумію». І зумів, і змалював та так, що наче разом з хлопчиком Васильком листаєш календар природи від перших проталин і провісників весни — жайворонків до лютневих морозів.

До речі, про птахів. Про них у книзі окрема розповідь. «Птахи Верхньодніпровська і його околиць» називається стаття орнітолога Володимира Сижка. За останні пів століття в місті та його околицях виявлено 257 видів птахів, що становить більш ніж половину від усього складу птахів України. Частими гостями під час сезонних міграцій є навіть такі рідкісні пернаті, як скопа, орел-карлик, орлан-білохвіст, степовий канюк.

Про природно-заповідний фонд Верхньодніпровщини і перспективи його розвитку йдеться в матеріалах Вадима Манюка «Верхньодніпровщина заповідна» та «Національна екологічна мережа у Верхньодніпровському районі». Десять існуючих тут заповідних територій загальною площею 4497 га не досить репрезентативні ні в екологічному, ні в ландшафтному відношенні. Не має природоохоронного статусу у величезної кількості чудово збережених природних об’єктів, зокрема чисельних степових балок, широких заплав Омельника, Домоткані та Самоткані та багатьох інших. Оптимальною природоохоронною стратегією для Верхньодніпровщини має бути створення комплексної установи природно-заповідного фонду вищого рангу — національного природного парку «Січеславський» як дзеркального продовження Орільського національного парку на Правобережжі, з налагодженням стійких зв’язків через водний екокоридор.

Книжка є унікальною, адже таких ґрунтовних видань про природу окремих адміністративних районів практично немає. Після ознайомлення з нею для туриста, професійного біолога, фотографа-натураліста Верхньодніпровщина миттєво перетворюється з безіменного клаптика на великій мапі України в дивовижно цікавий куточок, у якому ти чомусь досі не бував. Видання надзвичайно вдало витримує межу між науковою інформацією і доступним непрофесіоналу викладом знань. «Природна спадщина Верхньодніпровщини» буде однаково цікавою як для тих, хто вперше почув про існування цього району, так і для тих, хто живе тут з діда-прадіда. Це гарний подарунок для широкого кола вчителів природничих дисциплін, для всіх, небайдужих до долі природи рідного краю.