МЕНЮ

Феномен всеукраїнської надії

Сергій ЛАЩЕНКО
6 червня, 2019 - 16:49
Про волонтерку Любу Леонову і волонтерство загалом

Нещодавно в соцмережах прочитав лист волонтерки із Запоріжжя Люби Леонової. Він мимоволі фіксує добрі справи, привнесені в наше життя цією найшляхетнішою кастою України. Змушує задуматися... Адже цієї «касти» раніше не було. То що ж сталося? Волонтерство народилося на Майдані, як поштовх вищої сили, як своєчасна підказка Бога? Послухаємо цю дивовижну жінку:

«... П’ять років я робила те, що було потрібно Україні. Не купилася і не здалася навіть тоді, коли повітря на вдих не вистачало... Коли обпльовували, я піднімалася з бруду і йшла далі. Збирала... Просила... Ходила по школах, по людях, писала оголошення, які, траплялося, нищили через лічені хвилини... Йшла на телебачення і в редакції газет. Сортувала, тягла, складала, завантажувала буса разом з хлопцями. В мене все виходило — бо ви, мої друзі, були поруч всі ці п’ять років. Дякую вам!»

Далі Люба торкається актуальних волонтерських проблем: «На жаль, волонтерів не страхують. Принаймні наша команда не застрахована. Жодна страхова компанія не хоче з нами мати справу. Я беззахисна перед дорогою в 500—700 км. Перед усякими випадками в зоні бойових дій. Беззахисна, як і мої колеги... А роботи вистачає, від дзвінків ніколи нема спокою:

— Ви волонтер?

— Так. Що трапилося?

— Ну ви ж волонтер, так допоможіть! Голова громади не хоче привезти мені гній на город. І розкидати. А в мене син в АТО...

А то й таке буває:

— Алло. Ви валантьор?

— Так. Слухаю.

— Мнє жить нєгдє... Сплю в паркє.

— Зверніться до служби, яка займається цими питаннями.

— Ну ви ж, валантьор, гдє мнє спать?

Дехто чомусь вважає, що волонтери займаються усім на світі і, очевидно, мають за це великі гроші:

— Алло. Ви валантьор?

— Так. Що у вас за проблема?

— Маєй мамє 98 лєт. Мнє нада, штоб за нєй ухаживалі.

— А що ви від мене хочете?

— Ну ви ж, валантьор? Нам нужна сідєлка. Нанімать дорого...

Окрім абсурдних дзвінків, трапляються прохання друзів, які неможливо проігнорувати:

— Алло. Люба?

— Так. Слухаю.

— Мама бійця збирає гроші по селу, щоб із госпіталя поїздом привезти його в Запоріжжя...

І так щодня, телефон навіть о першій годині ночі: «Ну ви ж, валантьор...»

***

Вирішив уточнити — чи всі ці дзвінки були насправді? Бо дещо таки могло додатися в полемічному запалі... Але Люба підтвердила: були. Траплялися й набагато радикальніші дзвінки-вимоги. Від себе можу додати, що Люба жодного разу мені не відмовила, коли просив допомогти — чи то справою, чи інформацією. Тобто допомагала не лише бійцям АТО, а просто активно включилася в розбудову України. Зверніть увагу на рівень жертовності окремо взятої людини. Звісно, не всі волонтери такі, як Люба Леонова. Більше раціональних, які дозволяють собі вимкнути телефон і як слід виспатися. Але ж і вони роблять важливу справу! І як швидко в суспільстві формується уявлення про волонтерство як про «світло в кінці тунелю»! Феномен всеукраїнської надії... Ось які листи отримала Люба Леонова, коли сказала, що «вигорає» як волонтерка, що вже смертельно втомилася: «Любаня, люблю Тебе, тримайся!» Або: «Любонько, ти завжди випромінюєш тепло своєї душі щедро, неміряно... Боже, в яку ж ти добру годину з’явилася у цей світ! Слава тій миті й Богові... Ми любимо тебе!»

***

Проте вистачає українців, які вважають волонтерство другорядним явищем... А як на мене, це помилка. Бо в традиційно християнській державі найважливішим є те, щоб саме християнство нікуди не вивітрювалося. А якщо зважити на український рівень злочинності, корупції, на ставлення українців до екології (вирубка лісів у Карпатах, видобуток бурштину на Поліссі, знищення лісосмуг у степовій зоні, невміння давати собі раду із сміттям), на загальну розсвареність і непомірні амбіції, то складається враження, що наше суспільство стрімко віддаляється від християнських цінностей. Це тривожний симптом. Тому кожен позитивний прецедент (на кшталт волонтерства) має для українства величезне значення. Особливо з точки зору Церкви! Бо саме волонтерство і є квінтесенцією християнства. Не ритуали (без них ми б іще триста років спокійно обходилися), а саме оцей найвищий прояв людського духу. Він може змінити Україну.