МЕНЮ

Діти Голодомору

Аскольд С. ЛОЗИНСЬКИЙ
21 листопада, 2019 - 18:18
Фактично досі не досліджена досконало тема. Вона дуже болюча, емоційна і показова

Кожного року в листопаді українці по цілому світу вшановують пам’ять жертв одного з найжахливіших геноцидів у історії людства.

Голодомор українців 1932—1933 років позбавив життя 7 мільйонів жертв, невинних осіб української національності на території Української Радянської Соціалістичної Республіки та поза її територією в Союзі Радянських Соціалістичних Республік, зокрема на таких густо заселених українцями теренах, як Кубань.

Сьогодні є доволі багато доказів, що ця трагедія українського народу була свідомо влаштована Кремлем для того, щоб придушити серце українського народу — українське селянство. Про це писав ще в 1950-х роках відомий юрист і автор Конвенції запобігання і покарання геноциду при Організації Об’єднаних Націй Рафаїл Лемкін. Пізніше радянські документи підтвердили цей склад злочину недвозначно. Загальноприйнято і навіть на міжнародному рівні, що це був геноцид українського народу.

Уточнення кількості жертв ще і нині триває, за 80 років, на підставі радянських архівів, але з певністю можна стверджувати, що цих жертв було не менше, як сім мільйонів, між ними, напевно, три мільйони дітей. Зазначена підтема, зокрема, наголошення на смертності українських дітей у 1932—1933 роках, важливе не лише для доказу жаху цього геноцидного процесу, але також, щоб усвідомити страшні наслідки трагедії для українського генофонду навіть сьогодні.

Останнім часом в Україні дослідники — історики, демографи, юристи — проводять активну та інтенсивну працю обчислення дітей — жертв Голодомору. Статистика визначається за записами народження в період перед роками Голодомору та за реєстрами вступу дітей до перших класів початкової школи уже після 1933 року. При цьому сліда розуміти, що навіть такий аналіз не повний, бо в роки Голодомору далеко не завжди фіксувалися смерті дітей. 

Провідним серед цих дослідників є професор Володимир Сергійчук із Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сергійчук давно відомий своєю працею в радянських архівах від першого дня, коли вони стали доступними для об’єктивних вільних науковців.

Статистику, а особливо щодо дітей, треба розуміти для того, щоб збагнути трагедію нашої нації протягом останнього століття, тим паче що наш народ зазнав величезних утрат унаслідок двох світових війн, які відбувалися не тільки на нашій землі, але значною мірою на нашій території, а також міжвоєнного та поствоєнного періодів репресій.

До речі, коли говорити про великі за численністю геноциди у ХХ століття, тільки Голодомор відбувся у час миру, між іншим, тоді, коли західні демократичні держави мінялися дипломатами з тими, які чинили цей геноцид. І це яскраво представлене у Конвенції ООН, йдеться про час війни і час миру.

Відомий британський науковець-історик Норман Дейвіс встановив, що український народ втратив у ХХ столітті 20 мільйонів осіб через переслідування й війни.

Особлива тема «Діти Голодомору» — це фактично досі не досліджена досконало тема. Вона дуже болюча, емоційна, а також показова.

Тобто не було б Голодомору 1932—1933, то Україна була б інакшою державою, бо українські діти, які померли голодною смертю, і їхні діти та онуки мали б вплив на дальші процеси історії, жили б на територіях сьогоднішнього Донбасу та інших регіонів, де штучно населені чужинці становлять сьогодні небезпеку суверенітету тої держави.

Ось що подає Сергійчук щодо смертності дітей під час Голодомору: «Голодомор-геноцид української нації, який забрав від 7 до 10 мільйонів життів, завдав особливо страшного удару по українських дітях. Наприклад, лише з одного сільського кутка Джулаївки, що в селі Хацьки Смілянського району Черкаської області, загинули тоді голодною смертю 12 з 17 уродженців 1926 року...

1 вересня 1932 року до четвертих класів Генічеського району прийшло 1446 дітей, до них додалося ще 125, але до літа 1933 рахувалося вже тільки 986. Тобто втрати — 585 четвертокласників, що в масштабах України могло сягати до трьохсот тисяч жертв. Усього початкова школа втратила до півтора мільйона учнів, а в цілому дитячі втрати становили не менше трьох з половиною мільйонів»

Справді, ця тема не може не викликати емоцій. Вона дуже тяжка, але її потрібно вивчати. Самі загиблі діти цього просять. А знання історії нашого народу та зрозуміння сьогодення цього вимагає.