Чітка позиція і звичайний побут

Чим живе активна молодь із різних громадських організацій

Дарія НИШПОРСЬКА, співзасновниця ГО «Молодіжна демократична асоціація «ЙОДА», студентка Донецького національного університету імені Василя Стуса:

— Важко останнім часом розділити чітко на хороше і погане. Розлучення батьків. Випускний курс. Робота. Стажування. Громадська робота. Дві наукові конференції. Один конкурс наукових робіт. Емоційне вигорання. Прокрастинація. Тиша. Щоденні тренування. Медитації. Книжки. Багато книжок. Дошка цілей. Самоусвідомлення...

Післясмак маринаду мого сьогодення я осмислю з часом. Зараз відчуваю лиш те, що маю занадто педантичний підхід до поняття тайм-менеджменту. Їй-бо, те, що мало б спрощувати мені життя, насправді видряпує на ньому епітафію «ДЕДЛАЙН».

Карантин та ізоляція від вільних подорожей, вечірок, театру тощо дали змогу більше сконцентруватися на собі. І якщо спершу я отримувала кайф від спринтерства за образом «незалежної і авантюрної Даші», то зараз увесь акцент змістився на моє фізичне та психічне здоров’я, яке, наче один із радянських сервізів у моїй вітальні, трохи припало пилом.

Я вперше зробила манікюр у салоні. Виявилося, що приготована мною їжа може приносити не лише шлункові розлади, а й мініоргазми від смаку. Мене не гнітить совість за кілька витрачених годин на медитацію. Якщо у мене немає бажання, я ввічливо відмовлюся від роботи.

Я не «переживаю» певний період, а живу у ньому. І це класно!

Катерина ЗОЗУЛЯ, активістка ГО «Українські студенти за Свободу», студентка Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— З хорошого: що б там не казали, останнім часом (принаймні у своєму оточенні) бачу, що люди починають аналізувати інформацію, яку поглинають, і вже їм досить важко нав’язати щось штучно.

Прикро те, що така тенденція властива для молоді. Для реальних змін потрібно підключати покоління батьків та прабатьків, що інколи морально складно. Але я радію, що знайома з тими, хто створює можливості для суспільних змін та готовий щодня чесно відстоювати як свою свободу, так і свободу інших. Я щаслива від того, що не потрібно бути президентом чи чиновником, щоб стати державотворцем. Я чесно в захваті від нашої молоді, яка здатна боротися за правду.

На жаль чи на щастя, мої батьки не з тих людей, які готові відстоювати свою громадянську позицію. Тому до років 16 я зростала з думкою про те, що «хтось там хай мітингує, а мені воно не потрібно». Я і нині переконана, що це не добре і не погано, просто така позиція має право бути. Однак від того періоду багато що змінилося, особливо — я.

Влітку 2019 року я отримала унікальну можливість пройти «Програму лідерства» від громадської організації «Українські студенти за Свободу». Ні, нас не навчали успішному успіху та мотивуючій мотивації. Тоді мені показали, якою цінністю є свобода для кожного громадянина, більше — показали, що зміни — це не глобальна теорія, а поступові маленькі реальні дії. «Доки моя свобода не суперечить кордонам твоєї, я маю право на неї. І згідно з цим, своїми думками та діями я хочу робити все можливе, щоб її отримати», — нині це моя позиція. І це усвідомлення зробило моє життя кращим.

Артем ЛIСОВЕЦЬ, активіст ГО «Невідомий патріот»:

— Моє життя останнім часом було насичено великою кількістю різноманітних подій, як хороших, так і не надто. З хорошого — нещодавно лідер ГО «Невідомий патріот» Євген Строкань пройшов у Раду громадського контролю при Міністерстві у справах ветеранів. Тепер у нас є більше можливостей робити нашу державу кращою. А ще ми працюємо над багатьма хорошими проєктами, які вже скоро будуть реалізовані.

Також із хорошого — те, що нарешті настала весна, хоч поки це і не дуже помітно. Я дуже не люблю зиму і тому безмежно радію тому, що вона вже закінчилася, і вже планую класні подорожі Україною.

Але траплялося і погане: я три тижні хворів, до того ж кожен тиждень мене турбувала різна хвороба, я навіть подумав би, що мене хтось прокляв, якби вірив у прокляття. Зараз я вже повністю одужав і готовий далі активно розвиватися та розвивати країну.

Марк ЛIХАЧОВ, учасник ГО «Відлік проджектс», студент Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв:

— Наша організація займається культурно-мистецькою сферою, ми хочемо змінити Україну і децентралізувати культуру. В основному робимо проєкти, переважно спрямовані на підлітків і молодь, пропонуючи їм простір для розвитку. Процес змін рухається, і це справді добре, а з поганого — рухається повільно.

Коли я був учасником проєкту The future of Europe (міжнародний освітній соціально-культурний проєкт для підлітків зі Східної України та Західної Німеччини. — Ред.), нам з усіляким доводилося зіштовхнуся під час гастролей. Будинки культури і їхні керівники — це окрема історія. Там проводять концерти і виступи люди, які досі живуть у минулому, не сприймають сучасного і усіляко намагаються зробити «правильно і так, як треба». Нас сприймали як сектантів і пропагандистів, питали, хто нам написав тексти, хоча це була документальна вистава і тексти кожен писав сам собі. Ці люди виховані «совком», і я не хочу, щоб ці поняття продовжували жити в нашій свідомості й знищувати різноманіття думок.

З позитиву — нині працюємо над новими проєктами.

Поки стиль життя — синець під оком. Коли ми виступили з проєктом в Авдіївці, після концерту пішли на променад. Авдіївка — рідне місто для кількох із нас, тож для решти ми провели екскурсію, але коли ми вже хотіли піти додому, до нас підійшов чоловік і запитав у мене: «Какое у тебе достоїнство?» І, не дочекавшись відповіді, вдарив мене в обличчя, як пізніше з’ясувалося, за довге волосся. Чому ця людина стала такою, що її змусило так реагувати на прояв особистості в суспільстві? Зараз часто про це думаю.

Чітка позиція і звичайний побут

Чітка позиція і звичайний побут

Чим живе активна молодь із різних громадських організацій

Дарія НИШПОРСЬКА, співзасновниця ГО «Молодіжна демократична асоціація «ЙОДА», студентка Донецького національного університету імені Василя Стуса:

— Важко останнім часом розділити чітко на хороше і погане. Розлучення батьків. Випускний курс. Робота. Стажування. Громадська робота. Дві наукові конференції. Один конкурс наукових робіт. Емоційне вигорання. Прокрастинація. Тиша. Щоденні тренування. Медитації. Книжки. Багато книжок. Дошка цілей. Самоусвідомлення...

Післясмак маринаду мого сьогодення я осмислю з часом. Зараз відчуваю лиш те, що маю занадто педантичний підхід до поняття тайм-менеджменту. Їй-бо, те, що мало б спрощувати мені життя, насправді видряпує на ньому епітафію «ДЕДЛАЙН».

Карантин та ізоляція від вільних подорожей, вечірок, театру тощо дали змогу більше сконцентруватися на собі. І якщо спершу я отримувала кайф від спринтерства за образом «незалежної і авантюрної Даші», то зараз увесь акцент змістився на моє фізичне та психічне здоров’я, яке, наче один із радянських сервізів у моїй вітальні, трохи припало пилом.

Я вперше зробила манікюр у салоні. Виявилося, що приготована мною їжа може приносити не лише шлункові розлади, а й мініоргазми від смаку. Мене не гнітить совість за кілька витрачених годин на медитацію. Якщо у мене немає бажання, я ввічливо відмовлюся від роботи.

Я не «переживаю» певний період, а живу у ньому. І це класно!

Катерина ЗОЗУЛЯ, активістка ГО «Українські студенти за Свободу», студентка Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— З хорошого: що б там не казали, останнім часом (принаймні у своєму оточенні) бачу, що люди починають аналізувати інформацію, яку поглинають, і вже їм досить важко нав’язати щось штучно.

Прикро те, що така тенденція властива для молоді. Для реальних змін потрібно підключати покоління батьків та прабатьків, що інколи морально складно. Але я радію, що знайома з тими, хто створює можливості для суспільних змін та готовий щодня чесно відстоювати як свою свободу, так і свободу інших. Я щаслива від того, що не потрібно бути президентом чи чиновником, щоб стати державотворцем. Я чесно в захваті від нашої молоді, яка здатна боротися за правду.

На жаль чи на щастя, мої батьки не з тих людей, які готові відстоювати свою громадянську позицію. Тому до років 16 я зростала з думкою про те, що «хтось там хай мітингує, а мені воно не потрібно». Я і нині переконана, що це не добре і не погано, просто така позиція має право бути. Однак від того періоду багато що змінилося, особливо — я.

Влітку 2019 року я отримала унікальну можливість пройти «Програму лідерства» від громадської організації «Українські студенти за Свободу». Ні, нас не навчали успішному успіху та мотивуючій мотивації. Тоді мені показали, якою цінністю є свобода для кожного громадянина, більше — показали, що зміни — це не глобальна теорія, а поступові маленькі реальні дії. «Доки моя свобода не суперечить кордонам твоєї, я маю право на неї. І згідно з цим, своїми думками та діями я хочу робити все можливе, щоб її отримати», — нині це моя позиція. І це усвідомлення зробило моє життя кращим.

Артем ЛIСОВЕЦЬ, активіст ГО «Невідомий патріот»:

— Моє життя останнім часом було насичено великою кількістю різноманітних подій, як хороших, так і не надто. З хорошого — нещодавно лідер ГО «Невідомий патріот» Євген Строкань пройшов у Раду громадського контролю при Міністерстві у справах ветеранів. Тепер у нас є більше можливостей робити нашу державу кращою. А ще ми працюємо над багатьма хорошими проєктами, які вже скоро будуть реалізовані.

Також із хорошого — те, що нарешті настала весна, хоч поки це і не дуже помітно. Я дуже не люблю зиму і тому безмежно радію тому, що вона вже закінчилася, і вже планую класні подорожі Україною.

Але траплялося і погане: я три тижні хворів, до того ж кожен тиждень мене турбувала різна хвороба, я навіть подумав би, що мене хтось прокляв, якби вірив у прокляття. Зараз я вже повністю одужав і готовий далі активно розвиватися та розвивати країну.

Марк ЛIХАЧОВ, учасник ГО «Відлік проджектс», студент Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв:

— Наша організація займається культурно-мистецькою сферою, ми хочемо змінити Україну і децентралізувати культуру. В основному робимо проєкти, переважно спрямовані на підлітків і молодь, пропонуючи їм простір для розвитку. Процес змін рухається, і це справді добре, а з поганого — рухається повільно.

Коли я був учасником проєкту The future of Europe (міжнародний освітній соціально-культурний проєкт для підлітків зі Східної України та Західної Німеччини. — Ред.), нам з усіляким доводилося зіштовхнуся під час гастролей. Будинки культури і їхні керівники — це окрема історія. Там проводять концерти і виступи люди, які досі живуть у минулому, не сприймають сучасного і усіляко намагаються зробити «правильно і так, як треба». Нас сприймали як сектантів і пропагандистів, питали, хто нам написав тексти, хоча це була документальна вистава і тексти кожен писав сам собі. Ці люди виховані «совком», і я не хочу, щоб ці поняття продовжували жити в нашій свідомості й знищувати різноманіття думок.

З позитиву — нині працюємо над новими проєктами.

Поки стиль життя — синець під оком. Коли ми виступили з проєктом в Авдіївці, після концерту пішли на променад. Авдіївка — рідне місто для кількох із нас, тож для решти ми провели екскурсію, але коли ми вже хотіли піти додому, до нас підійшов чоловік і запитав у мене: «Какое у тебе достоїнство?» І, не дочекавшись відповіді, вдарив мене в обличчя, як пізніше з’ясувалося, за довге волосся. Чому ця людина стала такою, що її змусило так реагувати на прояв особистості в суспільстві? Зараз часто про це думаю.