МЕНЮ

Це потрібно робити, але обдумано

Володимир БІЛИК
5 березня, 2020 - 17:07
В Україні гостро стоїть потреба об’єднання науки та освіти

Наукові та освітні адміністрації називають брак фінансування причиною занепаду науки та освіти в Україні.

Так, але занепад  науки й освіти пов’язаний не лише зі зменшенням фінансування.

Причини цього занепаду значно глибші, і в їхньому аналізі доцільно починати з науки.

Ми розглянемо лише одну із цих причин — корупцію.

Радянська структура організації наукових досліджень, яка зберігається досі, має три складові: академічна наука (чотири державні Академії наук), наука у вишах і галузева наука у профільних міністерствах.

В Україні ця структура ієрархічна: нагорі з найвищим статусом та авторитетом перебуває наука академічна, нижче — вишівська, ще нижче — галузева.

Левова частка держвитрат на науку припадала і припадає на долю Національної академії наук.

Маючи таку структуру, Академія наук є головним авторитетом у сфері української науки, і все, що вона робить, поширюється на науку в усій державі.

ЗАНЕПАД НАУКИ ПОЧАВСЯ, КОЛИ УКРАЇНА ЩЕ ПЕРЕБУВАЛА У СКЛАДІ СРСР

Тоді на науку в СРСР витрачали колосальні кошти — до трьох-чотирьох відсотків бюджету. Після Другої світової війни суттєво збільшили витрати на науку, зокрема прикладну.

Підвищили зарплати науковцям. Це, а також високий соціальний статус науковця в СРСР уже в 1950-х роках послужили причиною того, що наука, а з нею і освіта, стали привабливими.

Більшість тодішніх науковців були кар’єрно активними людьми, сьогодні ми сказали б — «бізнесменами».

Коли ці «активісти» прийшли в науку, вони обійняли більшість адмінпосад і стали рішуче впливати на розподіл коштів на науку. Вони почали збільшувати обсяги діяльності Академії наук і, зокрема, обсяг прикладної науки, яка була їм ближчою.

Це давало можливість, виконуючи розробки для різних галузей промисловості, отримувати значні кошти на створення нових, галузевих інститутів у структурі Академії, а також кошти на будівництво житла для працівників Академії, створення баз відпочинку, поліклінік і багато іншого.

Але гроші так просто ніхто не дає! За них треба розплачуватись.

Чим ще може «платити» Національна академія наук, як не вченими ступенями кандидатів і докторів наук, званнями професорів, званнями членів-кореспондентів та академіків?

І ПОЧАЛАСЬ «ОПЛАТА»...

Весь цей загал, так чи інакше, приносив користь господарству Національної академії наук. Але за які особисті наукові результати вони здобували свої високі наукові звання? Де в науковій літературі світу є посилання на їхні наукові досягнення?

Адміністратори, члени Національної академії наук, у тому числі мало не пожиттєві директори науково-дослідних інститутів і завідувачі відділів, стали саме так «платити» за послуги.

Впливові директори-академіки широко і щедро платять званнями членів Академії своїм заступникам, незалежно від наукових здобутків останніх.

Багато хто із керівників у науці й освіті — також у якості пожиттєвих голів вчених рад із захисту дисертацій та пожиттєвих головних редакторів періодичних наукових журналів тощо — можуть рішуче впливати на захист дисертацій і на публікацію наукових результатів, хай навіть і ніяких за значенням.

Можливість швидкої публікації часто йде в обмін на співавторство.

Відповідний адміністратор, директор, заввідділу, ставши таким «співавтором», охоче сприяє реальному автору у здобутті вищої посади...

Колосальна кількість наукових праць в українських керівників науки та освіти стала звичним явищем.

Масштабне корупційне порушення морально-етичних норм упродовж життя кількох поколінь людей в Україні має два тяжких наслідки:

1. Воно призвело до того, що одні й ті ж люди в Академії наук протягом десятиліть суб’єктивно визначають розподіл коштів на науку, впливаючи на її розвиток.

Безумовно, в Академії досі працюють багато висококваліфікованих вчених, але ефективність капіталовкладень в організований таким чином науковий сектор занепала.

2. У науці та освіті виникла глибока кадрова проблема: сюди не йде здібна молодь!

Здібна до науки молодь не завжди надає такого значення платні, бо можливий пріоритет у здобуванні нових знань компенсує невисоку зарплату.

Але така молодь більш чутлива до порушення морально-етичних норм у науковому середовищі.

І разом ці обставини обумовили те, що ця молодь, щоби продовжувати наукову діяльність, виїжджає із України до Європи, США, Канади, Австралії...

Україна втрачає інтелектуальний потенціал.

Що необхідно робити на державному рівні?

Не можна зберігати радянську структуру організації наукових досліджень, у центрі якої стоїть Національна академія наук — ця структура себе скомпрометувала.

Але там досі є багато справжніх вчених — їх потрібно зберегти й використовувати їхню наукову діяльність на благо України.

ТО ЩО РОБИТИ?

В усіх розвинутих країнах світу наукові дослідження проводять у трьох секторах суспільства: університетах, держінституціях, створених під важливі наукові напрямки, у промисловості, а також у бізнесі.

Академії наук також діють в усьому світі, але в розвинутих країнах Академії наук — це клуби видатних вчених, які реально щось створили для науки.

Ситуація відрізняється від успадкованої Україною радянської: фундаментальні наукові дослідження зосереджені в університетах, прикладні — у промисловості.

Світовий досвід засвідчує, що така організація наукових досліджень та розробок забезпечує вищу ефективність капіталовкладень, аніж успадкована Україною радянська організація.

При цьому видатні вчені залучені до викладацької роботи з молоддю, а здібні до науки студенти залучаються до наукової роботи, яку далі вже не залишають. Також зникає корупція в науці та освіті.

В Україні гостро стоїть потреба об’єднання науки та освіти.

Це необхідно робити, але обдумано. Власність Національної академії наук вартістю в 40 мільярдів доларів — лише частина того, на що потрібно зважати при цьому об’єднанні.

Можливо, перед цим слід провести в суспільстві відкриту дискусію, прийняти до уваги бачення проблеми вченими й викладачами різних напрямків науки та освіти, розробити план-проєкт, відкритий для обговорення перед початком його реалізації.

Але пора починати, бо незабаром може виявитись пізно: старих науковців уже не буде з нами, а молоді виїдуть геть із України.