МЕНЮ

Борець за волю України

Олексій БОРЖКОВСЬКИЙ, лікар вищої категорії, підполковник, лавреат Всеукраїнської премії С. Руданського
26 червня, 2019 - 16:39
Про трагічну долю ученого Валеріана Боржковського

100 років тому, 1 червня куля енкеведиста обірвала життя Боржковського Валеріана Васильовича (1864—1919), ученого, визначного громадсько-політичного діяча, етнографа, фольклориста, історика Поділля, статистика, активного члена «Братства тарасівців», Вінницького повітового комісара Тимчасового уряду, врешті великого патріота України, чудового сім’янина, люблячого батька.

Народився він у містечку Мізяків — нині село Калинівського р-ну Вінницької області. Його батько священник-протоієрей Василь Григорович користувався шаною серед селян. З його ініціативи у 1902 році в Мізякові відкрито нову церковно-приходську школу та закладено фундамент церкви Феодосія Чернігівського, яка була побудована у 1906 р. В ній слово Боже до селян ніс з сином Василем до смерті. За 50-тирічну службу на одному місці був нагороджений орденом Святого князя Володимира IV ступеня. Похований батько вченого біля церкви. Церква і школа діють ще й досі. За могилою доглядають його правнук Олексій Васильович, праправнук Ігор Олексійович та праправнук Ігор Ігорович, учні Мізяківської школи, сільська громада. Центральна вулиця в селі Мізяків носять ім’я Василя Григоровича Боржковського.

Навчаючись у Шаргородській духовній бурсі, Валеріан Боржковський познайомився з Михайлом Коцюбинським. Тут вони заприятелювали і залишились друзями. У 1880 році юнак вступив до Кам’янець-Подільської духовної семінарії, з якої у 1882 році був виключений через участь у нелегальній народницькій організації «Подільська дружина» та «Братстві тарасівців». Згодом закінчив Одеську духовну семінарію. Працював у Бессарабії, Галичині, Єнісейській губернії.

У 1902 р. оселився у Вінниці, де розгорнув активну наукову та громадську діяльність: засновує «Вінницьке Староміське товариство садівництва», входить до складу кількох земських комісій: шкільної, шляхової, економічної, з будівництва Пироговської лікарні. В 1917 р. стає Вінницьким повітовим комісаром Тимчасового уряду, а пізніше — активним учасником українського визвольного руху, що в подальшому вирішило його долю.

Коли в березні Вінницю захопили більшовики, жертвою більшовицького терору стала творча інтелігенція. У квітні 1919 р. згідно з розпорядженням місцевого ЧК та Вінницького губернського Революційного трибуналу (голова — Є. Едельштейн) Валеріан Боржковський разом з трьома тисячами національно свідомих громадян був арештований, вивезений до Києва, а там без суду і слідства 1 червня 1919 р. розстріляний Київською ЧК. Сім’ю репресованого: дружину з чотирма дітьми — було виселено з власного будинку.

Валеріан Боржковський відомий як дослідник етнографії, економіки та історії краю. Свої розвідки друкував на сторінках «Киевской старины», «Матеріалів до української етнографії», «Экономической жизни Подолии». Вчений вивчав соціально-побутові, культурні явища, етнопсихологічні особливості селянства, це зокрема дослідження «Лірники», «Парубоцтво как особая группа в малорусском сельском обществе». Окремим виданням побачила світ історико-краєзнавча праця «Старе місто» (1911 р.) про лівобережну частину Вінниці. Валеріан Боржковський записував пісні, легенди, апокрифи. На жаль, архів ученого не зберігся.

Донедавна в Мізякові стояв будинок, у якому народився Валеріан Боржковський. Занедбаний украй, без вікон та підлоги, перетворений на смітник. Націоналізований у радянські часи, перелаштований під школу, дитячий садок, згодом придбаний приватним підприємцем. Не встигнувши втілити в життя свій задум, підприємець помер, а будинок розібрали на будівельні матеріали. Так з мізяківської землі зникла єдина і остання матеріальна пам’ятка про Валеріана Боржковського — патріота, який віддав життя в ім’я щасливого майбутнього нашого народу. У грудні 2015 р., на пошану його пам’яті, у Вінниці вулиця Тельмана перейменована на Валеріана Боржковського.