Без офіційної назви війни на сьомому році

Проти України була і далі триває багатоаспектна агресія — відкрита і прихована

...Чи триває війна між Україною і Російською Федерацією від 2014? Чому з’являється відчуття роздвоєння і неточності, необ’єктивності з неадекватністю, коли треа відповісти однозначно — «так» або «ні» ? Чи не тому, що немає офіційної назви війни, яка б говорила про її характер і державу, яка її розпочала?

Проти України була, далі триває агресія відкрита і прихована багатоаспектна. Задіяні різні спецслужби та канали, зокрема інформаційної інтервенції. Кримський півострів анексовано в 2014. Сьомий рік стріляють на лінії фронту в Луганській і Донецькій областях. З кожним днем ближче до п’яти тисяч вбитих українських військових. Жертви серед цивільного населення, вимушена втеча сімей з рідних домівок від небезпеки, розрухи і терору за вияв проукраїнських поглядів. На офіційному рівні для окупованої території проголошено абревіатуру ОРДЛО, де дислоковане важке озброєння і завезене з РФ, і контрольоване російською армією. Численні домовленості про припинення вогню не виконувалися через стратегію РФ тиснути на Україну своїми окупаційними режимами на Донбасі.

Агресію РФ зафіксовано в документах Організації Об’єднаних Націй. Згідно з міжнародно-правовими актами, між Україною і РФ чи то збройний конфлікт, чи то війна, принаймні ознаки традиційної війни. Розуміння того, що на Сході Європи відсутній мир, не означає визнання на міжнародному рівні, що Україна і РФ у стані повномасштабної війни. Бо такої не було, немає і, сподіваємося, не буде. РФ не вважає себе стороною, яка використовує зброю в Україні і твердить про «внутрішньоукраїнський» конфлікт. Найвживанішим у західних журналістів є слово «сепаратисти», підтримувані Росією...

Загалом на Заході не акцентують, що РФ полізла саме війною в Україну в 2014 і веде її далі. Про Будапештський меморандум не згадують, як і державу-порушника цього документа про безпеку і недоторканність кордонів України. Це виглядає подібно до ситуації, коли в 2014 році з космосу фіксували використання потужної зброї з російської території неподалік нашого державного кордону. На землі відбувалося знищення військових підрозділів. Від цього унеможливлено українському командуванню задіяти їх в деокупації частини Донбасу. Розголошувати у світі сателітні докази-фото про це означало б підносити статус локальної війни на констатацію збройного нападу з території Росії. Сподіваємося, що ці фото з космосу будуть в майбутньому використані в міжнародних судах як докази злочинів РФ проти українських військових і України...

Проголосити воєнний стан в Україні ще не означало, що обов’язково розпочинається повномасштабна війна. Такий логічний крок національного самозахисту і самозбереження державності мобілізував би український народ для оборони, поліпшив юридично-правову базу для ефективного спротиву провокаціям, диверсіям та експансії інспірованого під українофобськими гаслами сепаратизму в областях...

Можливо, коли б Україна чинила збройний опір анексії Криму, то події розвивалися за менш трагічним сценарієм... Сьогодні легко розмірковувати, як найкраще мали захищати Україну від російської агресії. Але були реалії тодішнього загального бойового потенціалу країни і величезні цифри зрадників серед СБУ, військових, міліції і держслужбовців в АРК. Не має підстав також не вірити в.о. президента України Олександру Турчинову і щодо загрози на той момент переходу російськими військами державного кордону на Сході України.

Крим втрачено без збройного спротиву. РФ мала боєздатну армію і десятиліттями працювала на «невидимому фронті». Протест на Майдані, розстріли його учасників, президент Віктор Янукович ігнорує нагоду залишатися на лояльній Донеччині, населення якої і місцева влада, вірогідно, підтримали його на особистий заклик, і втікає до Криму, і не зупиняється й там — це все створило для РФ найідеальнішу нагоду розпочати в 20-х числах лютого 2014 відкриту військову фазу гібридної війни...

Об’єктивна історія про перемоги і поразки пишеться на підставі архівних матеріалів. РФ приросла територією великого площею Кримського півострова і стоїть в ОРДЛО за організованим нею режимом (де-факто окупаційна зона під РФ).

Мислячий громадянин, незалежно від того, чи він або вона мали або не мали, в силу обставин та мотивацій, стосунок до щонайменшого спротиву ворогу, оборони та визволення території (зі зброєю чи без), хотів би почути визнану на державному рівні офіційну назву війни. Патріотичній людині не байдуже те, яку Українська держава використовує офіційно лексику в обороні суверенітету на сьомому році війни. Вона не бажає, щоб слова про ворога лунали невідповідно, неконкретно, завуальовано.

Зрозуміло, що українські збройні сили не зможуть перемогти в рази потужнішу армію РФ. Не про це ж йдеться... Без об’єктивної назви війни реальність української драми оборони незалежності перебуває в рамках «театру абсурду». Назагал для світу українська оборонна війна є неактуальною і далекою. А без адекватної назви війни Україні складніше пояснювати європейським народам характер, методи її ведення і сьогодні, і в майбутньому. Як і те, що всі складові цієї гібридної війни можуть завершитися лише після відновлення територіальної цілісності України мирним шляхом, тобто через солідарні дії європейських держав, США і Канади, з допомогою скоординованих санкційних механізмів проти РФ...

Україна найбільше постраждала і втрачає від нового зразка війни. Києву слід визнати законодавчо, що саме в такій війні Україна обороняється від агресії РФ. Чи від цього зупиниться тупиковий мінський переговорний процес з його наявними чи майбутніми «формулами»? Ні. Попереду Україну чекає під час гібридної війни лише гібридний мир. Рано чи пізно військова складова цієї гібридної війни зупиниться, чи за «придністровським сценарієм», чи якимсь іншим з втратою ОРДЛО повністю чи надовго. Питання сьогодні стоять надважливі. Як не програти цілу Україну на дистанції до і після очікуваного гібридного миру? Хто після нас буде грамотно і достойно обороняти нашу країну зсередини під час гібридного миру? Хто буде з нами після нас? Бо зв’язок поколінь тримається через пам’ять про боротьбу, зокрема і через пам’ять про війну з чесною офіційною назвою. З прийняттям назви «російсько-українська гібридна війна» абревіатури АТО, ООС впишуться у розуміння її реалій і посядуть логічне місце...

Одним із наших принципів у гуманітарній та інформаційній політиці хай стане вислів: «Україна є Русь-Україна. Росія — це не Русь на землях в наших кордонах!» Кремль планує нейтралізацію, знівелювання нашої державності від часів Руської держави в Києві та русинсько-української ідентичності (русини-українці). Українське слово «руський» повинно зберігати свій логічний переклад на російську мову, принаймні в Україні, тобто «руськый», а не «русский». З метою не втрачати його зміст для нашої культури та історії у перекладах іншими мовами...

Путін шукає будь-які виправдання імперіалістичному мисленню у філології. Росія закінчується там, де є російська мова. І як же тоді з болгарською мовою, яка у чомусь навіть ближча до російської, ніж українська? Адже болгари ніколи не були під мовним впливом Польщі і царської Росії. Тому «путінська філологія» є також однією з причин Україні брати приклад з Болгарії і рухатися конкретними кроками до безпекового для нас НАТО.