Академії потрібно вистояти

А вдасться це зробити тільки з досвідченим, енергійним керівником на чолі

Я вирішив написати цю замітку, присвячену виборам Президента нашої Національної академії наук і нового керівництва НАНУ, які відбудуться, як тепер уже стало відомо, з 7 по 9 жовтня цього року, тільки після того, як сталася трагічна подія — наукова спільнота попрощалися з незмінним Президентом НАНУ Борисом Євгеновичем Патоном і коли вже всі ми зрозуміли, що відповідальність за науково-технічне майбутнє, за все, що пов’язано в країні з наукою, лежить тільки на нас. Уже без Бориса Євгеновича. І все, що має бути зроблено для зміцнення і розвитку близької мені космічної галузі та інших галузей: авіабудування, медицини атомної енергетики, — є вже виключно нашим обов’язком і даниною пам’яті Б.Є. Патону.

Увага до цих виборів виявилося більшою, ніж я передбачав. З кожним днем стає дедалі зрозуміліше, що вибори — це не тільки внутрішня справа академії, це подія, від якого залежить майбутнє багатьох галузей економіки, без яких успіх країни неможливий. Це загальнодержавна справа.

Як вам відомо, я, будучи інженером і за фахом, і за покликанням, 13 років очолював «Південмаш» і 8 років Національне космічне агентство. Через нашу команду пройшли і Національна космічна програма, і великі проєкти, такі, як «Морський старт», «Наземний старт», «Дніпро» тощо. На кожному етапі і загалом в історії космосу та ракетобудування ми завжди переконувалися, що без нових технологічних і технічних рішень, в основі яких мають бути саме наші розробки — а нам ніхто своїх не подарує — неможливі жодні досягнення і прориви.

Для «Південмашу» та КБ «Південне» в цьому плані завжди наша академія була на першому, найпочеснішому місці, і колись в СРСР, і в незалежній Україні, а Б.Є. Патон був одним з найшанованіших у нас вчених та інженерів, разом із академіками М. К. Янгелем, В.Ф. Уткіним, С.М. Конюховим, що  увійшли в історію нашого ракетобудування, а по суті, її створили.

Але, повертаючись до сьогодення, головне питання, і воно вже порушувалося неодноразово на сторінках газети «День»: хто стане в цей складний період першою особою Академії. Питання це, як я вже сказав, загальнонаціональної ваги, адже в нас майже вся наука зосереджена в НАНУ. У цьому відмінність, так би мовити, унікальність України,  порівняно з іншими країнами.

Я пройшов довгий шлях в одній з найскладніших галузей, і, мені здається, розумію, які мають бути вимоги до керівника вищої наукової організації, в якій зосереджено всі галузі науки, де спектр досліджень — від гуманітарних наук до прикладних технічних, і де перша особа має справлятися з таким масштабом завдань, безумовно, спираючись на думку великої академічної команди. Це має бути і справжній вчений, який має великі особисті досягнення в науці, і водночас людина високої ерудиції. З другого боку, проблеми Академії з таким маленьким фінансуванням, з такою мізерною державною підтримкою, коли немає досвіду роботи у вищих державних інституціях, немає досвіду «пробивання», лобіювання загальнодержавних завдань, розв’язати неможливо. І ще я вважаю, що Президент Академії має бути відомою, публічною особою. Без цього контакти з тією ж таки владою навряд чи складуться.

А підтримка суспільства? З неї все починається. Суспільство, яке утримує державні інституції, й  Академію зокрема, має розуміти, що в ній відбувається, який ефект для них від величезної армії вчених. А це — вміння спілкуватися, публічна відкритість, популярність. Та що я кажу, ви це самі чудово розумієте, що головна проблема Академії в її закритості, невмінні доступно продемонструвати, що вона є важливою.

У мене зараз більше часу, щоб аналізувати, приділяти увагу громадським ініціативам, і я вільніший у висловлюваннях. Зараз я бачу, що в передвиборних перегонах, найімовірніше, двоє лідерів: академік А.Г. Загородній, фізик, директор Інституту теоретичної фізики, та академік В.П. Семиноженко, фізик, матеріалознавець, генеральний директор великого комплексу «Інститут монокристалів». Обидва претенденти — шановні вчені. Але вибір має бути один. І він не повинен розколоти Академію.

Академії потрібно вистояти. А вдасться це зробити тільки з досвідченим, енергійним керівником на чолі. До того жє керівником і з досвідом роботи в Академії, і з досвідом державного управління. У НАНУ я знаю тільки двох таких осіб — це Володимир Павлович Горбулін і Володимир Петрович Семиноженко. Володимир Павлович зараз в.о. Президента НАНУ і не є кандидатом, а Володимир Петрович — зареєстрований як кандидат у Президенти НАНУ.

Я сумнівів не маю. Сьогодні потрібно зважати не на те, хто зручніший і комфортніший, а хто рішучіший, ефективніший, досвідченіший, можливо, навіть більш незручний. Захистити й надати розвитку Академії — це надзвичайно складне завдання. Особливо зараз!

Хочу побажати Академії не помилитися.

Юрій АЛЕКСЄЄВ, Герой України, Генеральний директор «Південного машинобудівного заводу» (1992—2005), голова Національного космічного агентства (2005—2009, 2010—2014)