МЕНЮ

«Створення Православної Церкви України – історична подія, яка повернула нас до «Царгорода»

Вікторія ПОДГОРНА
1 січня, 2019 - 17:47

Дорогі друзі, ви знаєте, як ми цінуємо ваші думки і наше спілкування. Вкотре читацький клуб «Дня» робить свій внесок в осмислення подій року, що минає. Пропонуємо вашій увазі відповіді на запитання (нижче) нашої новорічної анкети.

Бажаємо вам радісних Новорічних свят і щасливого 2019 року!

1. Ми знаходимося в складному історичному процесі: як би ви його назвали? Чого вас навчив 2018 рік?

2. Які події року, що минає, на вашу думку, змінили світ і Україну?

3. Яка подія в житті країни стала найважливішою особисто для вас?

4. Кого ви вважаєте героєм і антигероєм року?

5. Три речі, які додають вам сил й наповнюють оптимізмом?

6. Автори, статті, проекти газети «День», які вирізнялися 2018 року?

 


Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

1. Це процес становлення України через політику Змін і виконання відкладених історичних викликів та завдань. 2018 рік показав, що ми не можемо вийти на успішний алгоритм розвитку поки не виконаємо уроки історії. Як би ми не хотіли «злетіти»  число найрозвинутіших країн – але не пройдені етапи розвитку будуть постійно струмувати нас. І можуть навіть стати «пасткою» постійного повернення на той рівень який ми не пройшли – як у грі «Цивілізація». Але це не гра. Завдання України завершити незавершене, пройти всі етапи і створити власне бачення і вести власну гру. Я маю на увазі, що перед нами одночасно стоять питання: 1) побудувати національну державу не виконане в 18 столітті, 2) стати модерною державою з ефективним управлінням та вільною економікою, 3) звичайно стати сучасним демократичним суспільством, де є можливість для реалізації прав і здібностей кожної людини і держава є інструментом для реалізації Суспільної угоди. Майдан ультимативно поставив широке питання про необхідність Змін, і це запит на зміну не тільки Системи державного управління та економіки, він охоплює весь комплекс історичних завдань, які стоять перед Україною. Поточна політична ситуація є наслідком фундаментальних проблем країни. І в цьому полягає такий рівень складності реалізації Змін, які неможливо здійснити просто у форматі «реформ». Реформи це лише частина завдання по модернізації країни, але вони не здатні дати відповіді на такі значущі питання для кожної країни – (які сьогодні постають не тільки у нас – але й для Британії, ЄС, США) як то визначення спільного базису – цінностей та ідеалів, які здатні нас об’єднати. Це складний і неодноманітний процес – але він надважливий для майбутнього країни. Без цього Україна не зможе відбутися і ствердитися у глобальному просторі.

2. Для України найбільш важливими подіями минулого року стали – як би не критикували «політичну» складову цього процесу – Об’єднання та створення Православної Церкви України. Це історична подія, яка повернула Україну до «Царгорода» на шлях окреслений Володимиром Великим та Ярославом Мудрим для Києва та Київської Русі. Для мене це символ який повертає нас до історичної спадщини, і важливий крок на  шляху до національної ідентичності та суб’єктності. Власна Церква – це не просто символ незалежності, це важливий символ для нації, яка стверджується. Україна не є секуляризованим суспільством, як більшість європейських націй сьогодні. Навпаки за даним опитувань цінностей – більше 70% українців вважають себе віруючими, це означає що релігія залишається одним з найважливіших чинником культурного та суспільного життя та об’єднання. Однак, коли значна частина релігійної сфери залишається під контролем церкви іншої нації, яка до того ж проводить агресивну політику відносно України – це означає приховану агресію проти української нації – націленої на її розкол. Саме тому, створення Єдиної Православної Церкви України важливо для консолідації. Щоб ніколи ніхто не міг стверджувати «штучніть» України та українців як нації. Це потужна відповідь В.Путіну – про те, що українці і росіяни «одним миром мазані» – відтепер не одним. Звичайно Собор це тільки початок процесу об’єднання всіх церков. І це буде складний процес, бо Росія і Російська православна церква будуть робити все, щоб роз’єднувати українських віруючих – бо так вони можуть продовжувати роз’єднувати Україну.

Цікаво, що 2018 рік став роком розриву з Росію. Більшість ключових подій які відбулися в 2018 році в Україні так чи інакше були пов’язані з виходом з «імперії» – це і припинення Договору про дружбу з РФ, це санкції проти росіян і російського бізнесу і російські санкції у відповідь, і створення умов для розвитку української мови та культури. Основний політичний курс України в цьому році можна назвати «Прощання з Росією».

У світі ключові події і зміни продукував діючий Президент США Дональд Трамп – саме він зробив кроки, націлені на підрив існуючої системи міжнародних відносин. Незважаючи на тотальну критику таких дій лідера США та їх ризики для міжнародного порядку – в діях американського Президента є не тільки волюнтаризм, але й жорстка раціональна логіка. Провокуючи конфліктні ситуації Д.Трамп ставить «руба» питання, які давно підспудно виникали в світовій політиці – щодо ефективності функціонування систем міжнародної безпеки та солідарності, про дієздатність міжнародних правил та права, про статус США як глобального «поліцейського», який займається всіма глобальними питаннями. Президент США і його команда спровокували початок торгових війн з ЄС та Китаєм відстоюючи власні національні інтереси, що здатне спровокувати нову економічну кризу в світі. Ці шокуючи дії американської адміністрації в результаті підірвали довіру щодо США з боку партнерів з ЄС і викликали бажання створення європейських збройних сил за ініціативою Франції і Німеччини. Однак, з іншого боку такі деструктивні дії також позначили проблему прихованої кризи міжнародних інститутів та договорів, яку на собі відчула і Україна, яка  не отримала виконання гарантій свої територіальної цілісності від Заходу незважаючи на Будапештський Меморандум.

3. Посилення міграції з України. Я є одним із засновників проекту Платформа міських інновацій, наша команда працює з інноваційними стартапами, і ми стикаємося з тим як багато талановитих молодих ІТ фахівців, креативних людей виїжджає з України не тільки на Захід, але й в інші країни світу. Це не може не турбувати. І хотілось б щоб в Україні більше цінували і підтримували таланти та молодь.

4. Герой року в Україні – це не окрема людина, це активна молодь, яка робить багато цікавих і яскравих проектів – від ІТ до креативних подій, створюють цікаві бізнеси, продукують нові ідеї.

Антигерой – В.Медведчук, який готує своє воскресіння в політиці. І за яким стоїть Путінська Росія і її агресивні прагнення щодо України. Цього повернення на політичний «олімп» не можна допустити – бо це буде чітким сигналом, що Україна не тільки ззовні, але й всередині окупується ворогом.

5.  Вірю в те, що майбутнє України пов’язане з розвитком сильного міського самоврядування. Саме на рівні громад сьогодні відбуваються найкращі зміни. Друге, вірю в молодь, яка прагне вчитися, творити і залишається патріотами України. І  вірю – у силу спільних дій. Дуже сподіваюсь, що нові політики вже на підході і вони зможуть бути справжніми, найкращими і здатними працювати та взаємодіяти як між собою, так і головне з суспільством.

6. Газета «День» завжди демонструє високу планку матеріалів і пропонує дуже глибокий погляд на події і процеси в країні. Особливу увагу заслуговують матеріали, які стосуються історії України. Газета в багатьох темах просто відкриває «білі плями». Особливо для мене були цікаві матеріали про гетьмана П.Скоропадського та не менш цікаві теми Світових дискусій, на пульсі яких газета тримає руку. Серед авторів – мені завжди цікавий погляд головного редактора Л.Івшиної, яку я часто дивлюся і в телевізійному форматі, а також журналістів І.Кампсамуна, А.Добровик-Рохової, В.Торби, та блогерів С.Грабовського і О.Прилипко. Завдяки Філософським темам та дискусіям, які започаткувала газета «День», я відкрила для себе такого цікавого філософа як А.Баумайстер.