Партія таки веде. Але яка і куди?

Ті читачі «Дня», кому, як то кажуть, «за сорок», а тим більше, «за п’ятдесят», мають пам’ятати вірш Павла Тичини зі шкільної програми, який треба було точно завчити і не помилитися в жодному слові вельми специфічних рядків:

Проти мурів, проти молу

В нас бадьорість комсомолу —

Ще й підмога йде:

Збільшовиченої ери

Піонери, піонери —

Партія веде.

Партія веде.

Жахливий за поетичними якостями та за змістом цей вірш зламаного сталінською владою геніального Тичини так і звався: «Партія веде». При цьому ні у кого не виникало жодних сумнівів, яка то партія: партія одна-єдина, іншої бути не може. «Партія Леніна, партія Сталіна, мудра партія більшовиків», — як співалося в одній із тодішніх пісень.

Так от, нині в Україні, згідно з проведеним соціологічною службою Центра Разумкова опитуванням, наявні 8,3% прихильників однопартійної системи. Найбільше прихильників однопартійності (отже, апріорі диктатури) на сході країни — 13,9%. Серед тих, хто колись учив вірш «Партія веде», прихильників однопартійності, ясна річ, на кілька відсотків більше, ніж у молодших групах опитаних. І ще одна цікава закономірність: у середовищі прихильників «Європейської солідарності» і «Батьківщини» підтримка багатопартійності помітно вища, ніж серед прихильників «Слуги народу» та ОПЗЖ (у останніх рівень підтримки багатопартійності — тільки 45,7%).

Загалом же по країні відповідь «так» на запитання: «Чи потрібна Україні багатопартійна система?» дали 51,3% опитаних, «ні» — 34,7%, інші обрали варіант «важко відповісти». Очевидно, до цих 34,7% увійшли і ті, хто не хоче взагалі бачити будь-які політичні партії — мовляв, усі вони однакові, нехай мене захищає мій мажоритарний депутат або зразу президент, і ті, хто за однопартійність, і, можливо, частина тих, хто за двопартійну систему — адже «два» це не «один», але і не «багато»... Очікувано найменше прихильників багатопартійності на сході країни — 41,5%, натомість там найбільше противників багатопартійності — 43,2%.

Тобто у підсвідомості багатьох громадян, схоже, досі звучить — передаючись із покоління в покоління ледь не на генетичному рівні — Тичинине:

Ми плануєм творчі гони —

За колонами колони,

Та все ж як один!

Та все ж як один!

А от на запитання: «Скільки приблизно партій мають існувати в Україні?» найбільше відсотків набрав такий варіант відповіді — «від двох до п’яти» (54,5% респондентів). Варіанту  «від п’яти до десяти» віддали перевагу 22,3% опитаних, невеликі групи опитаних схиляються до більшого числа партій або не знають, що відповісти. Власне, так воно і є: виборці заводять до Верховної Ради 5-6 партій, і це вже стабільний показник, можуть мінятися їхні назви та лідери, а число провідних політичних сил залишається сталим. При цьому більшість — 55% респондентів — вважає, що Україні не потрібні нові партії. Іншої думки дотримується 35% опитаних.

І справді, схоже, ті респонденти, хто вважає, що в Україні існують партії, які представляють їхні інтереси, зорієнтовані на існуючу групу парламентських політичних сил. Отож «велика трійка» партій, яких політично ангажовані виборці вважають представниками своїх інтересів, виглядає так: «Слуга Народу» — 23,2%, «Європейська Солідарність» — 21,9%, ОПЗЖ — 20,6%. Як бачимо, «Слуга народу» відчутно «просіла» донизу, оскільки на виборах 2019 року за неї голосувало 43,2% від тих, хто прийшов на виборчі дільниці, тобто тоді значно більше політично ангажованих виборців вважало, що саме ця партія висловлює їхні інтереси. Істотно зросли рівні підтримки ОПЗЖ і «Європейської Солідарності». На виборах «Батьківщина» отримала 8,2% від політично активних виборів, у неї зберігся рівень підтримки. А от «Голос», вважайте, загинув як партійний проєкт: на виборах за нього проголосувало 5,8%, зараз виразником своїх інтересів його вважає лише 1,5% відсотки... Натомість непогану підтримку серед заангажованих виборів мають позапарламентські «Свобода» — 4,6% та «Сила і честь» — 3,3%. Звісно, реальні вибори можуть істотно змінити цю картину, адже дуже сильним є вплив на політично пасивних, невизначених ідеологічно виборців олігархічних мас-медіа, передусім телебачення. Але все ж таки певний «ядерний» електорат кілька політичних сил мають; це підтверджують дані про те, що 63% респондентів, які брали участь в останніх місцевих виборах, підтримали за партійними списками ті самі партії, за які голосували на парламентських виборах; 27% підтримали інші партії (чи загальнонаціональні, чи регіональні, в опитуванні не досліджувалося).

Загалом же саме насамперед партії в першу чергу мають представляти інтереси громадян у суспільних процесах; так вважає 29,7% опитаних. Громадським організаціям віддають це першочергове право 16,9%, окремим політикам — 11,9%, профспілкам — лише 6,5%. Як бачимо, багатопартійна система більш-менш укорінилася в Україні (у 2001 році її вважали потрібною лише 39,4% опитаних). Головне питання тепер полягає в якості цієї системи.