МЕНЮ

Хай живе «Червона Синька»?

Володимир СТЕЦЮК, журналіст, Кривий Ріг; Фото автора та з відкритих джерел
8 листопада, 2018 - 20:02

Після жовтневого більшовицького перевороту, коли по колишній Російській імперії та її околицях прокотилися хвилі червоного терору й усі її піддані добряче вмилися кров'ю, настала епоха червоного свавілля в усьому – навіть у назвах.

2010 рік. Під час святкування Дня міста в Кривому Розі

Не оминуло червоне лихо й Україну, де зі встановленням більшовицької влади червоним ставало все – навіть те, що не могло бути червоним в принципі. Приміром, якщо значення окремих новітніх словосполучень зі словом «червоний» – таких, як «Червона армія» або «Червона гвардія», ще якось можна логічно пояснити, то перли типу «червоний жовтень», «червоне поле» або «червоний плугатар» людині зі здоровим глуздом пояснити досить важко. Адже зрозуміло, що благодатне поле зазвичай буває зеленим чи золотавим, якщо зернові вже достигли. А землероб, якщо він, звісно, не червоношкірий, хоча таких, принаймні на ланах українських, ще не бувало, має цілком природний, характерний для європейців, білий колір шкіри.

«Хай живе жовтнівська революція! Пам'ятаючи про червоний жовтень»

Радянський плакат 1920 року. Художник П.Рожанківський

З приходом більшовиків тотально почервонів і гірничо-промисловий Кривбас, який і без того, внаслідок характерного червонястого відтінку окислених руд, місцями виглядає аж занадто червоним. Характерний червоний наліт мають тут не лише гірники, які піднімаються з шахти на поверхню, а й будівлі, вивішена на балконах білизна і навіть горобці та безпритульні собаки. І особливо мальовничо виглядають тут після дощу яскраво-червоні калюжі. Тож не дивно, що й місцеві назви зі словом «червоний» тут були не рідкістю: балка Північна Червона, балка Південна Червона, станція Червона, селище Червоне… Але так звана червона комуністична доба додала червоного всюди – у назвах вулиць, населених пунктів, різноманітних установ і підприємств. Червоногвардійський рудник, села Червоний забійник, Червоний шахтар, Червоні поди, міська газета «Червоний гірник»…

Особливо не шкодували на Криворіжжі червоної фарби у перші роки радянської влади, коли слово червоний тулили всюди – навіть тоді, коли воно зовсім не тулилося. Утворені таким чином назви дуже часто набували взагалі анекдотичного змісту. Чимало таких «червоних» курйозів було, скажімо, у назвах колгоспів, про що свідчить глузлива назва «Колгосп червоне дишло», яка набула поширення саме у зв’язку з цим кумедним явищем.

Однак до вершини словотворчості у цій «червоній» кампанії перейменувань, яка мала місце на Криворіжжі у 20-ті роки минулого сторіччя, я би все ж таки відніс назву місцевої фабрики з виробництва синьки. Так, її назвали супер оригінально – «Червона синька»! І під час проходження працівників фабрики в колоні першотравневої демонстрації з трибуни зазвичай лунало на їхню адресу гучне привітальне гасло: «Хай живе «Червона синька»!

На жаль, процес декомунізації, в ході якого тривало зокрема й перейменування комуністичних назв, якраз одіозних назв зі словом «червоний» не торкнувся. Тож чи варто залишати нащадкам такі дикі атавізми червоної комуністичної доби? Питання, звісно, риторичне, але мені дуже б хотілося почути з цього приводу думку моїх земляків і найперше – засновників в особі Криворізької міськради і журналістів усе ще не декомунізованої «Загальноміської газети «Червоний гірник»: у нас на календарі вічний «червоний жовтень» чи все ж таки нова українська доба?