Вірую в Україну – «державу для людей»

Шановна редакціє, щоразу повертаюсь до газети « День» і вкотре переконуюсь, що це інтелект-актуальна газета.

У цьому сенсі стаття Сергія Удовика «Про здобуття держави…» зачепила за живе. Зрозуміло, що це епатаж, необхідно розігріти кров і пробудити свідомість українців, але ж не так дошкульно. Ну прямо войовничий москвофіл, Карамзін з Соловйовим та Затуліним в одній іпостасі! Те, що Ви, пане Удовик, називаєте терміном «руськість», і є ментальністю українців, згадайте «Повість временних літ» і запрошення нами правити.

А Росія, точніше Москва до Петра I, «жила темными преданиями древности и наследием татар. И нравы, и обычаи, и даже законы — все отзывалось временами Монгольства», як трактується в «Тысячелетии России» книговидавця Лисенкова. І зрозуміло, що Імперії обирають кращих з кращих, бо й самі імператори були німцями.

Я хотів би звернути увагу до двох проблем в долі східних словян, може тоді розберемось і з’ясуємо «що робити?». Так, після занепаду Києва Україна не мала шансів утримати державу, і основних причин дві. Одна загальновідома: Україна географічно лежить на Великому шляху переселення народів і опинилася в ролі «чаєчки при битій дорозі». На найкращих землях — від Волги до Карпат — не збереглося жодної держави крім України, хоча й були імперії кіммерійців, скіфів, гуннів, готів, хазар, печенігів та інших племен і народів.

Тепер плавно переходимо до другої причини. В близький історичний період на Нижній Волзі існували дві держави зi столицею Ітиль (Хозарія) та Сарай-Берке (Золота Орда). Друга сформувала Московське царство, наперекір Суздалю та Володимиру, які мали словянську, православну основу. Мамай і Дмитрій, як двоюрідні брати, виховувалися разом у Московському Кремлі.

Хани Золотої Орди розуміли хитке становище «столиці на шляху» і мали бажання перенести її в «медвежий угол», в Москву, при наявності нової загрози з Азії, від Тамерлана. Ось тут зіткнулись інтереси Мамая і Дмитрія, який став Донським не без допомоги Волинського засадного полку (яким керував князь Боброк- Волинський), і тільки Петро I перейменував Московське царство в Російську імперію (Русь) в 1723 році, а нам залишив принизливу назву малоросів, як дехто себе називає і зараз. Але для українців набагато цікавіша Хозарія, яка колись володіла значною частиною території нинішньої України, а потім брала з неї данину до походів київського князя Святослава.

Велика торгова імперія була розгромлена, а мільйони її підданих переселяються в країну переможця — Київську Русь, рятуючись від печенігів. У словянському, хліборобському морі, як пише історик Орест Субтельний, виникло 240 міст, які зберігалися до середини ХХ століття в якості торгового та ремісничого посередника. Чомусь цьому історичному явищу в історії України не дано правдиву оцінку, хоча ми маємо навіть академічний інститут етнополітичних досліджень. В результаті цього Україна стала полігоном, де зійшлися іслам на півдні країни; в самій Україні слабке, після падіння Константинополя в 1453 році, православ’я, а в містах самоорганізований іудаїзм, як держава в державі. Був ще й місіонерський вплив католицького Рима, але про це можна багато говорити, і хай скажуть професійні історики, без усяких упереджень і безпідставного страху можливих звинувачень.

Сергій Удовик цитує нас і наших недоброзичливців: «моя хата скраю», «у сусіда корова здохла», але в цьому, здається, є коріння для побудови громадянського суспільства, коли держава для людей, а не навпаки, як було до сьогодні в Росії, і ринкової конкуренції, яка притаманна розвинутим суспільствам. І це буде тоді, коли Україною керуватиме лідери типу Людвіга Ерхарда, а не люди з психологією «маємо те, що маємо», або з перефразованого хазанівського папуги «українці крадуть російський газ!».

Один мудрий чоловік сказав мені, якщо Україна протримається незалежною ще 7 років і мудро вибере свою еліту, то на зламі тисячоліть ми втретє спробуємо розбудувати націю та державу. Проте Росія вже оговталась і незабаром відкрито запропонує нам «притулитись» до «Союзу вікового». Все дійсно залежить від нас, від того, як ми використаємо свої національні вади та переваги в побудові нового суспільства.

Вірую в Україну – «державу для людей»

Вірую в Україну – «державу для людей»

Шановна редакціє, щоразу повертаюсь до газети « День» і вкотре переконуюсь, що це інтелект-актуальна газета.

У цьому сенсі стаття Сергія Удовика «Про здобуття держави…» зачепила за живе. Зрозуміло, що це епатаж, необхідно розігріти кров і пробудити свідомість українців, але ж не так дошкульно. Ну прямо войовничий москвофіл, Карамзін з Соловйовим та Затуліним в одній іпостасі! Те, що Ви, пане Удовик, називаєте терміном «руськість», і є ментальністю українців, згадайте «Повість временних літ» і запрошення нами правити.

А Росія, точніше Москва до Петра I, «жила темными преданиями древности и наследием татар. И нравы, и обычаи, и даже законы — все отзывалось временами Монгольства», як трактується в «Тысячелетии России» книговидавця Лисенкова. І зрозуміло, що Імперії обирають кращих з кращих, бо й самі імператори були німцями.

Я хотів би звернути увагу до двох проблем в долі східних словян, може тоді розберемось і з’ясуємо «що робити?». Так, після занепаду Києва Україна не мала шансів утримати державу, і основних причин дві. Одна загальновідома: Україна географічно лежить на Великому шляху переселення народів і опинилася в ролі «чаєчки при битій дорозі». На найкращих землях — від Волги до Карпат — не збереглося жодної держави крім України, хоча й були імперії кіммерійців, скіфів, гуннів, готів, хазар, печенігів та інших племен і народів.

Тепер плавно переходимо до другої причини. В близький історичний період на Нижній Волзі існували дві держави зi столицею Ітиль (Хозарія) та Сарай-Берке (Золота Орда). Друга сформувала Московське царство, наперекір Суздалю та Володимиру, які мали словянську, православну основу. Мамай і Дмитрій, як двоюрідні брати, виховувалися разом у Московському Кремлі.

Хани Золотої Орди розуміли хитке становище «столиці на шляху» і мали бажання перенести її в «медвежий угол», в Москву, при наявності нової загрози з Азії, від Тамерлана. Ось тут зіткнулись інтереси Мамая і Дмитрія, який став Донським не без допомоги Волинського засадного полку (яким керував князь Боброк- Волинський), і тільки Петро I перейменував Московське царство в Російську імперію (Русь) в 1723 році, а нам залишив принизливу назву малоросів, як дехто себе називає і зараз. Але для українців набагато цікавіша Хозарія, яка колись володіла значною частиною території нинішньої України, а потім брала з неї данину до походів київського князя Святослава.

Велика торгова імперія була розгромлена, а мільйони її підданих переселяються в країну переможця — Київську Русь, рятуючись від печенігів. У словянському, хліборобському морі, як пише історик Орест Субтельний, виникло 240 міст, які зберігалися до середини ХХ століття в якості торгового та ремісничого посередника. Чомусь цьому історичному явищу в історії України не дано правдиву оцінку, хоча ми маємо навіть академічний інститут етнополітичних досліджень. В результаті цього Україна стала полігоном, де зійшлися іслам на півдні країни; в самій Україні слабке, після падіння Константинополя в 1453 році, православ’я, а в містах самоорганізований іудаїзм, як держава в державі. Був ще й місіонерський вплив католицького Рима, але про це можна багато говорити, і хай скажуть професійні історики, без усяких упереджень і безпідставного страху можливих звинувачень.

Сергій Удовик цитує нас і наших недоброзичливців: «моя хата скраю», «у сусіда корова здохла», але в цьому, здається, є коріння для побудови громадянського суспільства, коли держава для людей, а не навпаки, як було до сьогодні в Росії, і ринкової конкуренції, яка притаманна розвинутим суспільствам. І це буде тоді, коли Україною керуватиме лідери типу Людвіга Ерхарда, а не люди з психологією «маємо те, що маємо», або з перефразованого хазанівського папуги «українці крадуть російський газ!».

Один мудрий чоловік сказав мені, якщо Україна протримається незалежною ще 7 років і мудро вибере свою еліту, то на зламі тисячоліть ми втретє спробуємо розбудувати націю та державу. Проте Росія вже оговталась і незабаром відкрито запропонує нам «притулитись» до «Союзу вікового». Все дійсно залежить від нас, від того, як ми використаємо свої національні вади та переваги в побудові нового суспільства.