Його вбив Кремль...

22 липня у Соборі Святого Олександра у Києві відбулася церемонія прощання з військовим медиком Миколою Ільїним, вбитим російськими окупантами під Зайцевим. Відомо, що сержант Ільїн народився 1984-го в Білорусі, однак у 2006 переїхав до Естонії, де отримав статус біженця, а через 10 років і естонське громадянство, відмовившись від білоруського. Микола Ільїн проходив військову службу в підрозділі ЗСУ згідно з чинним українським законодавством (за законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, можуть у добровільному порядку (за контрактом) проходити військову службу у Збройних силах України).

Ця трагічна історія, в якій загиблим є не тільки військовий медик, вже тиждень активно обговорюється в Україні, проте запитань й досі більше ніж відповідей. Наразі відома така хронологія.

13 липня на запит української сторони СЦКК у координації із СММ ОБСЄ була спланована евакуація тіла загиблого військовослужбовця ЗСУ лейтенанта Дмитра Красногрудя, який загинув у «сірій зоні» в районі Зайцевого, підірвавшись на міні. При цьому військовослужбовці ЗСУ отримали з боку російських окупантів гарантії безпеки та зобов’язання щодо припинення вогню у районі Зайцевого (Жованки) у період з 14.00 до 18.00 13 липня.

Однак під час евакуації неозброєна евакуаційна група, яка була маркована білими пов’язками на жилетах та білими касками, потрапила в засідку збройних формувань противника. Спочатку був обстріляний військовослужбовець, який йшов попереду групи, йому на допомогу кинувся медик Микола Ільїн, який також був обстріляний та зазнав поранень, несумісних з життям. Після цього евакуаційна група із ще одним травмованим офіцером відступила. У подальшому окупанти відмовилися надати гарантії безпеки для пошуку українською стороною пораненого військового.

16 липня тіло лейтенанта Дмитра Красногрудя було передано на контрольовану урядом України територію. 17 липня на підконтрольну уряду України територію було передано і тіло військового медика Миколи Ільїна. Після отримання тіла стало відомо, що російські окупанти на Донбасі здійснили наругу над ним. Із незрозумілих причин воно було розпороте від тазу до шиї, після чого грубо зшито. Також тіло не зберігалося у морзі, через що воно було покрите великими трупними плямами (ukrinform.ua).

21 липня на підконтрольну уряду України територію було передано тіло третього українського захисника, який був поранений під час обстрілу евакуаційної групи під Зайцевим 13 липня і помер через те, що окупанти відмовлялися надати українській стороні дозвіл на його пошуки у «сірій зоні».

Наразі різними ресурсами подаються і інші варіанти розвитку подій в «сірій зоні», зокрема деталі про те, що безпілотний літальний апарат зафіксував на відео пораненого українського військовослужбовця в білому шоломі та з білим розпізнавальним знаком на бронежилеті, який відповзає і намагається накласти собі пов’язку. Витягнути пораненого сержанта не вдалося: противник кілька днів не підпускав до нього українських військових.

«Справжні російські терористи передали тіло третього вбитого ними морського піхотинця ЗС України (21 липня. — Ред.), який зник 13 липня під час спроби дістати тіло Дмитра Красногрудя, який підірвався на міні, — пише у ФБ Юрій Бутусов, головний редактор сайту Цензор.нет. — Чотири доби пройшло, перш ніж тіло третього українського військовослужбовця виявив противник в околицях Зайцеве.

На жаль, всі спроби знайти своїх нашими силами виявилися безуспішними, хоча судячи з місця загибелі третього, він загинув не відразу, і були шанси його врятувати. Всі мовчали під час пошуків, щоб не заважати роботі, але зараз мовчати неприпустимо — треба публічно розібратися в тому, що сталося. Люди гинуть на війні, так відбувається, але розібратися треба як в ході даної операції, так і в причини провалу пошуків пораненого».

Дії росіян нагадують події серпня 2014-го, коли вони цинічно розстрілювали українських військових при виході з «іловайського котла», перед цим давши гарантії «зеленого коридору». Така їхня суть, яку українцям давно пора вивчити і відповідно реагувати. І дійсно, сьогодні потрібен серйозний аналіз того, що сталося під Зайцевим. У чому причина провалу спроби наших двох груп витягнути загиблого розвідника? Чому це призвело до загибелі ще двох бійців? Як була організована їх підготовка і управління? Яка роль і відповідальність ОБСЄ і військового командування? Що було зроблено для пошуків? Які сили були залучені для обстеження району, яке число безпілотників, інших засобів розвідки?

Такі питання сьогодні ставлять експерти. Більш того, важливо чи використає Україна цей злочин росіян у міжнародних судових інстанціях? Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба поки заявив наступне: «Ми провели роботу з нашими міжнародними партнерами, вони були в деталях поінформовані про те, що сталося. Ми знаємо картину того, похвилинно, що відбувалося, і є всі підстави вважати, що йдеться саме про воєнний злочин і віроломне свідоме вбивство українського медика. Це ганебне вбивство засудили міжнародні партнери України, серед яких ЄС, Великобританія та США. Я хочу подякувати їм, що вони швидко відреагували і почули українську сторону в цьому питанні».

Раніше повідомлялося, що Президент України Володимир Зеленський тримає під особистим контролем ситуацію із загибеллю українських військових під Зайцевим. «Висловлюємо найщиріші співчуття сім’ям загиблих. Це незбагненна трагедія для них, для нас, для країни ... Це черговий доказ цинізму, брехливості й нелюдяності бойовиків. ... Тут не може бути жодного подвійного трактування. Є конкретний умисний злочин — вбивство, засідка і повторне вбивство. Все це зайвий раз переконує в тому, що війна триває. ... Україна повинна жорстко охороняти свої території. Україна повинна жорстко відповідати на підлі дії бойовиків...», — зазначив Президент.

Україна не просто повинна, а має це робити. Принаймні хоча б у заявах перших осіб держави визначитися із термінами, бо з того боку не просто бойовики, а російські окупаційні війська. Чи сталося щось особливе під Зайцевим, чому влада реагує саме так і чи достатньо подібної реакції?

«Війна триває вже шостий рік і більша її частина йде саме у такому, не інтенсивному, ключі з локальними діями на окремих ділянках фронту, — говоримо детальніше з Юрієм Бутусовим. — Тому я б не сказав, що відбувається щось надзвичайне — бойові дії продовжуються. Ніяких ознак зменшення напруги немає. Просто перебіг війни більш позиційний та існують певні обмеження на масштабне застосування важкого озброєння. Оборона вже давно стаціонарна, достатньо розгалужена, і цього достатньо, щоб мінімізувати втрати.

Якщо говорити про трагедію з загиблими військовослужбовцями у «сірій зоні», то має йтися не тільки про останні дні. Справа в тому, що вже давно потрібно було ухвалити стратегію того, що ми, як держава, робимо на Донбасі. Такої стратегії у нас немає. Президент поки намагається щось витиснути з Путіна дипломатичними шляхами, передусім особистими перемовинами. Проте це тільки одна з частин великої мозаїки, що складається на Донбасі: без військової складової, мобілізації країни, без потужної інформаційної кампанії — все це неможливо реалізувати. Вирішити принципові проблеми сьогодення на рівні особистих телефонних розмов та відео-роликів, коли на Донбасі йде війна, а на кону існування незалежної України — неспівставні рівні. Росія намагається закріпити за собою великі окуповані території, легалізувати їх, змусити Україну визнати цю окупацію. Звичайно, що все це потребує системних відповідей, і, на жаль, такого усвідомлення ми не бачимо, а споглядаємо, що Володимир Зеленський балансує між ситуаціями, які він створив, і у цьому уявному світі продовжує вести свою особисту боротьбу за справедливість, добро, не помічаючи великих проблем, які подібна зверхність створює, наприклад, організації бойових дій, захисту України, розбудови армії. Все це йде поза очі верховного головнокомандувача. Це травматичний розрив, який сильно ослаблює країну та дискредитує владу.

Питання навіть не у інтеграції досвіду країн-партнерів, у нас вже достатньо свого власного. Достатньо спертися на свій практичний досвід та світову військову історію. Те, що уже давно було засвоєно і є у багатьох дослідженнях по війні. Потрібно створювати сучасну армію, яка буде, перед усім, морально сучасною, яка будується на новій мотивації, новій інтелектуальній доктрині, має відійти від радянської системи. У 2020 році українська армія та держава, на жаль, існують за тою моделлю радянської військово-бюрократичної системи, яка була закладена в 70-х роках. Це просто шлях у нікуди».

Отже, насамперед треба розібрати, проаналізувати і зробити висновки з приводу того, що сталося під Зайцевим. Чи дійсно ми, як країна, використали всі можливості для захисту наших громадян? Чи були нами застосовані важелі впливу на Росію і де був Червоний хрест? По-друге, Україні потрібна визначеність і рішучість в цілому що стосується стратегії дій по відношенню до окупованих територій — Криму і Донбасу.