МЕНЮ

Як насправді відбувається «розведення» сил у Станиці Луганській

Валентин ТОРБА, «День»
5 серпня, 2019 - 18:37
«Військові не підведуть. Головне, щоб нас не підвели політики», — Георгій ТУКА

Росіянам, як і їхнім найманцям, не можна вірити. Це треба усвідомити раз і назавжди для того, щоб робити відповідне коригування «вогню».  «Вогню» власного бачення, вибору, розуміння політичних та інших орієнтирів. Можливо, з політичної точки зору мають право на існування певні дипломатичні маніпуляції, але кожен українець має усвідомлювати,  що Росія — це ворог. А отже, її політика, заяви її глашатаїв будь-якого рангу є нічим іншим ніж елементом окупації. Наголосимо — саме окупації. Окупації мізків, а згодом і територій. На лінії розмежування (термін досить м’який, але офіційний), подібні конфлікти між дійсністю і нав’язаними маніпулятивними метаморфозами вкрай очевидний. Саме  тому не раз лунали заклики проводити зустрічі в Мінському форматі не в Мінську, а тут — серед окопів, серед зруйнованих будівель і серед мінних полів. Проте російська сторона уникала подібних пропозицій. Злочинець всіляко уникає місце свого злочину. Де існує реальна картина біди і катастрофи.

Фото Валентина ТОРБИ, «День»

На цей час у Станиці Луганській не можуть розпочати розмінування мосту через відсутність гарантій безпеки з боку бойовиків. Про це офіційно повідомляє штаб ООС. Окрім того, керівник української сторони Спільного центру контролю та координації припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін Олександр Борщевський заявив, що «піротехнічні роботи мають відбутися не лише на прилеглих до КПВВ територіях, а й на ділянці біля зруйнованого мосту, щоби розпочати його ремонт».

«Існує розуміння з боку Спостережної місії ОБСЄ щодо вирішення цього питання, — заявив Олександр БОРЩЕВСЬКИЙ, — Але, на жаль, поки немає реальних підтверджень з боку російських окупаційних адміністрацій щодо початку цих робіт. Основна причина, чому не відбувається початок робіт з ремонту мосту — відсутність гарантій безпеки для наших фахівців з розмінування з боку незаконних збройних формувань». Окрім того, були відправлені відповідні запити по лінії ОБСЄ. Проте відповіді щодо отримання гарантій і допуску до проведення робіт досі немає».

Варто нагадати, що Президент України Володимир Зеленський заявив, що Україна готова розпочати відновлення мосту в районі Станиці Луганської в односторонньому порядку. Президент дав вісім днів, щоб розібрати частину старого мосту на контрольованій «ОРДЛО» території.

Додамо, що з 4 по 10 серпня КПВВ «Станиця Луганська» функціонуватиме до 18.00 у зв’язку з проведенням бойовиками розмінування.

Залишається відкритим питання — а які має наміри агресор (Росія)? Адже можна багато говорити про «врегулювання конфлікту», який є насправді війною. Напад однієї країни на іншу має мати набагато більш глибинний висновок. І не лише на рівні паперової дипломатії.

«БОЙОВИКИ НЕ РОЗБИРАЮТЬ СВОЇ УКРІПЛЕННЯ»

Юрій ЗОЛКIН, голова Станично Луганської РЦА Луганської області:

— Я вимушений сказати, що Росія в питанні так званого розведення сил нас «вертить» по повній програмі. Почнемо з того, що лінія розмежування проходить по середині ріки Сіверський Донець. Так ось нас не допускають навіть до половини мосту. Навіть наших інженерів. Наших рятувальників вони при цьому не пускають на зону контрольовану бойовиками. Таким чином їхня сторона робить обслідування, заміри, а нашу вони не пускають. Говорять, що обслідування будуть проводити їхні сапери. Як наслідок, українські сапери пішли проводити обслідування на території, яка контролюється нашою стороною. Прибули російські сапери у військовій формі (наші носять форму рятувальників) і почали маніпуляції. Разом з тим приїхало російське телебачення. Вони заходять на нашу територію і обслідують її. Таким чином на вільній території України без перешкод ходять люди в російській військовій формі.

«Росія-1» до нас так само заходить вільно. Ми говоримо — де ваша акредитація? Відповідь — ми російське телебачення, тут сіра зона, і вони мають право тут працювати. Ось така справа на сьогодні. Окремо хочу зазначити, що навіть на території, яку має контролювати Україна, на березі Сіверського Донця й досі знаходиться оборонна споруда. Жодної ознаки демонтажу немає. А наші МНСники до наших споруд замучалися виїжджати. Приїжджають, крюк з крану спустили, покурили і звернули все, назад. І так регулярно. Адже з протилежної сторони мають бути дзеркальні дії щодо демонтажу оборонних споруд. З тої ж сторони нічого не відбувається. Ніяких конструктивних дій.

Ніхто не розбирає укріплень бойовиків на самому мосту. Бродять люди у військовій формі, немає ОБСЄ, які заявили, що в процесі розмінування вони не будуть близько присутні. Але при цьому ми спостерігаємо, що присутні люди у військовій формі. Що це за люди та що в них у головах? Про це можна лише здогадуватись. СЦКК не існує, адже Росія вийшла з нього. Таким чином українська сторона продовжує тримати там своїх представників, а російська немає ніякої відповідальності і стосунку. Ті, хто з російської сторони стояли з автоматами тепер вдягли пов’язки з лейблом «Спостережна місія».  КПВВ при цьому працює в штатному режимі. Питання полягає в тому як саме будуть відновлювати міст. Інженери сказали, що існує кілька варіантів. Капітальна конструкція передбачає блокування мосту на місяць. Інші тактичні рішення — на день або два.

На жаль, виявився шматок сірої зони. І російська сторона спокійно сюди заходить. Ми маємо забезпечити первинний контроль. Це стосується зокрема й російських журналістів. Виникає дивне питання — в Україні вони перебувають під санкціями, а на прифронтову територію вони приїздять вільно. Як це відбувається і хто це міг дозволити? Умовно кажучи, якщо б посередині мосту був би миротворчий патруль, то люди у військовій формі або журналісти без відповідної акредитації не могли пройти. Вибачте, по факту наші журналісти не можуть пройти на сторону окупованих територій, а їхні тут ведуть себе вільготно. Виходить, що добрий миротворчий задумок викликає багато інших питань. Що робити, якщо ці ж журналісти потраплять у момент бойових дій під обстріл? Російська пропаганда, безумовно, все це піднесе, як замах на мирних журналістів, які такими не є, а є частиною російської пропагандистської машини в найгіршому її розумінні. Якщо уявити собі умовний режим тиші, коли ніхто ні в кого не стріляє, то взагалі не може бути питань щодо мирного врегулювання. Тоді б можна було говорити про безпосереднє переміщення КПВВ тощо. Але поки що ті ж самі ОБСЄ не є гарантією безпеки.

«НІЯКОГО МИРУ ЗАВТРА НЕ БУДЕ. ВОРОГ НЕ МАЄ ТАКОЇ МЕТИ»

Георгій ТУКА, колишній голова Луганської ВЦА, заступник голови з питань тимчасово окупованих територій:

— Саму тезу про ділянки на яких треба почати процес розведення, українська сторона підтримувала ще з 2016 року. Саме тоді були досягнуті перші і остаточні домовленості в Мінську. Разом з тим, те що відбувається зараз в Станиці Луганській, впирається в одну тезу — не вірю. Як я росіянам не вірив тоді, то так саме не вірю і зараз. Ця недовіра не з неба впала. Скільки разів оголошувалося перемир’я, стільки ж вони його порушували. Тому я не розумію гламурно-патріотичні гасла. Ніякого миру завтра не буде. Ворог не має такої мети. По пунктах. Бойовики відмовляються доставляти спостережну місію ОБСЄ для того, щоб перевірити стан відведення, вони відмовляються демонтувати військові укріплення по їхній бік лінії розмежування, вони відмовились пропускати цивільних фахівців для обстеження стану зруйнованого мосту — все це говорить про те, що бажання врегулювання ситуації на конкретній ділянці з боки протилежної сторони немає. Гасла вони можуть проголошувати будь-які, а на практиці — маємо зовсім протилежну картину. Росія нас намагається обдурити весь час, і це відбувається протягом всього часу війни. Тому я не бачу нині передумов для оптимізму. Щодо нашої внутрішньополітичної ситуації, то можу сказати,  що нас тут також очікують певні зміни. Не зміни в плані зовнішньополітичного курсу, а в зміні усвідомлення конкретних джерел загроз. Наприклад, про те, що треба посилювати тиск санкціями говорилося давно. Вони прийшли до того, що, окрім передвиборчого популізму, є конкретна і болюча реальність. Я в цьому бачу позитив. Але захисту державницьких позицій потрібна ідеологія. Якоїсь конкретної ідеології я там не бачу. В команді Зеленського існують люди з діаметрально протилежними точками зору, в тому числі щодо війни на сход України, щодо ролі Росії в цих подіях. Я не думаю, що всі ці люди зможуть стати державниками. Але серед них є ті, хто займають абсолютно продержавну позицію і це мене тішить.

Якщо повернутися в практичну площину, то росіяни не поспішають руйнувати свої фортифікаційні споруди біля Станиці Луганської. На це необхідно зважати. Тобто вони не хочуть миру, вони просто шукають способів обману. Але треба зазначити важливий момент, що наші військові знають як оборонятись. Це вкрай важливий момент для розуміння ситуації. Ніхто з наших позицій не проявляє пасивністю. Вони з одного боку дотримуються «Мінських угод», а з другого чітко слідують політиці безпеки. Це той випадок, коли військові не підведуть. Головне, щоб нас не підвели політики.