Вибори як «політика розваг»?

Чи зможуть київські перегони дати імпульс до змін по всій країні?

Не дивлячись на те, що чинний мер Києва Віталій Кличко вважається фаворитом у перегонах за крісло міського голови, столичній олімп штурмують і інші претенденти. А враховуючи, що до дня голосування (25 жовтня) більше двох місяців, квапитися з остаточними результатами непотрібно, інтрига все одно зберігається. Передвиборча кампанія стартує 5 вересня, а офіційно реєструвати кандидатів на місцеві вибори будуть з 15 до 24 вересня, проте неофіційно передвиборча кампанія вже давно стартувала. Хто вже заявив про намір балотуватися на посаду міського голови Києва?

Отже, окрім Кличка, який піде на вибори зі своїм «УДАРом», це Ірина Верещук від владної партії «Слуга народу», яка з 2010-го до 2015 року була мером невеличкого міста на польському кордоні Рава—Руська у Львівській області, а наразі є народним депутатом від СН. Активно в медійному та рекламному просторі представлений Андрій Пальчевський, який постійно записує відеоблоги, критикуючи діяльність Кличка, а також зареєстрував свою політичну силу «Перемога Пальчевського», з якою, судячи з усього, піде на вибори. По місту також можна побачити рекламні борди народного депутата від «Європейської солідарності» Олексія Гончаренка та Олександра Попова, який скоріше висуватиметься від «Опозиційної платформи «За життя».

А днями про свій похід на вибори заявив і шоумен Сергій Притула. І представлятиме він партію «Голос», яка суттєво втратила в рейтингу після минулорічних парламентських виборів. Тому виглядає так, що наразі Притула потрібен «Голосу» набагато більше, ніж «Голос» Притулі. Сам Сергій написав, що йде в мери Києва, бо йому не байдуже, що буде в столиці, і веде він «команду патріотів, професіоналів та однодумців».

Безумовно, кожен громадянин згідно Конституції має право балотуватися на будь-яку посаду і бути обраним, якщо за нього проголосують люди. Але проблема в тому, що українська політика досить давно вже перетворилася в шоу, коли змагаються не програми і ідеї кандидатів та партій, а гарні гасла і картинки.  Особливо це проявляється в останні роки — в 2019-му, як відомо, суспільство на виборах фактично змело стару політичну верхівку, привівши до влади нових і «зелених», правда їхня якість — окрема тема. Шоумени, співаки, спортсмени... — це вже частина українського політичного істеблішменту. Скажете — на Заході аналогічна ситуація. Так, але там усталена демократія, сформовані інститути, більш зріле громадянське суспільство. Ми ж тільки в процесі, тим більше, в умовах російської агресії. Тому Україна в особливій, складній ситуації, яка потребує особливих підходів і підготовлених людей у владі.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Проте сформований в нашій країні за часів Леоніда Кучми клановий олігархат весь час замовляє іншу політику. Поетапно він «згодовує» суспільству те, що воно із захопленням або від безвиході «з’їдає». Хочете спортсменів (чинний мер Віталій Кличко)? Будь ласка. Хочете співаків (до речі, Святослав Вакарчук встиг вже двічі сходити в політику)? Будь ласка. Хочете «моральних авторитетів»? Будуть вам «моральні авторитети...» Це не означає, що всі ці люди суцільні маріонетки — ні, у них можуть бути власні амбіції і певні знання (стосується тих, хто не з політики), проте пробитися в українську політику без підтримки олігархічних телеканалів чи фінансів фактично нереально. Та і мати амбіції не означає бути готовим до політичної, державної діяльності. Так само і з Притулою. Він може і хороший хлопець, але чи готовий до посади міського голови? Тим більше, коли в одному з телеграм-каналів пишуть, що «Пінчук особисто попросив Притулу балотуватися від «Голосу» в мери Києва, для соросят важливо завести своїх депутатів до Київради».

До речі, в середу в українському сегменті ФБ дехто вітав Джорджа Сороса з днем народження. Взагалі то ідея відкритого суспільства, яку втілює протягом багатьох років Сорос, сама по собі може і правильна. Тим більше, для нашого пострадянського суспільства — це могло стати свіжим ковтком повітря. Інша справа в яких пропорціях вона у нас втілювалося і хто тут супроводжував проекти мільярдера. Не вина Сороса, що його діяльність в Україні багато в чому звелася сьогодні до «соросят», зокрема і через те, що для декого це стало можливістю підзаробити грошенят.

Все ця ситуація з столичним виборчим пасьянсом свідчить про те, хоча питання в столиці, як і по всій країні, потрібно вирішувати конкретні та складні. І поки люди спостерігатимуть боротьбу різних картинок і спецефектів, за лаштунками вирішуватимуться реальні питання в інтересах обмеженого кола осіб. 

«ПРИТУЛА Є ПРОДОВЖЕННЯМ МІФУ ВДАЛОГО ПРЕДСТАВНИКА ШОУ-БІЗНЕСУ, ЯКИЙ СТАНЕ ВДАЛИМ ПОЛІТИКОМ І КЕРІВНИКОМ»

Валерій КЛОЧОК, політичний експерт:

— Віталію Кличку треба попрацювати на свою перемогу, і він це добре розуміє. Помітно, що працювати він почав ще з минулої осені. Зокрема, неприхований скандал з Офісом Президента в особі Андрія Богдана показує, що Зеленський не полишав надію, або взяти під контроль Київ, або поставити свого кандидата, згадаймо лише кілька законів «Про столицю», що мали на меті внесення корективів до конфігурації місцевої влади та послаблення ролі мера Києва. Однак, після приходу Єрмака ситуація кардинально змінилася, налагодження контактів з новим керівництвом ОП було першою великою роботою Кличка по збереженню посади.

Наразі Кличка вже можна назвати досвідченим політиком, бо він зрозумів, що не лише домовленостями з центральною владою, а й рейтингами він може врятувати свою посаду. З початку зими він активно почав працювати над своїм піаром, вигідно скориставшись пандемією для щоденних брифінгів, а також створенням іміджевих проєктів. До нього існує багато небезпідставних зауважень, але виборцю (не всім) подобається картинка, створена у місті. Кличко має хороші шанси на перемогу, але зараз домальовуються й інші потенційні суперники, які також можуть пограти на електоральному полі, ділячи рейтинг проти чинного мера. За останніми даними соціологів у нього 40%+, і він, вірогідно переможе у другому турі, тож опоненти будуть боротися за високий результат, а не за перемогу, щоб підтягнути свої списки до Київської міської ради.

Сергій Притула не приховував своїх політичних амбіцій. Згадаємо минулий рік, коли він йшов 30 номером у списках партії «Голос». Нині це своєрідна політична авантюра, щоб підтягнути голоси партії, бо цьому проєкту не вистачає вподобань, мало голосів у парламенті, проблемність роботи, відхід Вакарчука, заяви Кіри Рудик — усе це не додавало «Голосу» рейтингу. Вони на межі проходження до Київради, тому їм був потрібен свій кандидат. Притула рейтинговий, до нього рівень довіри найвищий з усіх потенційних кандидатів, останні дані соціології показують, що він десь на другому чи третьому місці після Кличка, кого сприймають кияни. На мій погляд, він є продовженням міфу вдалого представника шоу-бізнесу, який може стати вдалим політиком і керівником. Дехто ще вірить у це, що той, хто не готовий голосувати за Зеленського, може обрати Притулу: волонтера та медійну персону. Тому «Голос» вчинив абсолютно логічно з точки зору політтехнологій. Це останній шанс для них не випасти з формату загальнополітичної карти.

«Голос» дійсно деякою мірою копіює певні наративи «СН», згадаймо лише розмови про балотування Вакарчука минулого року, рейтинг якого навіть був співмірним з Володимиром Олександровичем. Однак йому не вистачило рішучості. Так, партія  повторює за «Слугами», але це закінчиться фіаско, я не бачу перспектив у цьому проекті. Адже швидкість реакції має бути високою, треба миттєво відчувати тренди. Поміркованість у політиці інколи заважає. У «Голосу» непогана команда, хоч їх і називають «соросятами». Вони б могли посісти гідне місце у політиці, але реагують на всі події трохи запізно. Навіть остання заява про те, що вони переходять в опозицію через рік у парламенті, є кумедною.

Цілком можливо, що Пінчук міг вмовити Притулу до балотування. Фінансування може бути саме звідти, я цього не виключаю, але і звертаю увагу до фактів у ЗМІ, що Пінчук потроху починає підходити від політики.  

«ВЗЯТИ КИЇВ» ДЛЯ ПІНЧУКА БУЛО Б ЦІКАВО, ЯК І ДЛЯ КОЛОМОЙСЬКОГО, І ТУТ ІНТЕРЕСИ ОЛІГАРХІВ МОЖУТЬ РОЗІЙТИСЯ»

Олег ПОСТЕРНАК, політтехнолог:

— Порядок виборів вже трохи змінився, у зв’язку з бажанням Сергія Притули йти на посаду мера Києва. З його стартовим рейтингом у 10—13% є чітка визначеність, плюс він буде рости. Зважаючи на той обсяг інформаційних закидів, фотографій, мемів, який виник, можна сказати, що він стає одним з фаворитів. У разі, якщо Зеленський на якомусь етапі кампанії ще й надасть Притулі підтримку, можна взагалі прогнозувати, що Віталію Володимировичу варто розлучитися з посадою Київського міського голови.

На електоральному полі Києва Притула добре пасує під того виборця, який голосував за Зеленського, нагадаю, що Володимир Олександрович здобув свого часу повну перемогу в усіх 10 районах і округах Києва. Щодо Ірини Верещук, кандидатки від «Слуги народу», вона почала невеликими кроками нарощувати рейтинг, завдяки публічній інформаційній активності та запуску досить хайпової бордової кампанії.

У Віталія Кличка, в свою чергу, є ядерний електорат, який не стежить за політикою, але пам’ятає, що Кличко мер і що він щось робив. Але до кінця кампанії ще 2,5 місяця і все істотно може змінитися. У Кличка відсутній потенціал для електорального зростання, Притула на 100% блокує його електоральне зростання і перед штабом нині стоїть велике завдання: як розширювати електоральну базу?

Притула виходець із шоу-бізнесу, однак має тверду громадянську позицію, яку не соромився демонструвати раніше. «Голос» зараз також змагається з партією «ЄС», тому потрібно розуміти, що кандидатура Притули — ще й хрест на амбіції цієї партії отримати свого мера Києва. Притула буде фронтменом списку партії до Київської міської ради, а значить «Голос» може істотно відібрати підтримку у партії Петра Порошенка.

Існує думка, що «Голос» порівнює свою партійно-політичну лінію з промислово-фінансовою групою Пінчука, та й Вакарчук часто світився на його акціях. Однак я не думаю, що тут однозначна гра Пінчука, важливі й особисті амбіції самого Притули. Хоча на даний момент «взяти Київ» для Пінчука було б дуже цікаво, як і для Коломойського, і тут інтереси олігархів можуть розійтися.

Сороса демонізували до такої міри, що навіть диявол на його тлі має цікавіший вигляд. Я не вважаю, що всі проекти за західними лекалами мають мітку від Сороса, але розумію, що ця людина, фінансуючи різні недержавні організації, побічно впливає на лейтмотив і ситуацію. Ненависть до Сороса свого часу стала прекрасним електоральним бонусом для партії Орбана, який переміг на виборах в Угорщині, тому, думаю, що в Україні теж з’являться антисоровські настрої, які можна буде вдало осідлати в електоральних інтересах.