«Воїни Світла» – проти «Iмперії зла»

У чому різниця між Майданом і Площею

В багатьох містах сусідньої Білорусі тривають масові протести громадян, які не бажають миритися з політичним режимом Олександра Лукашенка. Аргументи у вигляді соціально-економічної стабільності більше не влаштовують білорусів, особливо молодь, яка народилася і виросла за часів незмінного президента Лукашенка (править 26 років). Після оголошення результатів виборів минулої неділі, люди щодня виходять на вулицю, аби відстояти свої політичні права, вимагаючи Лукашенка піти. У відповідь правоохоронні органи спеціального призначення жорстоко розганяють, б’ють і затримують людей, використовуючи світлошумові гранати, кийки, гумові кулі, водомети, автозаки тощо. Наразі відомо про двох загиблих, а також про сотні поранених і більше шести тисяч (вдумайтеся) затриманих.

Крім цього, з’явилася інформація, що в Білорусі, за даними сервісу Flightradar, який дає змогу в режимі реального часу спостерігати за літаками у всьому світі, 12 серпня приземлився спецборт Повітряно-космічних сил Росії, повідомляє Informnapalm. Це Ту-134АК — літак з салоном підвищеної комфортності на 24 місця. Крім цього літака з бортовим номером RA-65690, у Мінськ також вилетів інший російський борт з номером RA-65992. Через 3 години другий борт вилетів в зворотному напрямку у РФ. У соцмережі обговорюють кілька версій щодо спецрейсу RA-65690. За однією з них, борт перекинув російських снайперів, або зброю, яку будуть використовувати проти протестувальників у Білорусі. Також припускають, що спецрейсом заберуть бойовиків ПВК Вагнера, які раніше прибули у Білорусь групами і одна з яких була затримана КДБ Білорусі. Прихильники третьої версії вважають, що цим спецрейсом Росія виконає обидві згадані задачі.

Не дивлячись на критичні останнім часом заявив Лукашенка на адресу Росії, зокрема затримання 33 «вагнерівців» в Білорусі, ці дві країни все одно залишаються союзними. Адже діє відповідна угода ще від 1997 року, яка передбачає конфедеративний союз Російської Федерації та Республіки Білорусь з поетапно організовуваним єдиним політичним, економічним, військовим, митним, валютним, юридичним, гуманітарним та культурним простором. І не дивлячись на те, що Лукашенко протягом багатьох років не піддавався на тиск Кремля, який змушував його піти на повну інтеграцію (по-суті, аншлюс Білорусі), поетапна організація єдиного простору все одно тривала. Відповідно сьогодні на території Білорусі Москва має достатні можливості, аби втручатися в ситуацію і вразі необхідності «наводити порядок» так як вони вміють. Тут доречно згадати колишнього голову Служби безпеки України Валентина Наливайченка, який неодноразово заявляв і навіть свідчив в Генпрокуратурі України про те, що до розстрілів на Євромайдані причетна Росія і що на українській території діяли групи російської ФСБ (зокрема снайпери) та радники президента Росії Володимира Путіна.  

Дії білоруських і не виключно російських спецпризначенців (присутній жорстокий московський почерк) ще більше збурили білорусів. Не дивлячись на побиття і затримання протестувальників, на тотальну пропаганду і блокування інтернету, люди все більше і більше виходять на вулицю. Типова помилка авторитарних і тоталітарних лідерів — жорстоко придушувати будь-який виступ громадян, отримав зворотній ефект — наразі протестує вже не тільки молодь, а страйкують робітники великих і малих підприємств. Білорусь дійсно повстала. І в ці дні багато хто в нашій та інших країнах проводять паралелі з українським Євромайданом 2013-2014 рр. Звичайно, є спільне і відмінне, але самі білоруси — не Лукашенко, бо він відкрито заявляє про переворот і «майданутих», а частина протестувальників, кажуть що у них не Майдан, а Площа.

ФОТО РЕЙТЕР

Виникає питання — чи можна порівнювати ці два явища масового протесту? Чим вони відрізняються? Наприклад, цікаво — як білоруські протестувальники ставляться до Росії?.. Для українців під час Євромайдану, а особливо після воєнної агресії, — це ворог, а для білорусів? Або якщо дехто вважає, що в Україні був переворот, то чого прагнуть зараз білоруські протестувальники? І взагалі — яким є імідж українців в очах білорусів? У нас добре ставлення до них, а у них до нас? Тобто що вони знають про нас, а ми про них? Які у нас спільні сторінки історії?

«ДЛЯ МЕНЕ ЗАРАЗ СТОЇТЬ ПИТАННЯ: ЧИ НАВАЖИТЬСЯ ПУТІН ВВЕСТИ РЕГУЛЯРНІ ВІЙСЬКА В БІЛОРУСЬ?»

Роман БЕЗСМЕРТНИЙ, народний депутат II, III, IV, V скликань, посол України в Білорусі у 2010-2011 роках:

— Порівняння сьогоднішніх подій у Білорусі з ситуацією в Україні у 2013-2014 роках є некоректним. Тому що питання виборів, як таке, в Україні вирішувалося 2004 році, а у 2013-му — питання курсу України. Для білорусів зараз вирішується питання гарантій права вибору. Всі ці 26 років у білорусів виборів не було. Задайтесь питанням: за попередніми даними, оприлюдненими Республіканською виборчою комісією, за Лукашенко проголосувало 82% населення, і де вони зараз на вулицях? Зрозуміло і очевидно, що це було вершиною фальсифікацій. Тому люди вийшли з протестами. Розумію, що українці нині далекі від Мінська, бо завжди найгірше знаєш сусіда. 

Для мене вже очевидно, що Лукашенко не втримає владу. Тож мовчанка українського політичного керівництва зараз, як мінімум, дивна. Вже всі висловилися за підтримку людей, проведення чесних виборів, а Київ мовчить. У ситуації, коли було порушено всі політичні права громадян, продовжується те, що Україна переживала вже тричі, а саме бої між спецназом і суспільством, де ми знаємо відповідь на це питання, мовчанка виглядає як зрада.

По-перше, наявність серед придушення протестуючих російського спецназу вже зафільмоване та підтверджене. Для мене нині стоїть питання: у якій кількості присутній російський спецназ? А також: чи наважиться Путін ввести регулярні війська. Чому я наполягаю на активній позиції Україні, сусідів, ініціювання розгляду цього питання в міжнародних організаціях? Бо від цього буде залежати, чи вдасться зупинити агресивні дії Путіна проти Білорусі.

Білоруси борються за свою незалежність і за своє право вибирати, для них неприйнятне будь-яке втручання у зовнішні справи, як для нації, яка під час цих подій сформувалася, самоідентифікувалася, як така, що готова відстоювати право на свободу.

Останні 7 років ЗМІ Білорусі, як і раніше були під повним контролем Москви. Якби людина знаходилася у Білорусі кілька годин, увімкнувши телебачення чи радіо, то зрозуміла б, що у Всесвіту є 2 вороги: перший українець — і він головний ворог, другий — якийсь вірус. Зрозуміло, що Кремль дуже добре обробляв мізки білорусів, не зважаючи на це, опозиційні політики, національно-демократичне середовище, ставляться до українців з симпатією та позитивом, і після початку війни підтримували і підтримують Україну. Не говорячи вже про приклади Миколи Ільїна та Михайла Жизнєвського, які загинули у боротьбі за Україну.

У нинішній ситуації Україна мала б зробити декілька обов’язкових речей зі свого боку, щоб показати що наша держава підтримує білоруський народ. З моєї точки зору, того, що висловлено Зеленським замало, щоб окреслити позицію нашої держави з цього питання.

Україна повинна була однією з перших скоординувати позицію Литви, Польщі та України у заяві Люблінського трикутника. Мала ініціювати розгляд питання  по Республіці Білорусь у Раді Безпеки ООН, далі, разом з Польщею та Литвою ініціювати розгляд ситуації в Білорусі в ОБСЄ. Україна разом з Польще та Литвою мають ініціювати розгляд цього питання у Раді Європи. Пропонувати Польщі та Литві ініціювати розгляд цього питання не лише на рівні Ради міністрів закордонних справ ЄС, а на рівні глав держав ЄС. Україна, як країна, що контактує в рамках Нормандської четвірки мала б розпочати діалог з французами та німцями по питанню Білорусі, бо в нас тисячі кілометрів спільного кордону, тож у разі агресії Росії до Білорусі, в України виникає ще одна небезпека, якій буде важко протистояти.

Технологічно й організаційно це дуже нескладно робиться, тим більше, що всі ці роки, знаходячись у стані війни з РФ, Україна не раз ініціювала подібні кроки. Ситуація, в якій Рада безпеки розглядає введення закону про мову в Україні і не розглядає нинішню ситуацію в Білорусі, виглядає, м’яко кажучи, дивно. Це той мінімум, який треба було робити.

Тепер коротко про те, що треба оперативно робити: готуватися до декількох можливих варіантів розвитку подій. Варіант №1 — Лукашенко злітає, у такому випадку потрібно пропонувати ідею перехідного уряду, як змістовну, з необхідністю з часом провести вибори. Потрібно готувати офіційні листи з такою ідеєю, аж до того, щоб вийти з пропозицією сформувати у складі литовсько-польсько-українських представників групу, яка б гарантувала цей перехідний період. Зараз треба негайно змінювати міграційну політику, бо можливий другий варіант, коли Путін зайде у Білорусь. Це означає, що протестуючі будуть потоплені в крові. Тому треба закрити кордон, думати про механізми надання притулку та громадянства, що дасть гарантію того, що при будь-якому розвитку подій, люди, чиє життя буде під загрозою зможуть врятуватися. Треба бути готовим надати гуманітарну допомогу, бо четвертий день йдуть протести, третій день триває страйк, зокрема у БелАз (білоруський автомобільний завод), БМЗ (білоруський металургійний завод), тощо. Що таке БелАз? Це підприємство у якого замовлення на десятки років вперед, бюджетоутворююче, сьогодні таких у світі одиниці. Якщо таке підприємство зупиняється (адже робітники вийшли з вимогою чесних виборів, а не зарплати чи умов праці), тоді фактично, за 2 дні Мінськ зупиниться. Тиждень такого стану — криза. На цих загрозах не те що не акцентують, їх навіть як проєкт не бачать. Україна залежить більш як на половину від поставок паливно-мастильних матеріалів з Білорусі. Перспектива розвитку ситуації може призвести до того, що зупиниться Мозирський нафтопереробний завод, тоді Україні доведеться вирішувати для себе це питання. Якщо український уряд та глава держави не думають про те, що відбувається у сусідній державі, то варто подумати хоча б про себе.

Ці та цілий ряд інших кроків треба негайно вживати, бо ми у дуже складній ситуації, однак такі оперативні дії можуть призвести до того, що Путін не зможе зайти на територію Білорусі. Позиція ЄС, України, Польщі, Литви та НАТО з категоричним змістом могла б зупинити його. Якщо цього не буде, виникне загрозлива ситуація, в першу чергу, для безпеки України, але з моєї точки зору, в більшій мірі для Європи та Євросоюзу.

Сьогодні вже розповідають про те, що Лукашенком була куплена резиденція під Шанхаєм і його там очікують, чи розумієте, що це означає? Диму без вогню не буває, тобто ситуація на грані. Немає Лукашенка, немає пропозицій, кроків по стабілізації — що тоді буде? Країна знаходиться в рамках союзної держави з РФ. Підписано угоду про взаємодопомогу з міністерствами внутрішніх справ, вони обмінюються військовими об’єднаннями та корпусами. Тож ситуація вкрай серйозна.

«ЗНАЧНА ЧАСТИНА ПРОТЕСТУВАЛЬНИКІВ НЕ БАЧИТЬ РОСІЮ АГРЕСОРОМ, АЛЕ І НЕ БАЖАЮТЬ ІТИ В РОСІЙСЬКИХ НАРАТИВАХ»

Iгар ТИШКЕВIЧ, експерт програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інститут майбутнього:

— Я б не став порівнювати протести у Білорусі з подіями на Майдані. З одного боку, спільним є те, що ядром протестів є молодь та міський середній клас. Проте якщо подивитися на саму структуру протестів, прояви зовсім інші. Протести поки що не мають суб’єкта, який був би виразником їхніх інтересів. Також маємо самовідосторонення тих, хто міг би стати таким суб’єктом, кандидатів у президенти Білорусі. Процес виходу протестів за межі однієї соціальної групи почався тільки в четвер, чи буде його продовжено сказати не можна. Поки немає намагань створити єдиний підконтрольний центр, представників білоруських еліт, зокрема провладних. А це те, що ми бачили від тих самих олігархів в Кураїні в 2014, такого процесу у Білорусі поки що немає.

Якщо ми говоримо про нинішню фазу, то людей б’ють внутрішні сили, швидше за все там поки немає російського спецназу. Інформаційний супровід досить цікавий, бо РФ працює одразу з боків. Пропонує Лукашенку підтримку, зокрема, й силову, водночас за допомогою своїх медіа-ресурсів намагається тримати градус напруження у опонентів Лукашенка. Росії вигідно послаблення білоруської сторони в переговорах і змушення Білорусі йти шляхом прогресу союзної держави принаймні в економічній  інтеграції до РФ.

Білоруси не сприймають Росію просто як ворога. Однак цікавою є соціологія, яку давала російська сторона: більш ніж 50% було за інтеграцію з Росією. Проте, якщо запитати: що ви розумієте під «інтеграцією», більша частина населення скаже, що це збільшення товарообігу між державами. Якщо поставити питання про спільну податкову та митну політику, то тих, хто виступає за це вже не більше 12%, якщо говорити про політичний контекст, їх не більше 7%.

Значна частина протестувальників не бачить Росію агресором, але і не бажають іти в російських наративах.

Поки що це, здебільшого протести проти фальсифікацій та за нові справедливі вибори, не більше того. Кардинальних вимог поки немає, чи будуть вони далі — складно прогнозувати. Тим більше, що суб’єкти протесту відсутні. Є спроби координації, десь третина акцій має організаційну частину, але це навіть не половина.

Базове ставлення білорусів до українців як до нації — тепле. Однак з точки зору досвіду, білоруси більш раціональні. Коли українці думають серцем, білоруси спробують подумати про завтрашній день. Лукашенку тому частково вдалося вкласти білорусам в голови, що приклад України не той, який варто наслідувати. Тут йдеться не стільки про зміну влад, скільки про те, яка політика була після майдану в Україні.