МЕНЮ

Уроки «фінської»

Руслан ГАРБАР, історик-міжнародник
12 лютого, 2020 - 18:26
Інформаційна і пропагандистська політика Кремля початку ХХІ століття нічим не відрізняється від політики Кремля середини ХХ століття

80 років тому, 12.03.1940 р. було підписано договір про припинення війни Радянського Союзу проти Фінляндії. Про неї написано досить багато, і прямого стосунку до України вона нібито не має. Хоча в ній брала участь легендарна 44-та дивізія ім. Щорса із Житомира (15 000 бійців); вона була розгромлена, 1200 чоловік потрапили в полон. Згадати про цю далеку війну варто для того, щоб показати спадковість, спорідненість методів інформаційних воєн Кремля тоді, за часів Сталіна, і тепер, за часів Путіна; показати, що з тих часів мало що змінилося в риториці Кремля; хіба що з поправками на конкретні обставини ХХІ століття.

Варто нагадати, що Фінляндія стала частиною Російської імперії 1809 року. До того багато віків вона була частиною Швеції з широкою автономією. Після революційних подій у Росії вона повернула собі незалежність 31.12.1917 р., а 1919-го стала республікою. Її південно-східний кордон був досить близький до тодішнього Петрограда. Щоб його відсунути подалі, 1939 року СРСР запропонував обміняти Карельський перешийок на непридатні ні для чого північніші землі, а також здати в оренду півострів Ханко для військово-морської бази. Фінляндія відмовилась торгувати своєю землею. 26.11.1939 р. СРСР влаштував провокацію нібито обстрілу радянських прикордонників і 30.11.1939 р. оголосив Фінляндії війну. Агресія згуртувала всіх фінів. Їхній героїчний опір зірвав плани «бліцкригу». Хоча Червона армія кількісно значно переважала фінську армію. Було прорвано «лінію Маннергейма», і відкривався шлях на Гельсінкі. Під загрозою опинялися Швеція і Норвегія. Занепокоєні західні країни планували на 15.03.1940 р. висадку експедиційного корпусу в 150 000 солдатів, а також попередили про можливість бомбардування нафтових родовищ у Баку. Тому мирний договір було підписано 12.03.1940 р. Як написав фінський журналіст Отто Маннінен, «Фінляндія вижила, а Радянський Союз переміг». На той час у Фінляндії було 3,6 млн населення, в СРСР у 55 разів більше.

Отже, на окремих прикладах проведемо паралелі між інформаційною війною тих часів і як вона ведеться Росією тепер, під час війни проти України.

1 Кожна війна потребує ідеологічного обґрунтування — заради чого вона ведеться? Заради чого люди повинні гинути? Сталінський агітпроп, сталінська дипломатія користувалися старими, вивіреними штампами, які допомогли більшовикам захопити владу 1917 року.

Ідеологічним підґрунтям агресії була теза про те, що Радянський Союз нібито здійснює визвольний похід на Фінляндію, щоб допомогти фінським робітникам і селянам скинути ярмо капіталістів. Саме таку тезу було зафіксовано в наказі про війська Ленінградського військового округу від 29.11.1939 р. за підписом Мерецкова і Жданова: «Ми йдемо на Фінляндію не як завойовники, а як друзі й визволителі фінського народу від ярма поміщиків і капіталістів. Ми йдемо не проти фінського народу, а проти уряду Каяндера — Еркно, який пригнічує фінський народ і який спровокував війну з СРСР». Саме так цю війну повинен був розуміти радянський народ. Це була звична риторика на той час, яка базувалась на класових принципах марксизму-ленінізму. І вона була зрозумілою та прийнятною для основної маси населення, яке ще пам’ятало Громадянську війну.

Це було тоді. Часи змінилися. Марксизм-ленінізм відійшов у минуле. Потрібно було вишуковувати нові аргументи для народу, нові штампи для обґрунтування своїх агресивних дій щодо України. Знайшли. Витягнули, випестували нову парадигму, невмирущу — мова (всі ж бо на якійсь мові розмовляють і розмовляти будуть). А оскільки йдеться про Російську імперію в новому обличчі, СРСР, то йдеться про російську мову. У одних народів мова служить для консолідації нації, для її ствердження серед інших народів. У Росії її вирішили використовували як інструмент агресії, як таран для проникнення в інші суспільства. Замість класової боротьби — боротьба за російську мову. На цьому дуже люблять спекулювати народні депутати від ОПЗЖ. Послухаєш їх, то складається враження, що скоро на вулицях Києва будуть відловлювати всіх, хто розмовляє російською. А отже, всі носії російської мови повинні бути захищені, просять вони про це чи ні, хочуть вони цього чи ні. Бо ж проголошено майже на офіційному рівні: «Русский мир там, где звучит русская речь». І тому немає межі геополітичним апетитам Кремля.

2 Ще задовго до війни в голови радянських людей настирно втовкмачувалися штампи класової боротьби: так звані білофіни — вороги трудового народу, експлуатація фінського пролетаріату і селянства, голод серед населення. Зараз ми назвали б це фейками, але хто тоді міг спростувати інформацію офіційних ЗМІ? До цього зомбування підключили і культуру — ще в серпні 1939 року з’явилась пісня «Приймай нас, Суомі-красуня». Щоправда, не настільки популярна, як, наприклад, «Комсомольцы-добровольцы» і подібні їй, але все ж таки. У ній є такі слова (російською мовою): «Отнимали не раз вашу родину — мы приходим ее возвратить... Мы приходим помочь вам расправиться, расплатиться с лихвой за позор». Повернення Суомі — Фінляндії у «братню сім’ю» радянських народів розглядалось як інтернаціональна місія Червоної армії і здійснення мрій фінських трудівників.

Одне до одного така ж риторика використовувалась під час окупації Криму, як прояв мрії більшості населення Криму про повернення в лоно Росії: «Крим повертається в рідну гавань». Не знаю, чи є вже пісні з цієї нагоди. Мабуть, є. Позаяк уже є відповідна медаль.

Здійснилась маленька мрія росіян — повернення Криму. Але у них (не в нас!) є і велика мрія, мрія-максимум, яку цілком чітко озвучив В. Жириновський: рано чи пізно «Вся Украина вернется в Россию. Вся». У Фінляндії героїчний опір народу не дав здійснити Сталіну його програму-максимум — посадити в Гельсінкі свій уряд. Не вдався бліцкриг і Путіну в Україні. Перейшли до облоги: за підтримки п’ятої колони зламати опір зсередини і втягнути Україну в «русский мир».

3 У перші ж дні війни в захопленому дачному містечку Терійоки було створено Народний уряд Фінляндської Демократичної Республіки на чолі з діячем Комінтерну О. Куусіненом. Ось стандартний для тих часів набір штампів у газеті «Правда» про цей уряд: «Утворення Народного уряду Фінляндії та його історична декларація про конфіскацію поміщицьких земель на користь безземельних і малоземельних селян зустріли палкий відгук у селянських масах. По заклику Народного уряду під прапор вільної, незалежної Фінляндської Демократичної Республіки встав весь трудовий народ Фінляндії для того, щоб скинути з пліч зграю чорної реакції та колонізаторського панування іноземних імперіалістів». Вплив Народного уряду обмежувався територією Терійоки. Визнали його дві країни — Монголія і Тува (якщо хтось пам’ятає про таку державу). Але його існування давало можливість Москві шантажувати західні країни. 4.03.1940 р. В. Молотов заявив шведському посланнику в Москві, що в разі невиконання урядом Фінляндії вимог Радянського Союзу вони підуть на офіційну угоду з урядом Куусінена. І тоді ці вимоги набудуть уже офіційного закріплення.

Тепер ми маємо на території України аж два «демократичних», буцімто народних уряди. Території під такими ж псевдоурядами так званих «ДНР» і «ЛНР» дещо більші. Але так само, як і тоді, кожне своє слово вони не те що узгоджують з Москвою, а й отримують вказівки про те, коли, що і як говорити. І так само Москва шантажує Київ, примушуючи владу України вступити в офіційні відносини з маріонетковими урядами задля закінчення війни на Донбасі. Але якщо під час «зимової війни» ніхто у Фінляндії не приймав до уваги уряд у Терийокі (тоді у Фінляндії панували націоналістичні настрої, які й згуртували націю), то в Україні є досить впливові сили, які вимагають від уряду України сісти за стіл переговорів з цими урядами, спекулюючи прагненням народу до миру. Тобто визнати їх як повноправних представників народу окупованої території.

4 Але в найбільш концентрованому вигляді зміст, суть сталінської дипломатії тих часів проявилися у двох епізодах:

Перший. На початку війни радянські літаки почали бомбардувати Гельсінкі, гинули мирні люди. У відповідь на протести європейських дипломатів міністр закордонних справ В. Молотов заявив, що це наклеп, а радянські літаки скидають на Гельсінкі хліб для голодуючого населення. Всього-на-всього. Ангели з неба. Не певен, що рафіновані європейські дипломати знали українську приказку: «Ти йому в очі плюй, а він каже — божа роса». Тому і не спромоглися зреагувати на відверту брехню. Про здоровий глузд говорити зайве. Це була відверта, демонстративна зневага до світового співтовариства. В. Молотов добре знав, що він бреше. Але як ще говорити з класовими ворогами.

Так само відбувається і з війною на Донбасі. Звідки у бойовиків з’являються танки, артилерія, «Гради», нескінченні запаси боєприпасів — начебто не є секретом. Західні розвідувальні структури фіксують безперервний їх потік із території Росії. А що стверджували російські офіційні особи, як і сам В. Путін? Все це вони знаходили в закинутих шахтах Донбасу, а також відбивали в «укропів». Якщо хтось в це й не вірить, то це вже не проблема росіян.

Другий. Західні держави все-таки спромоглися на те, щоб покарати Росію за відверту агресію і виключили її з Ліги Націй. У своїй прощальній промові в січні 1940 року той же В. Молотов заявив: «Війна у Фінляндії є громадянською, оскільки участь у ній беруть дві протиборчі сторони — уряд у Гельсінкі та уряд у Терійокі, а Червоної Армії там взагалі немає». Тобто поповнення Путіним словника російської мови новоутворенням «ихтамнет» не є його заслугою, а є звичайним плагіатом. Але суть у них одна — брехня.

Отже, ці аналогії наочно показують, що інформаційна, пропагандистська політика Кремля початку ХХІ століття нічим не відрізняється від політики Кремля середини ХХ століття. Так, Росія Путіна є спадкоємницею Росії Сталіна. І ми повинні усвідомлювати, що сьогодні маємо справу з інформаційною політикою, за якою стоять традиції не лише 80-річної давнини, а й багатовікові. Воювати на цьому фронті з надією на позитивний результат повинні професіонали відповідного рівня, а не аматори і волонтери.

Варто висловити жаль, що тоді Ліга Націй все-таки спромоглася покарати агресора і виключила СРСР зі свого складу, а нині ПАРЄ відновила повноправне членство країни-агресора серед своїх членів. Чи такими європейськими цінностями вони при цьому користувались, заради яких на Донбасі гинуть українські патріоти і до яких ми мріємо долучитись?

У своєму виступі в Давосі Президент України В. Зеленський заговорив про диво. Про диво як перспективу. «Зимова війна» була зреалізованим дивом. Саме це мав на увазі оглядач П. Казарін: «...Військове диво перетворилось потім на диво економічне. Можливо, і на нас чекає щось подібне». Як завжди, хочеться сподіватись.