МЕНЮ

Три ходи і спільні гасла

Андрій БУЛҐАРОВ, політичний оглядач, публіцист. Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
15 жовтня, 2019 - 18:35
З наростанням протестів, поле для маневрів у влади зменшується

Схоже, відповіді, які дав Президент України Володимир Зеленський під час 14-годинного пресмарафону, не задовольнили частину суспільства. 14 жовтня на вулиці столиці і інших міст України під гаслами «Ні капітуляції!» вийшли тисячі людей. Щотижневі акції тривають з початку жовтня після того, як стало відомо, що Україна погодилася на так звану «формулу Штайнмайєра».

Емоційний стан людей можна зрозуміти, тим більше, коли шостий рік триває війна Москви проти України, яка забрала життя і зробила інвалідами тисячі українців, забрала у них дім і змусила стати переселенцями. Вони дуже чутливі до будь-яких компромісів, а тим більше поступок агресору. І це створює ризики для країни, адже невдоволення людей може бути, в тому числі, використане агресором задля розхитування ситуації в Україні. 

Заради справедливості слід зазначити, що Мінські домовленост — це спадок, який дістався новій владі. Так, вони дозволили зупинити активні бойові дії на Донбасі, проте це фактично було зроблено за рахунок «дипломатичного котла», в який нас загнали. Відповідно сьогодні нова влада рухається в тому коридорі можливостей, які були закладені в столиці Білорусі. І «формула Штайнмайєра» — це є фактично частина Мінських домовленостей.

Так, люди мають право на протест, однак замало виступати проти з гаслом «Ні капітуляції!», акумулюючи весь негатив на Зеленському. Мають бути альтернативні ідеї, організовані сили (справжні партії), пропозиції. В 2013—2014 рр. коли Євромайдан набирав обертів, ми попереджали, що ставити кінцевою метою повалення режиму Януковича, не маючи якісну альтернативу, закінчиться тим, що в нас на Донбасі буде пряме путінське правління. Власне в Криму і на Донбасі ми це отримали. Слід нарешті навчитися робити висновки і не повторювати старих помилок, інакше, як показує практика, програє країна.    

Іван КАПСАМУН, «День»


14 жовтня в Києві відбулося три масові заходи.

Зрозумілі намагання декого з політиків відокремити їх одне від одного. Так саме зрозуміле бажання низки засобів масової інформації показати своєму читачеві чи глядачеві, що це зовсім різні марші.

Зрозумілі тому, що так принаймні можна сегментувати активних громадян на менші групи. А значить «робити вигляд», що все не так уже й погано.

Але 14 жовтня показало, що ці «менші групи» вже настільки великі, що не помітити чи ігнорувати їх неможливо.

Тож три ходи.

Перша розпочалася об 11 ранку біля Міністерства закордонних справ, зібрала понад сотню активістів і вирушила до посольства Італії, протестуючи таким чином проти незаконного засудження італійським правосуддям учасника АТО Віталія Марківа. В будь-який інший день, ця подія зумовила значно більшу увагу ЗМІ, а значить і суспільства. І найімовірніше Олегом Сенцовим, який прийшов підтримати вимоги митингувальників, справа б не обмежилася. Втім, поза увагою хода за звільнення Марківа все одно не залишилася. Ба більше, вона задала тон усьому дню, а ті, хто прийшов підтримати незаконно ув’язненого бійця потім приєдналися до інших акцій.

Друга хода розпочалася о 13 годині біля пам’ятника Тарасу Шевченку і зібрала вже значно більшу кількість учасників. Лише за офіційною інформацією Національної поліції в заході взяли участь близько 6 тисяч активістів. Це був уже традиційний у цей день Марш на честь створення Української повстанської армії. Організаторами заходу були представники ВО «Свобода», «Національного корпусу», «Національних дружин», а також інші організації правого спрямування. Крім відзначити день створення УПА, хода на меті мала конкретний заклик до влади, який був сформульований таким чином: «Захистимо українську землю! А це означає: капітуляції не буде! Ні через реалізацію «формули Штайнмайєра», ні через розпродаж землі і пограбунок українців олігархами та іноземним капіталом». Частина активістів потім вирушила на Банкову.

І третя хода — Марш ветеранів українсько-російської війни під назвою «Ні капітуляції». Хода розпочалася о 16 та відбулася без жодних партійних прапорів і зібрала під українськими синьо-жовтими та червоно-чорними стягами «море» людей. Поліція рапортує, що було майже 12 тисяч учасників, натомість фотосвідчення вказують на значне перевищення цієї кількості. Організаторами Маршу стали ветеранські організації, Рух опору капітуляції, і низка політичних партій, щоправда, як вже зазначалося, без використання партійної символіки. За своєю логікою ця хода є продовженням Маршу захисників, який відбувся в день святкування незалежності України, а за масштабом проведення нічим йому не поступався і навіть перевищував за кількістю учасників. І хоча ключові вимоги учасників Маршу ветеранів, тобто жодних формул «Штайнмайєра» і миру за будь-яку ціну, сформувалися нещодавно, ще 24 серпня підчас Маршу захисників стало зрозуміло, що патріотичні, активні громадяни не приймуть жодних капітуляційних перемовин із Росією.

Проте такі прості речі для команди Президента Зеленського були не очевидні. Що врешті й призвело до настільки масштабного заходу, який відбувся 14 жовтня.

Але, і це важливо, для повноти картини слід усі три ходи об’єднати. Тому що гасла і структура учасників у них була майже однакові. Для Офіса Президента буде вкрай хибним вважати, що за потреби, учасники Маршу УПА не об’єднаються з учасниками Маршу ветеранів, а про учасників першої ходи на підтримку ув’язненого Марківа годі й казати — бо немає сумнівів, що після свого заходу вони злилися з другою, чи з третьою ходою.

І ще не слід забувати, що, крім безпосередніх учасників маршу, були ті, хто їх підтримує. Наприклад, на безліч фото чудово видно, що колони, які йдуть проїжджою частиною Хрещатика супроводжують не менші за чисельністю колони людей на тротуарах.

То скільки людей сказало «Ні капітуляції» на заходах 14 жовтня, якщо лише за офіційними даними поліції в маршах взяло участь понад два десятки тисяч людей? Це лише Київ. Акції відбулися у Львові, Дніпрі, Харкові, Хмельницькому та в інших містах.

Не дивно, що ці марші російські ЗМІ показали, як масштабні акції протестів «націоналістів і праворадикалів». Російська пропаганда і надалі робить картинку для свого глядача. Дивує, що низька українських ЗМІ всі ці масштабні заходи примудрилися приписати лише «націоналістам».

Напередодні 14 жовтня влада намагалася дискредитувати протести, розповідаючи про те, що учасників акції хтось збирає за гроші і підбурює на провокації. Дуже добре, що окремі представники влади вчасно схаменулися і навіть вибачилися перед ветеранами. Тож можна вважати, що влада почула голоси патріотів і принаймні спробує не наражатися на чергову порцію критики, щодо дій з врегулювання ситуації на сході України.

Однак є великі побоювання, що подальшим інструментом виправдання своїх дій Офіс Президента може зробити саме сегментування протесту. Мовляв, радикально налаштовані були, їх не мало, але й небагато, до того ж вони всі «націоналісти», а значить більшість населення України їх не підтримує. І це дуже хибна та вкрай небезпечна позиція.

І так само хибним буде вважати, що те, що відбулося 14 жовтня в Києві, було протестом. Насправді це було лише святкування важливих для кожного українця свят — День українського козацтва, День створення УПА, День захисника України, і, безумовно, День Покрови Пресвятої Богородиці. Так, свята вийшли трохи мілітарними і войовничими, але й Україна за шість років змінилася, тому уявіть собі яким може бути справжній протест. 

Утім, слід зазначити що виїзд у зону проведення операції об’єднаних сил, який Володимир Зеленський провів 14 жовтня показує — Президент починає розуміти, що насправді відбувається на сході, хто винен, і що Росія понад усе буде проштовхувати свої вимоги. На зустрічі з військовими Президент Зеленський говорив правильні слова, в які, здається, вже й сам вірить. Та й побоювання щодо так званого розведення можуть бути зняті, принаймні на одній дільниці фронту. Офіс Президента України офіційно заявив, що через постійні обстріли українських позицій розведення сил у Золотому на Луганщині відкладається.

І на довершення святкувань у Києві відбувся футбольний матч між збірною України і збірною чинного європейського чемпіона — Португалії. Українці перемогли і достроково вийшли на чемпіонат Європи 2020.

Президент Зеленський завис між Перемогою і Миром. Час на визначення шляху спливає, а поле для маневрів зменшується.