МЕНЮ

«Третє місце» Вакарчука

Іван КАПСАМУН, Валентин ТОРБА, «День»
23 листопада, 2017 - 17:49
«Насправді цей сценарій вигідний олігархічним колам, які таким чином тиснутимуть на Порошенка й Тимошенко. І справа тут не в самій персоні співака...», — експерт

Соціологи оцінили електоральні вподобання українців. Останній раз це було не так давно — місяць тому. Тоді кілька різних компаній оприлюднили свої дані, які суттєво різнилися. Наприклад, показовою була електоральна підтримка співака В’ячеслава Вакарчука (серед тих, хто має намір взяти участь у виборах): Центр Разумкова (6,6%); Центр «Софія» (2,7%); Центр «Социс» (14,8%).

«М’яко кажучи, я засумнівався в об’єктивності досліджень, — коментував тоді «Дню» лідер Громадського руху «Рідна країна» Микола ТОМЕНКО (№ 190 за 24 жовтня 2017 р.). — Насправді це — біда, коли в даних соціологічніх компаній (не хочу нікого звинувачувати) простежується елемент кон’юнктури. Не може бути так, щоб у серйозних компаніях, які працюють на ринку досить давно і начебто дорожать своєю репутацією, була різниця в даних в чотири чи п’ять відсотків. Може бути один чи півтора відсотка, але не настільки багато».

Цього разу загальноукраїнське соціологічне дослідження провели спільними зусиллями чотирьох соціологічних компаній: Центр «Социс»; Київський міжнародний інститут соціології; Соціологічна група «Рейтинг»; Центр Разумкова. Відповідно, довіри, начебто, має бути більше. Проте ми не зосереджуватимемося на якості досліджень, на що минулого разу ми звернули достатньої уваги. «Фактично всі рейтинги можуть мати об’єктивний характер, але те, що нам оприлюднюють, те, що нам висвітлюють, це буде так чи інакше зроблено саме під замовника», — сказав тоді керівник Департаменту виборчих технологій Агентства моделювання ситуацій Валерій ГОНЧАРУК (gs.fm).

Звернімо увагу на свіжі дані. Якби президентські вибори відбулися найближчої неділі, найбільшу підтримку населення отримав би Петро Порошенко: за нього готові проголосувати 16,1% респондентів. Друге та третє місця посідають Юлія Тимошенко (14,4%) та Святослав Вакарчук (12,1%). Показники інших кандидатів мали б такий вигляд: Юрій Бойко та Анатолій Гриценко — по 9,3%, Вадим Рабінович — 7,9%, Олег Ляшко — 7,5%. Андрій Садовий — 5%, Валентин Наливайченко — 3,3%, Олег Тягнибок — 3%, Арсеній Яценюк — 1,4%. Рейтингові показники розраховано на основі тих респондентів, хто визначився зі своїм вибором та братиме участь у голосуванні. Загалом, близько 21% виборців на даний момент не знають, за кого віддати свій голос, а 18% взагалі не планують брати участі в голосуванні.

«Голоси людей визначаються поведінкою політиків, які на сьогодні присутні в ефірі телеканалів, хто з них має чітку позицію в більшості питань, які більш за все хвилюють людей, — коментує «Дню» політолог Тарас БЕРЕЗОВЕЦЬ. — Те, що в лідери опитувань вийшли Порошенко і Тимошенко, то в цьому немає нічого дивного. Так само мене не дивує, що й Вакарчук має певну підтримку, адже в суспільстві справді існує розчарування в політиках старої формації. Відповідно, в українців знову починається одвічний пошук месії. Шукають вони його серед тих, хто не був у політиці, або принаймні не сильно там проявився, хто не був зовні зав’язаний на старих елітах. На Вакарчуку такий запит почав сходитись. Але насправді цей сценарій вигідний олігархічним колам, які таким чином тиснутимуть на Порошенка й Тимошенко. І справа тут не в самій персоні Вакарчука. На його місці міг бути хто завгодно. Той саме Володимир Зеленський (лідер «95-го кварталу»), якого підтримує Коломойський, не виключав свого балотування на цю посаду. І Вакарчук на нього, наскільки мені відомо, за це образився, адже сам хоче позиціонуватись як такий собі український Макрон».

«Те, що в згаданому рейтингу з’явився Вакарчук і немає Зеленського, так само є показовим, — продовжує політолог. — Це говорить про вибірковість тих, хто ці рейтинги складає. Вакарчука «підсвітили» й почали «обкатувати» на лідера громадської думки та експерта. Те, що він з’явився в опитуваннях, є наступним етапом такої розкрутки. Якщо тепер додати ще й медійну підтримку, то Вакарчук може набрати ще більше відсотків. Цей відсоток — це лише питання суми вкладених грошей і активності тих, хто цим займатиметься. Традиційно Вакарчука підтримує Віктор Пінчук. Вакарчук постійно з’являється на його заходах, зокрема — форумі YES. Додатково кошти у Вакарчука міг би вкласти Ігор Коломойський, але це під питанням. На мою думку,  це буде однозначно Пінчук. До речі, це не означає, що Вакарчук обов’язково балотуватиметься на посаду Президента. Це може бути розкруткою лідера під парламентські вибори, тобто створення з нуля партії, де Вакарчук буде лідером. Вона може скластися ще з кількох єврооптимістів».

«Щоправда, не треба забувати, що Вакарчук — людина харизматична, але водночас, як типові діячі мистецтва, холерична, — додає Тарас Березовець. — А це означає, що він може сам по собі бути досить непередбачуваним. І це великий ризик для інвесторів, якщо вони його виведуть на серйозні передвиборчі позиції. Тому, мені здається, олігархи розкручуватимуть Вакарчука не з прицілом на перемогу, а для того, щоб завести парламентську фракцію в Раду й виторгувати кращі умови. Через Вакарчука можна активно «топити» всі старі еліти, але в певний момент зосередитися, наприклад, на Юлії Тимошенко, якщо вона та Порошенко вийдуть у другий тур. Для цього достатньо озвучити очевидні речі про особливі стосунки з Путіним, з Медведчуком тощо».

Зазначимо, що сам Вакарчук заяв щодо своїх президентських амбіцій не робив, проте про його бажання балотуватися писало чимало експертів. Наразі лідер гурту «Океан Ельзи» перебуває в США, де він уже не вперше навчається, скажімо так, на політика. 

«Сьогодні певними силами триває пошук потенційних опонентів для Президента, — вважає аналітик фонду «Демократичні ініціативи» Марія ЗОЛКІНА. — Реальним політичним опонентом Порошенку є Тимошенко, тому вона є головним об’єктом для тиску. Наприклад, її вже не так часто зустрінеш в ефірах. Що ж до Вакарчука, то це спроба знайти того хто, умовно кажучи, є поза нинішньої політичної системи і водночас мати прихильність електорату та бути зручним опонентом. Якщо цю ситуацію розглядати з технологічної точки зору, то було б дуже зручно одним із головних опонентів чинного Президента «зробити» людину, яка не є професійним політиком. Потенційно він зможе забрати голоси в реальних політиків, адже нових справжніх політиків на горизонті немає, а старі набили оскомину українському виборцю. З іншого боку — непрофесійний політик ніколи не виграє вибори в професійного політика. Вакарчук потрапляє під ці обидві умови. Вважаю, що поява Вакарчука в цих рейтингах обумовлена технологічними речами. Триває дослідження ґрунту для визначення потенційного конкурента на виборах, щоб красиво з ним змагатись і в результаті у нього виграти».

Чому стільки уваги Вакарчуку? По-перше, згідно з наведеними опитуваннями він увійшов до трійки лідерів, не кажучи вже про те, що прізвище співака почало з’являтися в соціологічних розкладках постійно, хоча, повторимо, про свої президентські амбіції він не заявляв. По-друге, Вакарчук серед озвучених прізвищ політиків, справді, є новим обличчям. І третє — головне. Важливо розуміти, що може стояти за цим усім, адже країна, яку постійно ошукують політики і  яка четвертий рік перебуває в стані війни, не має права на помилку.    

Ще хочемо звернути увагу на соціологічні дані, які майбутні кандидати точно братимуть до уваги. Це — ставлення громадян до ключових проблем у країні. Найактуальнішими проблемами для більшості опитаних є війна на сході України (51,3%) та соціально-економічні проблеми: зростання цін (37%), низький рівень зарплат чи пенсій (36%), безробіття (27,1%), високі комунальні тарифи (26,9%). Значна частина населення зазначила проблеми з корупцією в центральній владі  (22,9%) та проблеми медицини (22,9%). А тепер питання — чи здатні політики, які бажають очолити країну, розв’язати ці проблеми?

«Як бачимо, що одним із головних запитів українського суспільства є врегулювання ситуації на Донбасі, тобто закінчення війни, — констатує Марія Золкіна. — Але навряд це комусь вдасться, тому що механізми, які для цього використовують, не мають підтримки або розуміння в населення. Або просто не ефективні. Насамперед маю на увазі Мінські переговори. Наприкінці грудня 2016-го року ми в «Демократичних ініціативах» проводили дослідження — ставлення населення до результатів виконання Мінських домовленостей. Більшість опитуваних дало негативні оцінки. Не думаю, що за цей рік щось кардинально змінилось у цьому плані. Більшість опитаних зазначала, що міжнародний тиск на РФ недостатній, щоб примусити її виконувати те, що від неї вимагають. Але інших методів ні Україна, ні наші партнери поки що задіяти не готові. При цьому зрозуміло, що вічно не може тривати ситуація за якої ми наголошуємо на тому, як добре, що Україна дотримується «Мінська». Ті спроби, які з’явилися на горизонті останнім часом, а саме законопроект щодо відновлення суверенітету над окупованими територіями, є просто спробою змінити арсенал інструментів української влади стосовно своєї державної політики на Донбасі. Цей законопроект має низку позитивних речей, але, на жаль, це більше спроби заповнити прогалини минулого. А взагалі інформаційний майданчик щодо того, що відбувається на сході України, дуже зручний для того, щоб дискутувати та маніпулювати. Причому ця тема зручна всім гравцям, адже про неї можна говорити, але не обов’язково вирішувати. Опозиція може перекладати відповідальність на владу, а влада на Росію. Вирішувати проблеми, зокрема підконтрольних прифронтових територій, ніхто не поспішає».