МЕНЮ

Треба визначитися

Валентин ТОРБА, «День»
3 жовтня, 2019 - 17:44
«Якщо ми прагнемо досягти миру, то нам доведеться йти на певні компроміси, але ми не маємо танцювати під «дудку» Москви», — Юрій ЗОЛКІН

«День» слідкує за нюансами розведення сил у Станиці Луганській, що на Луганщині. Увага зосереджена зокрема довкола мосту, який відновлюється для відносно комфортного сполучення двох берегів — окупованої і вільної Луганщини. На сайті Президента демонструється в онлайн-режимі хід згаданих робіт через веб-камеру. Однак у загалу складається відчуття інформаційного вакууму. Наче хтось чогось не договорює. Це лише посилює тривоги, а не надію на краще, тим більше після історії з «формулою Штайнмаєра». Тому «День» вкотре поспілкувався з головою Станично-Луганської РДА Юрієм Золкіним для того, щоб окреслити ситуацію, яка нині склалася в цій дуже важливій і дуже небезпечній зоні.

«ТИХ, ХТО ПІШОВ НА ЗМОВУ З ОКУПАНТОМ, ТРЕБА НА ПЕВНИЙ ТЕРМІН ПОНИЗИТИ У ПРАВАХ»

— Юрію Олексійовичу, як ви ставитеся до так званої «формули Штайнмаєра», яку нещодавно прийняла українська сторона?

— Щодо цього у мене є своя окрема думка. Де є центр прийняття рішень? У будь якому разі такий центр знаходиться у Верховній Раді. Особливий статус має передбачати етап амністії всім колаборантам, які брали участь у цій колаборації в тому чи іншому вигляді. Таким чином, до них можуть бути зараховані й ті, хто зі зброєю в руках воював проти України, й директора шкіл, які агітували батьків та їхніх дітей, розносячи окупаційну пропаганду, тощо. Я не розумію, чому Україна має залишати всіх цих людей, які в тому чи іншому вигляді боролися проти України, у повноправному статусі? Моя позиція така. Дійсно, більшість людей, які пішли на колаборацію з окупантом, треба вибачити, якщо вони покаються і щиро цього бажають. Але при цьому цих людей треба понизити в правах на певний термін. Зокрема, це стосується права обиратися та бути обраними. Вони не мають права брати участь у виборчому процесі в будь-якому вигляді. Тому це питання дуже непросте і дуже болюче. Але при цьому я добре розумію, що якщо ми прагнемо досягти миру, то нам доведеться йти на певні поступки та компроміси. Важливо при цьому знайти той підхід, при якому нам би не прийшлося танцювати під «дудку» Москви.

«ВІДНОВЛЕННЯ МОСТОВОГО ПЕРЕХОДУ Є АБСОЛЮТНО ГУМАНІТАРНИМ ПРОЕКТОМ»

— «День» постійно цікавиться нагальним питанням ситуації навколо КПВВ Станиця Луганська. Саме там зараз відбувається так зване розведення сил та відновлення мосту між вільною та окупованою територіями через річку Сіверський Донець. На якому етапі нині є стан відновлення мосту з одного боку, а з іншого — розведення сил?

— На сьогодні можна сказати, що вкотре Україна ініціювала розведення сил з однією, як я розумію, метою — відновити зруйнований міст, а отже і відновити нормальне сполучення українських громадян, які вимушено були роз’єднані внаслідок російської агресії та окупації частини української території. Відновлення мостового переходу, щоб люди, докладаючи неймовірних зусиль, рухалися не вгору та вниз, як це відбувається зараз, а по прямій площині, є абсолютно гуманітарним проектом. Людям похилого віку, людям з обмеженими можливостями дуже важко долати цю перепону. Але для початку ремонту треба було провести розведення сил. І ось на цій невеличкій ділянці фронту наші дії щодо відновлення мосту та попереднього розведення сил, повторюю, мають саме гуманітарний характер. Все це було зроблено для людей, для забезпечення їхнього нормального пересування по території, яка є Україною.

— І що в цьому плані ми маємо зараз?

— Ремонт мосту триває, і для цього потрібні відповідні умови. З нашого боку вони дотримані. Тобто ми розведення провели. Якщо я можу констатувати з цього приводу щодо нашої сторони, то я бачу, що наші військові виконали весь комплекс заходів, які на себе взяла Україна. Але я не є співробітником ОБСЄ, щоб мати прямий доступ до позицій окупантів, щоб мати, зрештою, впевненість у виконанні домовленостей з боку бойовиків. Самі ж представники ОБСЄ досить акуратно коментують виконання нашим супротивником умов розведення. Але не будемо забувати, що контроль за розведенням все ж таки лежить на ОБСЄ. Вони мають провадити верифікацію, тобто процес розведення. Особисто я чув, як працівники ОБСЄ говорять про те, що людей у військовій формі та зі зброєю в руках вони не бачать. Але я ніякої військової таємниці не викрию, якщо скажу, що за численними свідченнями людей, які перетинають лінію фронту в пункті пропуску, на контролі залишилися ті ж самі особи, які були і до того, але тепер вони вдягли цивільний одяг. Тобто вони не у військовій формі, а у цивільній, що дозволяє цим особам офіційно заявляти про свою начебто непричетність до комбатантів. На самому мості чергують три-чотири людини з пов’язками СЦКК (Спільний Центр діяльності і контролю). Насправді окупанти просто вдягли собі ці пов’язки. Такої структури в ОРДЛО не існує. Із СЦКК Росія вийшла в 2017 році. Тепер виходить, що ті, хто вчора стояв зі зброєю в руках, без зброї стоять на зрізі вцілілої частини мосту.

«СПІВРОБІТНИКИ ОБСЄ ВИКЛИКАЮТЬ ДУЖЕ МАЛО ДОВІРИ»

— Окремо цікава тема діяльності ОБСЄ. Як ви зараз можете оцінити їхню роботу?

— Голова РДА не є суб’єктом перемовин з ОБСЄ щодо розведення сил. Тобто я з ними офіційно не веду жодних перемовин. Це організація, до якої завжди було багато питань з самого початку її роботи у нас. Навіть тоді, коли ми їм прямо вказували під час обстрілів на конкретні факти, коли видно, звідки насправді й куди летить снаряд чи міна, і говорили, що треба фіксувати ці злочини окупантів.

— Якою була їхня відповідь?

— Вони казали, що їм небезпечно тут знаходитись, а отже — вони не будуть тут залишатися. Інші запитання щодо конкретного потрапляння, наприклад, АГС (автомат-гранатомет станковий), викликали у них так само глевкі відповіді, мовляв, вони не знають, коли саме ці «АГСки» потрапляли. Тому колись досить справедливо їм давав оцінку Геннадій Москаль, який тоді був очільником Луганської ОДА. Він був досить категоричним та емоційним. Можу сказати, що у військових та тих людей, які безпосередньо пов’язані з виконанням конкретних завдань на лінії фронту, дуже прикро, але співробітники ОБСЄ викликають дуже мало довіри.

— Чому?

— Тому що вони ухиляються від конкретних запитань. На ділянці розведення з того, що мені відомо (а я з людьми спілкуються щодня), на ділянці КПВВ з боку бойовиків був побудований дерев’яний навіс, який вони замінили на капітальний, металевий. Тобто вони не збираються звідти йти. І це при тому, що їхній пункт пропуску має переміститися до пам’ятника князю Ігорю. Але поки що очевидних кроків щодо реалізації цих намірів з боку протилежної сторони ми не маємо. Принаймні мені про це невідомо. Тобто перевірка з протилежної сторони проводиться тими ж самими людьми, але вже в цивільному одязі. Щодо позицій та фортифікаційних споруд бойовиків, то і тут ОБСЄ не може точно перевірити та провести повноцінну верифікацію ситуації.

«ЯКЩО МИ ГОВОРИМО ПРО БЛОКАДУ, ТО ВОНА МАЄ БУТИ ПОВНОЦІННОЮ»

— Ми маємо нову владу. Вже фактично сформований Кабмін та інші органи влади. Відповідно ми бачимо, як змінюється кадровий склад на місцях. Чи не має у вас відчуття реваншу, а, можливо, навіть гібридного реваншу, коли під начебто національними інтересами до влади заходять люди з неоднозначною позицією?

— Немає, вибачте, «генеральної лінії партії». Раніше було зрозуміло, куди нас ведуть. Відверто кажучи, зараз не всі розуміють, куди спрямовано наш курс. Є речі, через які не можна переступати. Вони є принциповими і базовими для безпеки країни. Ці речі стосуються перш за все того діалогу, який проводиться в Мінську. І на сьогодні для нас одним із найважливіших і принципових моментів є те, що Україна не може йти на поступки та хибно реагувати на гібридні провокації агресора. Речі треба називати своїми іменами. 

«МІНІМУМ 30% ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ — УКРАЇНСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА»

— Багато разів я запитую тих чи інших посадових осіб щодо так званої блокади окупованих територій. Так би мовити, збираю комплекс думок і спостережень. Цікава ваша оцінка цього сектора питань. Чи не є це маніпуляцією використання терміну «блокада» як такого?

— Я всім кажу, що йдеться про якусь маячню. Про це я сказав і Данилюку, і Завгороднюку, і новообраним народним депутатам. Адже мінімум 30% продовольчих товарів на окупованій території є українського виробництва. Там і дніпропетровські, й харківські, й полтавські, й київські товари. Там є і молочні, і морожені товари, і напівфабрикати, і ковбаси. І все це українського виробництва.

Я ніякої військової таємниці не викрию, якщо скажу, що за численними свідченнями людей, які перетинають лінію фронту в пункті пропуску, на контролі залишилися ті ж самі особи, які були і до того, але тепер вони вдягли цивільний одяг. Тобто вони не у військовій формі, а у цивільній, що дозволяє цим особам офіційно заявляти про свою начебто непричетність до комбатантів. На самому мості чергують три-чотири людини з пов’язками СЦКК (Спільний Центр діяльності і контролю). Насправді окупанти просто вдягли собі ці пов’язки. Такої структури в ОРДЛО не існує. Із СЦКК Росія вийшла в 2017 році. Тепер виходить, що ті, хто вчора стояв зі зброєю у руках, без зброї стоять на зрізі вцілілої частини мосту

— Як вони туди потрапляють?

— Я сам ставив це запитання. Це начебто дуже просте і прагматичне питання. Держава Україна з цього не має жодного зиску, адже ми не отримуємо з цього ніяких податків. Але при цьому офіційно ми блокуємо рух товарів на окуповану територію й тим самим обмежуємо можливість нашого українського бізнесу працювати відкрито та отримувати податки від покупців товару. Виходить зовсім дика ситуація. Лише через Станицю Луганську щомісяця мінімум півмільярда гривень ми віддаємо на окуповану територію у вигляді пенсій та соціальних виплат. Як наслідок — ми підтримуємо або російського виробника, або тих, хто постачає українські товари на ту територію нелегально. На меншому рівні так само розквітає цілий бізнес, коли на окуповану територію везуть різноманітні товари приватні особи. Зареєструватися вони офіційно не можуть, адже одразу стануть пособниками терористів. Тому вони везуть товари як приватні особи — від продовольчих товарів до косметики. На мою думку, якщо мова йде про блокаду, то вона має бути повною, а не на словах. Або гроші отримують ті, хто живе на вільній території, а тих, хто залишився на окупованій, нехай утримує Путін. Або в іншому випадку ми маємо піклуватися про те, як повернути українські гроші, які ми постачаємо на окуповані землі, в наш бюджет, на підтримку наших виробників. Треба визначитись. Якби були відповідні зміни до рішення РНБО, то ми могли б зареєструвати тих, хто заробляє на перевезенні товарів через лінію розмежування, як підприємців, і вони би почали сплачувати Україні податки, в тому числі у місцевий бюджет.

— Більше того, якщо ця людина платить нам податки, то вона визнає свою юрисдикцію. Тобто підлеглість Україні. А яка позиція депутатів щодо цього? Чи відчуваєте ви розуміння від них цього спектра проблем?

— Насправді ми маємо дуже неоднозначну ситуацію після парламентських виборів. Депутати насправді розділилися на два табори. Одні намагаються вирішити на державному рівні питання щодо узаконення діяльності самого КПВВ. Адже немає відповідної установи. КПВВ — це «юридична примара». Другі використовують КПВВ лише для «чорного піару».

— В цьому плані виникає ще одне питання, яке я неодноразово ставлю. Це питання контрабанди та торгової колаборації з окупантом через пункти пропуску, які де-факто не відкриваються для простих громадян. Як ви можете прокоментувати цю нагальну проблему? Чому, наприклад, не відкриті КПВВ в Щастя або в Золотому, де все вже готове з нашого боку для перетину, в тому числі автомобільним транспортом?

— Я не відкрию ніякої воєнної таємниці в тому, що наші сили в Щастя стоять саме на протилежному боці Сіверського Дінця. У найближчому радіусі міст у Щасті — це єдиний, який може в будь-який момент знадобитись ЗСУ. Ніхто не буде ризикувати цим мостом. Що стосується Золотого, то Україна зі свого боку підготувала все для відкриття пункту пропуску, і він з українського боку відкритий. Але окупанти постійно блокують відкриття КПВВ в Золотому.

Щодо переміщення так званої контрабанди та фур через міст, то в Щасті це неможливо, на мою думку, через технічні причини. Там є особливості місцевості. До речі, на Луганщині дуже багато сухопутних шляхів. Тому я особисто всерйоз не сприймаю розповіді про те, що через Сіверський Донець на човнах, плотах перевозять сотні тонн вантажу. Багато товарів потрапляє через так званий перерваний транзит. Тому вважаю, що такі припущення не мають підстав. Наприклад, підприємець «Вася Пупкін» із Луганська бере свого умовного сторожа, вивозить його із паспортом до Росії, реєструє на нього підприємство «А». Це підприємство «А» за договором отримує з українських міст партії товарів від українських підприємств, які він переправляє на окуповані території «ЛНР» чи «ДНР». Ці товари через неконтрольовану ділянку кордону проходять не на українських машинах і не з українськими документами, тому що насправді росіяни дають дані українським митникам про те, хто і з чим перетинає кордон. Тому українські документи туди не заходять. Оформлюється все через російські документи або якісь абхазькі чи їм подібні. Таким чином, не треба дивуватися наявності українських товарів на прилавках окупованих територій. Більшість українських товарів іде через російський кордон.