«Стоїчне дотримання принципів»
У російському Іжевську в будівлі Держради Удмуртії Альберт Разін вчинив акт самоспалення — в ім’я збереження національної мови
10 вересня директор Інституту людини УдДУ Альберт Разін облився бензином і підпалив себе. За кілька годин від ран (дістав опіки 100% тіла) він помер у 1-й республіканській клінічній лікарні.
Альберту Разіну влітку цього року виповнилося 79 років. Він був кандидатом філософських наук, доцентом, заслуженим діячем науки Удмуртської Республіки. Перед самоспаленням він тримав плакат дагестанського поета Расула Гамзатова: «І если завтра мой язык забудут, то я готов сегодня умереть».
Відомо, що Разін вимагав від місцевої влади ухвалення рішень і заходів щодо збереження удмуртської мови, домагався, аби цю мову діти вивчали у школі. Було опубліковано звернення вченого до депутатів Держради Удмуртії із закликом змінити існуючу ситуацію, яка веде до вимирання мов корінних народів регіонів РФ.
Нагадаємо, рік тому в Росії було ухвалено новий закон про вивчення рідних мов. Згідно з ним тепер школярі та їхні батьки в регіонах зможуть обирати, яку мову вважати рідною, і, відповідно, відмовлятися від вивчення національної мови чи її уроків. У регіонах законопроект спричинив протест національної інтелігенції, яка побоюється, що національні мови зовсім перестануть вивчати.
Нижче ми пропонуємо до вашої уваги блог (скорочено) нашого російського автора Ігоря ЯКОВЕНКА («Самоспалення людини в ім’я збереження національної мови» ):
«.В Атласі зникаючих мов світу, опублікованому на сайті ЮНЕСКО, удмуртська мова значиться в категорії «під загрозою зникнення». Тобто до статусу «зниклої мови» (айнської, югської, убихської) удмуртській досить далеко, але рух в цей бік спостерігається. З 1926 по 2010 за даними переписів населення частка удмуртів у населенні республіки скоротилася з 53 до 28 відсотків і продовжує скорочуватися, а частка тих, хто записав себе в удмурти на переписі 2010 року і при цьому розмовляє удмуртською мовою, становить 58,7%.
За 20 днів до свого самоспалення, 20.08.2019, Альберт Разін написав звернення до депутатів Держради Удмуртії під назвою: «Удмуртський етнос зникає. У ваших силах врятувати його». На 8 сторінках цього тексту Альберт Олексійович викриває сучасну національну політику в Росії, називаючи її «продовженням сталінської політики русифікації», на противагу ленінській національній політиці, яку автор вважає правильною. Вчений пише про «удмуртофобію» в політиці Росії, результатом якої стала «душевна недуга аборигенів Удмуртії, пов’язана з відчуттям їхньої «меншовартісності». З-поміж чинників, що формують цю «удмуртську меншовартісність» і «відчуття власної неповноцінності», Альберт Разін називає, зокрема, відсутність удмуртів у керівництві республіки, той факт, що ні очільник Удмуртії, ні голова Держради, ні очільник республіканського уряду не є удмуртами. «Удмурт на своїй землі почувається не господарем республіки, а ізгоєм», — пише вчений у зверненні до депутатів Держради.
Серед його пропозицій: обов’язкове вивчення удмуртської мови в школах, цілодобове мовлення національною мовою на телеканалах, за прикладом Башкортостану й Татарстану, вуличні вивіски двома мовами, відродження села, боротьба з глобалізацією та урбанізацією. Окрім того, Альберт Разін вимагав «поставити заслін імперській ідеології і брязканню зброєю», а також перерозподілити податки на користь республіки. При цьому вчений ностальгічно згадує, що коли удмурти були у складі Волзької Булгарії і Золотої Орди, їхня данина становила лише 10%...
За всієї спірності і певної архаїчній окремих висловлювань і поглядів Альберта Разіна, його особиста трагедія не може залишити байдужим, а його вчинок замушує ще раз звернутися до проблеми збереження мовного і — ширше — етнічного розмаїття. Відмінності в долях народів і в їхній національній самосвідомості кореняться, зокрема, в їхній історії. Удмурти, на відміну, приміром, від татар чи якутів, не мали своєї державності. Елементи суверенітету, відверто кажучи, вельми декоративного, вони знайшли лише у складі СРСР. Значна частина удмуртів живе в сільській місцевості, звідси і удвічі менша частка серед цього народу людей з вищою освітою, ніж у середньому по Росії. Що, у свою чергу, спричиняє низьку представленість у владі. Знання удмуртської мови через об’єктивні чинники не є кнопкою, що включає соціальні ліфти. На відміну від, приміром, англійської, а в Росії — російської. Хоча будь-яка мова, поза сумнівом, збагачує і робить «розумнішим», але якщо у молодої людини є вибір, витратити кілька годин на тиждень для вивчення англійської чи удмуртської, важко її засуджувати, якщо вона обере англійську, і навряд чи є сенс замушувати її силоміць вивчати удмуртську.
Так, те, що сталося з удмуртським народом — це, зокрема, результат примусової русифікації, курс на яку було взято ще задовго до 1917 року. Так, сталінські репресії прокотилися і національно орієнтованою частиною удмуртської інтелігенції, так само, як і татарською, українською, білоруською, єврейською тощо. Багато людей в 30-х роках було розстріляно у «Справі СОФІН», організації, якій приписували плани виходу Удмуртії зі складу СРСР і об’єднання її з Фінляндією. ФСБ і сьогодні пильно вдивляється в будь-які культурно-національні об’єднання будь-яких угро-фінських народів, намагаючись помітити в них угорських, фінських або естонських шпигунів.
Мова — живий організм. Тому мови смертні. Мовне розмаїття — велика цінність, оскільки через неї у світ приходить розмаїття і багатство культур. Тому в цивілізованих країнах мови «національних меншин» прагнуть підтримувати. Але можливості «лінгвістичної медицини» не безмежні і якщо люди перестають послуговуватися мовою, вона або зникає, або стає «мертвою» мовою. т.з. «мовою культури», як латинь чи санскрит...
Те, що вчинив Альберт Олексійович Разін, викликає повагу, як будь-яке стоїчне дотримання своїх принципів. І водночас, не можна не зазначити, що в результаті його самогубства людей, які володіють удмуртською мовою, стало менше на одну особу...».
