Сліпий випадок, попередження чи розвідка боєм?

5 жовтня всі мас-медіа України більш чи менш детально розповіли про акт вандалізму, який стався у самісінькому центрі Києва, на Алеї Небесної сотні поруч із Майданом Незалежності. Були розтрощені гранітні плити, встановлені у 2014 році поблизу квіткового годинника в пам’ять про загиблих у столиці під час Революції Гідності. Невдовзі з’ясувалося, що акт вандалізму вчинений ідейним «рашистом» - уродженцем Луганська, який потім жив у Севастополі, а того ж таки 5 жовтня приїхав до Києва і з криками «За Донбас!» виконав свою брудну роботу. Потім, уже після затримання, чолов’яга цей пояснив, що він, мовляв, хотів «спинити війну»…

Усе це виглядало би, звичайно, украй брутальним, але, як це не сумно, стандартно-пересічним виявом соціальних психозів, накопичених ХХІ століттям, якби не деякі супутні обставини.

По-перше, надто вже активізувалися останнім часом у столиці (не кажучи вже про інші українські міста, навіть на Галичині) прихильники «русского мира» та симпатики «ЛДНР», надто нахабно вони себе поводять – і зазвичай розслідуванням скоєного ними та виявлення їхніх намірів не займаються ані МВС, ані СБУ. По-друге, надто вже легко «гість столиці» здійснив свій злочин – у самісінькому центрі міста, за якийсь кілометр від урядових установ і за кількасот метрів від столичної мерії. Ба більше: він зайнявся своєю брудною справою, як сповіщали у соціальних мережах, близько 11-ї ранку, коли центр аж ніяк не міг бути безлюдним; на те, щоби розбити меморіальні плити, йому потрібно було не менше, ніж 10-15 хвилин. Причому трощити гранітні плити – справа зовсім не безшумна. Де весь цей час була поліція і де були небайдужі кияни? По-третє, чому проти вандала порушена кримінальна справа за нищення майна, а не за антидержавну діяльність? Адже він навіть не приховував свої політичні мотивації…

Іншими словами, вкотре вже (і дуже наочно) доведено, що і правоохоронці діють неефективно, і громадяни надто вже «політично розслабилися». А тим часом у разі екстремальних ситуацій «миролюбна» частина столичної (і не лише столичної) публіки не встигне сховатися від терористів і не зможе довести їм свою «незаангажованість» й «аполітичність».

Але це ще не все. Викликає подив те, як легко вандал зумів дістатися до Києва з Криму, зорієнтуватися на місцевості та зробити свою справу. Так, схоже, діяв він сам, але чи не було у нього супроводу, який би фіксував на відео з різних точок усе, що сталося? Чи не напучував його хтось на «подвиг» у Севастополі? Чи випадково це сталося саме в день, коли Верховна Рада мала розглядати два важливих законопроекти про російську окупацію? Тобто чи не була ця акція або символічним попередженням – мовляв, ми всюди, не підете нам назустріч, то ще й не таке станеться, - або своєрідною розвідкою боєм? Проклали маршрут Севастополь-Київ, відзначили можливі перешкоди на ньому, опрацювали способи провезення певних речей у багажі (втім, їх можна знайти й у столиці), зафіксували оперативність реакції політиці тощо? При цьому сам вандал міг і не знати всіх подробиць – його просто могли використати «втемну», як часом кримінальники використовують дрібних фраєрів, жертвуючи ними, щоб розвідати, коли до грабованого банку встигне дістатися поліція, де там розташована охорона і як вимикається сигналізація.

Не обов’язково такими справами займатимуться державні структури РФ – у цій країні тепер є де-юре приватні військові фірми (де-факто вони, звичайно, під контролем Кремля та Луб’янки, але…). І ці приватні фірми як «гарматне м’ясо» (скажімо, в Сирії) охоче використовують найманців із Криму й «ЛДНР». Проте тем є не тільки таке «м’ясо», а й серйозні професіонали. А якби в центрі столиці почали діяти з кількох точок стрільці-снайпери?

А між тим наближається 14 жовтня, коли в адептів «русского мира» просто-таки чесатимуться руки від бажання влаштувати «бандерам» той чи інший варіант «кривавої лазні». Тільки спільна ефективна робота громадянського суспільства, СБУ та поліції здатна зупинити і знешкодити антидержавних покидьків, які останнім часом відверто знахабніли. В жодному разі не можна допустити, щоб навіть у глухих селах чи провінційних містечках, не кажучи вже про центр української столиці, чинилося таке, як 5 жовтня у Києві (і, не дай Боже, щоби бандитам удалося здійснити замахи на людські життя)…

Фото: facebook.com/vitaly.chorny