МЕНЮ

Що не так

Іван КАПСАМУН, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
5 липня, 2019 - 11:30
Якби в країні відбулася справжня люстрація і декомунізація, навряд чи сьогодні були спроби переглянути ці закони

В четвер біля будівлі Конституційного Суду знову мітингували. В порядку денному Великої палати КС значилося — продовження розгляду двох справ: про конституційність низки положень закону «Про очищення влади» (про люстрацію) та закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки» (про декомунізацію).

Установу пікетували представники різних політичних сил — ВО «Свобода», «Правий сектор», «Національний корпус», «Європейська солідарність», «Вільні люди». А також народний депутат Єгор Соболєв, голова ради ГО «Громадський люстраційний комітет» у 2015—2018 роках Олександра Дрік, представник ГО «Автомайдан» Катерина Бутко, член громадської ради з питань люстрації при Міністерстві юстиції Тетяна Хутор.

«Ми зустрілися з головою Конституційного Суду Наталією Шапталою. І розповіли про настрої, які є сьогодні у людей щодо можливого скасування декомунізації і люстрації. Ключове — розгляд цих питань буде після обіду, і, як нас запевнили, проміжним, без остаточного рішення. Оскільки частина суддів відсутня», — написала згодом народний депутат, член команди «ЄС» Вікторія СЮМАР у Facebook.

Те, що суди за останні місяці стали в Україні частиною процесу ревізії рішень попередньої влади, ми вже переконалися. Але потрібно розуміти, в тому числі прибічникам Петра Порошенка та «Євросолідарності», що це результат так званих реформ, насамперед судової, якими вони так пишаються. Є питання і з приводу законів про люстрацію і декомунізацію.

Річ у тім, що люстрація має бути адресною, коли людина скоїла злочин і виступає проти Української держави. Незалежно від президентських термінів такі люди в Україні були завжди, чому зупинилися лише на чиновниках  радянського періоду та часів Януковича? Хіба за президентства Кучми чи Ющенка всі були «святими»? Цей вибірковий підхід виявився непросто помилковим, а й шкідливим для держави. Відомий приклад — адмірал Ігор Кабаненко. Професійний військовий, який в Генштабі боровся проти російського впливу, був звільнений за це в часи президентства Януковича. А потім, вже під час президентства Петра Порошенка, його звільнили ще раз, бо потрапив під закон про люстрацію.

До речі, самому Петру Олексійовичу, коли він сьогодні закликає виходити протестувати під стіни КС, варто пригадати, що він сам фактично був виведений з-під дії люстраційного закону, хоча працював міністром економіки в уряді Миколи Азарова. Більш того, особисто Порошенко 2018 року призначив головою Київської ОДА люстрованого 2015-го генерал-майора міліції Олександра Терещука. Були й інші приклади.

Закон про декомунізацію. Ідея правильна — комуністичні назви потрібно змінювати, а пам’ятники Леніну — знімати. Але чи відбулася змістовна і глибинна декомунізація? Наприклад, чи пояснили харків’янам — хто такий генерал, правозахисник Петро Григоренко? Нагадаємо, міськрада Харкова нещодавно повернула стару назву проспекту — Маршала Жукова, який в процесі декомунізації був перейменований у проспект Петра Григоренка. Або — чи декомунізоване українське законодавства, адже деякі кодекси, які були прийняті в часи УРСР, функціонують досі? І це не завдання одного Українського інституту пам’яті чи Володимира В’ятровича — має бути відповідна державна політика.  

Суть в тому, що обидва закони по формі, можливо, і правильні, однак в реальності виявилися поверховими і вибірковими. Східна Європа давно пройшла цей шлях, у нас же мало того, що взялися із запізненням, так ще й підготували неякісні документи, не кажучи про відсутність належної гуманітарної політики держави.