МЕНЮ

Що «діагностували» позачергові сесії ВР

Підготували Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Ужгород, Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця, Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон, Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
1 квітня, 2020 - 19:17
«Слід очікувати на суттєве загострення протистояння між різними силами, які свого часу сприяли приходу В.Зеленського до влади» — експерт

Верховна Рада на трьох позачергових засіданнях прийняла низку рішень, які матимуть довгострокові наслідки для країни. Що думають експерти в регіонах з приводу ухвалених законів (зокрема щодо землі) — їхні плюси і мінуси, і того, як це відбувалося (уночі під час карантину)?

«КІЛЬКА ПОВОРОТНИХ РЕЧЕЙ»

Iгор ВЕГЕШ, кандидат політичних наук, доцент кафедри політології і державного управління Ужгородського національного університету

— Позачергові засідання Верховної Ради України, які відбулися 30 березня, а також вночі 31 березня, ознаменували кілька важливих речей, які, до певної міри, можна вважати поворотними в історії діючого парламенту.

По-перше, констатація переорієнтації діючої влади у своєму ставленні до МВФ. Якщо на початку каденції Президента України В.Зеленського представники партії «Слуга народу» всіляко акцентували увагу на недоцільності співпраці з МВФ, на її згубності для України, то зараз всі надії на «виживання» країни в умовах фінансової та економічної кризи пов’язуються лише із траншем від МВФ. Відставка О.Гончарука та прихід Д.Шмигаля на посаду прем’єр-міністра посилили ці тенденції, а також достатньо чітко окреслили масштаби кризи, яка була очевидною ще задовго до початку пандемії. Реалістична оцінка ситуації, в якій опинилась країна через непрофесійні дії попереднього уряду, а також необхідність фінансування заходів з подолання пандемії вірусу COVID-19, підштовхують до неминучої співпраці з міжнародними кредиторами.

По-друге, здатність влади йти на компроміс (втім, потрібно розуміти, що ця здатність є вимушеною). Адже те, яким був закон про ринок землі у першому читанні, суттєво відрізняється від закону, який Рада ухвалила у другому читанні. Широка полеміка у суспільстві, яка носила яскраво виражений конфронтаційний характер, а також гостра критика з боку опозиційних сил, призвели до якісних змін у законопроєкті, які надзвичайно різко мінімізували його потенційні негативні наслідки (продаж не більше 100 гектарів землі в одні руки у перші два роки, допуск іноземців до купівлі землі можливий тільки після прийняття такого рішення на референдумі і т.д.). Процедура ухвалення закону, звичайно, викликає запитання, через що фракції ОПЗЖ та «Батьківщина» мають намір позиватися до Конституційного суду. Втім, історія українського парламентаризму налічує чимало й набагато гірших прикладів порушення процедури, тому можна припустити, що в найближчому часі закон скасовано не буде. Поспіх та «нічне» ухвалення закону, розгляд якого до того тягнувся місяцями, можна пояснити елементарним наміром негайно «погасити» (чи хоча б зробити менш масштабною) економічну кризу, яку суттєво поглибила пандемія COVID-19.

По-третє, у винятково політичному контексті можна констатувати кінець монобільшості. Якщо на перших порах, діючи у так званому турборежимі, монобільшість могла самостійно приймати рішення, часто зверхньо ставлячись до будь-яких загравань із опозицією, то на цьому етапі це вже неможливо. Голосування на цих позачергових сесіях засвідчило, що фракція «Слуга народу», яка здавалась монолітною та «всесильною» у Верховній Раді України, більше не може приймати рішення одноосібно. У подальшому, ця тенденція буде поглиблюватися, адже з самого початку було очевидним, що партія із перманентним роздвоєнням точки зору на ключові проблеми розвитку суспільства не зможе довго залишатися цілісною. Це, безперечно, є позитивною ознакою нинішнього парламенту, адже посилює таку невід’ємну складову демократичного парламентаризму, як колегіальність, створюючи тим самим підґрунтя для розмивання однопартійного централізму. Можливо, з часом навіть постане питання про створення коаліції.

По-четверте, спроба Президента України В.Зеленського вийти з-під впливу олігарха І.Коломойського. Звичайно, ця спроба також є вимушеною, адже є наслідком вимоги того ж таки МВФ. Фактично у безвихідній ситуації, Президенту України потрібно було обрати між Україною та І.Коломойським, між загрозою втрати впливу та загрозою дефолту. Те, що закон про регулювання банківської діяльності, який спрямований у першу чергу проти зазіхань І.Коломойського на «Приватбанк», був прийнятий у першому читанні, демонструє той нелегкий вибір, що був здійснений В.Зеленським. Втім, цей вибір можна також осмислювати і крізь призму того, що у подальшому слід очікувати на суттєве загострення протистояння між різними силами, які свого часу сприяли приходу В.Зеленського до влади. Звичайно, ці протистояння будуть послаблювати Україну, чим намагатиметься скористатися Росія.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«ДЛЯ ЗЕЛЕНСЬКОГО КРАЩЕ ЗАРАЗ ОБ’ЄДНАТИСЯ ЗІ СВОЇМИ КОНКУРЕНТАМИ, НІЖ ВТРАТИТИ ВСЕ»

Сергій БОНДАРЕНКО, кандидат політичних наук, в.о. завідувача кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса:

— Події останніх днів, які відбулися у Верховній Раді України, мають важливе значення для нашої держави. Ухвалення неоднозначних законів (мова йде про т. з. Закони «Про ринок землі» та «Про банки» (або антиколомойський закон) вже повели Україну по новому шляху. З високою вірогідністю можна сказати про системні зміни у законодавчій, та й виконавчій владі. По-перше, у діючому парламенті вже немає монобільшості, яка відкривала широкі можливості для «слуг» при формуванні та реалізації політики. По-друге, слід очікувати формування нових «союзів».

Можлива конфігурація — частина «Слуг», яка пішла на конфронтацію з кінцевим бенефіціаром «партії» та його командою, «Європейська Солідарність» та «Голос». ОПЗЖ та «Батьківщина» — будуть в опозиції, і це цілком зрозуміло. Як би там не було, для ОПЗЖ офіційна політика держави не вписується в їх політичний код. Для «Батьківщини» — це можливість не випасти з політичного поля. Статус опозиції для цієї партії — природній стан. Якщо це стане можливим, то український парламент повертається до свого класичного формату, коли починається політична гра з метою формування коаліцій, чи тимчасових союзів, щоб була можливість приймати рішення.

Добре це чи ні? Важко відповісти, але те, що план з узурпації влади в одних руках провалися — факт, і це добре. З іншого боку, наскільки нові «союзи» будуть працювати на користь держави — питання. Чому? Тому що політика — це завжди конфлікт або узгодження інтересів груп, які борються за владу. Наскільки інтереси парламентаріїв співпадають з інтересами виборців тема для окремої дискусії. Подивимось.

Для кого ця ситуація не вигідна? В першу чергу для Президента України. Як би там не було, під «роздачу» потрапляє Зеленський.  На нього були зроблені високі ставки, яких він поки не виправдовує, і навряд чи виправдає. Втрата монобільшості — це конфлікт з основним «бенефіціаром» президентського та парламентського проєктів, який підштовхне Президента до союзу з конструктивними, на мою думку, силами. Зеленському потрібно готуватися до війни всередині корпорації «Слуга народу». Але без підтримки сильних союзників він не витримає боротьби ані за посаду Президента, ані за вплив на Парламент. Вихід один — шукати нових союзників. Хто це може бути? База — частина «слуг», «Європейська Солідарність» Петра Порошенка, «Голос», плюс позафракційні, представники окремих депутатських груп, які не готові виконувати вказівки «зверху». Для Зеленського краще зараз об’єднатися зі своїми конкурентами, ніж втратити все. Після «протискання» двох непопулярних і невигідних для «патронів» законів, чекати прощення не варто. Ці люди такі речі не вибачають. Дуже потужний конфлікт інтересів спостерігається зараз.

Щодо відкриття ринку землі, то час настав. Рано чи пізно це відбулося би. На сьогодні остаточно сформувалися передумови і об’єктивні необхідності. Ми чуємо, що прості українці втратять контроль над землею, що прийдуть злі американці, європейці, китайці чи ще хтось і відберуть нашу неньку. Це чистої води популізм та маніпуляції. Вже давно працює ринок і звичайні люди нічого не вирішують. Зі своїх паїв вони отримують «мізер». В них не має ані сил, ані ресурсів обробляти землю, щоб на ній заробити. В мене багато родичів живуть і працюють в селі, і що я чую? «Нам земля не потрібна. Краще її продати та отримати реальні гроші, щоб купити щось корисне або заощадити для сім’ї. Нам достатнього городу, який в принципі, вигодовує» — все.

Українська земля вже поділена між латифундистами та їх аграрними корпораціями. Ухвалення закону формально переформатовує ринок, який і так працює. Інше питання, на скільки все це буде прозоро і наскільки держава буде контролювати цей ринок, — захищати національні інтереси. Чи існує ризик монополізації ринку? Так! Але, щоб цього не сталось, це має бути турбота та зона відповідальності держави. Зрозуміла певна істерія стосовно прийняття цього закону. Є категорії співгромадян, які втратять надприбутки з агарного сектору. Логічно, що вони захищають свої інтереси і це нормально. Інше питання, наскільки це вигідно для України.

Другий фактор — це вимоги МВФ. Їх невиконання призвело б до того, що Україна не отримала чергові кредитні кошти, які вкрай необхідні. Без підтримки МВФ існує велика вірогідність колапсу. На жаль, ми поки бідна держава, і самі себе забезпечувати не можемо. Тому висновок напрошується такий: для України зараз чергова точка біфуркації. Наша держава або трансформуються у нову систему, яка виживе, або ми підемо по шляху її руйнації.

«ПАРЛАМЕНТАРИЗМ В УКРАЇНІ — ОРГАН ЛОБІЮВАННЯ ФІНАНСОВИХ ІНТЕРЕСІВ ОЛІГАРХІЧНИХ ФІНАНСОВИХ ГРУП»

Тарас ЛIТКОВЕЦЬ, політолог, Луцьк:

— Перебіг політичного життя в Україні навіть в умовах епідемії коронавірусу впевнено демонструє те, що український політичний процес не зупинився, а «позачергові» пленарні засідання ВРУ вже змагаються в регулярності з черговими, адже нардепи провели аж три позачергових засідання в один день. Кілька тижнів тому народних обранців зібрались на позачергову сесію для призначення нового уряду, а потім, на знову ж таки позачергове засідання, для звільнення генерального прокурора Рябошапки. А цього разу причиною позачерговості став законопроєкт про запровадження ринку землі, який ВРУ розглядала вже майже 2 місяці.

Нагадаю, що 16 березня Погоджувальна рада парламенту ухвалила рішення змінити графік роботи і дні сесійних засідань замінили роботою в комітетах, хоча наступного дня мало відбутись чергове позачергове засідання з приводу протидії поширенню коронавірусу. Проте, уже ввечері президент Зеленський у телезверненні звертається до нації і повідомляє, що «...роботу в звичайному режимі мусять продовжити всі без винятку органи державної влади, заклади охорони здоров’я і правоохоронні органи. Особливо важлива зараз робота ВРУ. На мою думку, зміна плану роботи ВР недопустима. Зараз, у ситуації світової пандемії та загрози глобальної фінансової кризи, парламент України має ухвалювати життєво важливі закони для економіки, впроваджувати податкову, земельну, трудову реформи, призначати міністрів економіки та енергетики, генерального прокурора України»...

Така несподівана заява про фактичну відміну офіційно затвердженого графіка роботи ВРУ різонула свідомість громадян і вчергове підкреслила неузгодженість і непослідовність дій влади, котру вже неможливо якось замаскувати. Президент, як і вся «зелена» команда, за майже рік своєї діяльності так і не зрозуміли базові основи парламентаризму як і взагалі принципи роботи державних інституцій. Згідно з законом президент може скликати засідання у невідкладних випадках і Зеленський вирішив, що призначення генерального прокурора та міністра економіки є саме найбільш «невідкладним» питанням в умовах загрози поширення пандемії, хоча кадрові зміни останнім часом лише посилюють внутрішній конфлікт у президентській команді, котрий вже перестав бути латентним для широкої громадськості. Так ці обидва кадрові призначення відбулися за мінімально достатньої кількості голосів і завдяки підтримці позафракційних депутатів і двох депутатських груп — «За майбутнє» і «Довіра». Аналогічна ситуація була з відставкою генпрокурора Рябошапки. Згадаємо також, що звернення про недопущення участі представників «ДНР-ЛНР» у питаннях внутрішньої політики України, котрі стали можливими після підписання Протоколу в рамках Мінської контактної групи, підписали майже 50 депутатів із президентської фракції.

І вже все частіше Офіс Президента шукає союзників щодо голосувань в парламенті не серед своїх, а серед інших, та й позиція президента вже не є безвідмовним наказом для «зеленої» фракції за замовчуванням. Розкол «Слуги народу» автоматично означатиме припинення існування більшості і тоді прийдеться формувати коаліцію, або розпускати ВРУ, як це вже зробив президент відразу після вступу на  посаду. А з огляду на чехарду кадрових змін у верхніх ешелонах влади, можна впевнено сказати, що розпуск парламенту для Зеленського не такий вже й неможливий і, як він свого часу сказав з парламентської трибуни, «Це не страшно». Лише нагадаю, що згідно з Конституцією розпуск ВРУ до початку серпня 2020 року неможливий, а крім цього, восени Україну чекають чергові вибори до органів місцевого самоврядування. Усе це посилює підозри народу, що влада, прикриваючись коронавірусом, приймає зрадницькі антидержавні рішення. Тому таке раптове невчасне звернення президента такі підозри лише посилили. Нова влада так і не спромоглась реалізувати жодної з обіцяних реформ, а системна кадрова криза та проблема ухвалення ефективних рішень лише демонструють нерозуміння президентською командою сутності державного управління та основ парламентаризму.

Дійсно, що нові обличчя в політиці зовсім не означають їхню якість. Очікувалось, що Верховна Рада вперше в історії перейде на віддалений режим роботи, але депутати і надалі працюють в будівлі парламенту і режим роботи в комітетах продовжили до завершення карантину. А нещодавні голосування у ВРУ, включно з нічними про ринок землі, вчергове продемонстрували нестачу голосів у владній фракції за призначення нових міністрів і щодо бюджетних змін. Проте в залі засідань парламенту з явився президент і під його пильним оком його ж фракція вже не змогла проголосувати інакше і всі потрібні Зеленському рішення були проголосовані. Оскільки понад 30 депутатів від «Слуги народу» були відсутні, то владна фракція не могла спочатку лише власними силами прийняти жодне рішення. Крім цього, була ще певна кількість незгідних депутатів президентської фракції з кадровими призначеннями та бюджетними змінами. Зрозуміло, що по «антиколомойському» закону проти були саме депутати захисники інтересів Коломойського. За цей законопроєкт депутати проголосували у першому читанні, тобто ця «слизька» історія про інтереси ключового вітчизняного олігарха і «друга» президента далека від свого закінчення.

Питання компенсації Коломойському за націоналізований при президентові Порошенку «Приватбанк» актуальне ще з зими 2017 року — з часу початку судового процесу ексвласників проти держави. МВФ пильно слідкує за процесом і натякає, що від цього також залежить надання Україні чергового траншу. Законопроєкт про бюджетні зміни і урізання бюджетних видатків у 2020 році через галопуючу економічну кризу депутати провалили (проєкт набрав лише 223 голоси), бо, крім фракції «Слуга народу», його не підтримала жодна фракція. Документ відправили на доопрацювання і час, коли настане остаточне вирішення бюджетних змін, наразі невідомий.

Стратегії закінчення епопеї про землю «Слуги народу» не мали і дискутували з юристами, чи можна розглядати закон про ринок землі на позачергових засіданнях, оскільки це питання не врегульоване регламентом. Навіть вдень 30 березня про майбутній нічний розгляд земельного законопроєкту нічого не міг точно сказати навіть голова профільного аграрного комітету ВРУ Микола Сольський. На третьому за день позачерговому, вже нічному засіданні за документ проголосувало 259 народних обранців, від «Слуг народу» проти було лише 7. Рішенню про ухвалення закону передували 2 місяці розгляду 4 тисяч (!) поправок. Опоненти вже заявили про порушення регламенту, а тому наявна велика ймовірність оскарження в Конституційному суді. Юлія Тимошенко показала себе як найактивніший противник ринку аграрної землі, а її союзниками тут неочікувано стали «Свобода», «Національний корпус» і навіть кремлівська ОПЗЖ.

Нічне «підпільне» рішення про ринок землі буде мати швидкі соціальні наслідки, адже згідно із соціологічними опитуваннями до 80% громадян України виступають різко проти розпродажу землі. Адже через підставних осіб олігархи зможуть практично за безцінь викупити паї збіднілих селян, а з 2024 року, зможуть збільшувати концентрацію земель до 10 тис. га однією особою. І хоча закон прийняли з масою обмежувальних поправок, проте пересічний виборець не буде напружувати себе вчитуванням в текст закону, а ось на рейтингу влади це відобразиться негайно. Підсилять також катастрофічне падіння рейтингу економічні наслідки пандемії, котра лише збільшить соціальну напругу та незадоволеність владою. Не за горами і звіт за перший рік президентства Зеленського, хоча наразі жодних результатів продемонструвати він не зможе і не все вдасться спихнути на неочікуваний коронавірус і партії влади доведеться витратити немало сил, часу та інформаційних ресурсів для умиротворення численних незадоволених.

Тому рішення про запровадження ринку землі є лише початком тривалого антагоністичного суспільного процесу. Адже з приводу цього доленосного рішення суспільна думка в Україні поляризована: менша частина налаштована оптимістично, а три четверті громадян обурені, налякані і готуються до найгіршого розвитку подій добре пам’ятаючи початок 90-х рр., коли так само влада малювала світле економічне майбутнє всім власникам приватизаційних сертифікатів. На жаль, парламентаризм в Україні перетворюється не на інституцію народного представництва щодо захисту національних інтересів, а на орган лобіювання фінансових інтересів олігархічних фінансових груп, продажних представників влади та недолугих політиків. У нашій новітній історії критично важливі рішення в Україні часто ухвалювались вимушено, під тиском негативних зовнішніх обставин. Закон про ринок землі був однією з умов отримання Україною нової програми МВФ — після виконання умов фонду Україна протягом 15 днів (так сказав президент) отримає перший транш у 2 млрд. дол. в бюджет держави.

У ВРУ все відбувається як у тому анекдоті: якщо вітчизняний парламентар в середу під час ожеледиці зламає руку, то він боротиметься не з неприбраними сніговими завалами і непосипаними піском вулицями, а із середами...

«ДУЖЕ НЕПОКОЇТЬ СТВОРЕННЯ НАВКОЛО ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНУ АПОКАЛІПТИЧНОГО НАСТРОЮ»

В’ячеслав ГУСАКОВ, журналіст, м. Херсон:

— Те, що закон про ринок землі був прийнятий під час карантину і неможливості влаштувати протестні акції, звісно, з розряду дуже цікавих «збігів». Як і намагання переконати людей, що ухвалення такого закону — вимога міжнародних фінансових організацій, тоді як, наскільки мені відомо, основною вимогою було прийняття «антиколомойського» закону, який істотно ускладнить вивід державних коштів у «тінь» через комерційні банки.

А втім, особисто я не бачу у відкритті в Україні ринку землі нічого поганого. Так, ризики є, і — чималі. Але разом з тим з’явиться можливість продати свої земельні паї у тих їх власників, які цього хочуть і не планують користуватися землею.

Дуже непокоїть створення навколо земельного закону, я б сказав, дещо апокаліптичного настрою: спроби запевнити людей, що між поняттями «ринок землі» і «беззаконня, свавілля» за замовчуванням є знак рівності.

У мене є підозра, що таке нагнітання тривоги робиться з метою створення на ринку землю нездорової ситуації вже під час його формування. Я маю на увазі різну маячню про те, що «всю землю в Україні скупить Сорос» чи ще щось на цей кшталт. 

І водночас дуже мало говорять і пишуть про необхідність для аграріїв готувати себе для роботи у нових умовах, посилювати свою правову і юридичну грамотність, не нехтувати допомогою професійних менеджерів, маркетологів і юристів. І в Україні з часом з’явиться певний прошарок професіоналів у різних сферах, які будуть розумітися саме на певних аспектах земельних відносин.

Вважаю, що у нестворенні або у дуже повільному створенні в Україні нормального ринку землі зацікавлені насамперед люди, які вже є землевласниками, але «придбали» землю за різними «каламутними» схемами, і тому бояться її втратити під час зміни «правил гри».

Наприклад, народний депутат від Херсонщини Ігор Колихаєв займається аграрним бізнесом, обробляє великі площі землі. Він не голосував за ринок. Але згідно з його декларацією, минулого року він став власником 11 земельних ділянок, середній розмір яких 6-8 гектарів. Це звичайні сільські паї, які він отримав у такий спосіб. Тобто він проти ринку, але скуповує землю. І не хоче, щоб це було цивілізовано, відкрито, за конкурентними цінами.