МЕНЮ

Римський статут: реалії

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, Ігор ЛОСЄВ
13 березня, 2019 - 15:26
Чи допоможуть міжнародні суди Україні перемогти Росію?

2019 рік має стати — принаймні, теоретично — роком, у якому Україна має ратифікувати статут Міжнародного кримінального суду, що часом зветься у ЗМІ Гаазьким трибуналом (т. зв. Римський статут). Якщо це станеться, то у вітчизняних мас-медіа гарантовано залунає радісний хор адептів міжнародного правосуддя: нарешті Путін та його поплічники дістануть по заслугах! Нарешті злочини окупантів будуть покарані!

Але чи варто Україні покладати надії на міжнародні суди у справі деокупації Криму і Донбасу та покарання агресорів? Автори цієї статті мають великі сумніви в тому, ба більше: вони вважають ратифікацію Римського статуту дуже небезпечною для України. І для цього існують вагомі підстави. Бо міжнародні суди і правосуддя — це речі часом незіставні.

Утім, судіть самі.

П’ять років тому Україна подала до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) позов щодо порушення прав людини у Криму та окупації півострова. Ще раз: п’ять років тому! Врешті-решт, перше процесуальне засідання (тобто для вирішення питання, чи підсудні ці речі суду) було призначене на 27 лютого 2019 року. Але наблизилася ця дата — і ЄСПЛ, ясна річ, відклав засідання на невизначений термін. Реальні мотиви такого рішення очевидні — а раптом на президентських виборах в Україні переможе той, хто помириться з Путіним і визнає Крим російським? А потім будуть парламентські вибори... Втім, навіть якщо розгляд цього питання і почнеться, то знадобиться, на думку експертів, ще п’ять-вісім років. І невідомо ще, яким виявиться рішення.

Скажете, що ми передаємо куті меду? Аніскільки! 31 січня цього року ЄСПЛ зобов’язав Росію виплатити Грузії 10 мільйонів євро. Влада Грузії має розділити ці гроші як компенсацію серед своїх громадян, депортованих із Росії 2006 року. Гроші мають отримати не менше, ніж півтори тисячі людей, залежно від типу вчинених щодо них порушень, від двох до 15 тисяч євро. Але ж усього, за даними Мін’юсту Грузії, було депортовано майже п’ять тисяч осіб! А компенсацію отримає приблизно треть із них. І ще одна деталь: Тбілісі звернувся до ЄСПЛ зі скаргою на ці дії Москви 2007 року...


ФОТО РЕЙТЕР

Натомість позов палестинського терориста Зайн аль-Абідін Мухаммеда Хусейна, більш відомого під псевдо «Абу Зубейда», до Литовської Республіки ЄСПЛ задовольнив на всі 100%. Позивач стверджував, що у 2005—2006 роках його утримували в одній із таємних в’язниць ЦРУ в Литві, де піддавали тортурам. У травні 2018 року ЄСПЛ присудив терористові грошову компенсацію в розмірі 100 тисяч євро, а також 30 тисяч євро для компенсації судових витрат. Вільнюс із вердиктом не погодився, але поклав ці кошти на депозит. І от 27 лютого цього року ЄСПЛ визнав обґрунтованим позов проти Литовської Республіки ще одного терориста, причетного до теракту 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку, громадянина Саудівської Аравії Мустафи аль-Хавсаві. Його начебто також тримали у таємній в’язниці ЦРУ на литовській території і піддавали тортурам (а до тортур може бути віднесено годування нехаляльною їжею та відсутність умов для п’ятиразового намазу...). Литва знову не погодилася з рішенням ЄСПЛ, знову заперечує наявність цих таємних в’язниць, але її ніхто не слухає, бо терористи мають найкращих адвокатів і незліченні фінансові ресурси...

А тепер порівняймо: 100 тисяч євро терористові та 2 тисячі (або нуль) — цивільним особам, єдина «провина» яких полягає в тому, що вони грузини...

Тепер — ще про один «праведний» суд. 2008 року, якраз під час російського вторгнення, Грузія подала позов проти Росії до Міжнародного суду ООН, також розташованого в Гаазі. 1 квітня 2011 року суд опублікував своє рішення, в якому сказано, що він не має юрисдикції для розгляду позову, поданого Грузією, оскільки не було дотримано досудової процедури. І все! Втім, це рішення було ухвалено не одноголосно, а десятьма голосами проти шести (не всі судді міжнародних судів нікчемні та продажні). Ці шестеро вважали, що все ж потрібно розглянути справу по суті. Проте... 1 квітня, привіт, грузини!

Нарешті, про власне Гаазький трибунал. Цю назву застосовували, подеколи плутаючи ці інституції, і щодо Міжнародного кримінального суду, і стосовно Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії. Останній у багатьох випадках зарекомендував себе тим, що в один ряд ставив і агресора — Сербію Мілошевича, яка прагнула імперської величі й розв’язала війну проти Словенії, Хорватії та Боснії, і хорватів з боснійцями, які стали жертвами агресії й захищалися від агресорів. Можливо, у тій запеклій війні сторони, які оборонялися, також чинили якісь воєнні злочини, але їхні провини за визначенням є незрівнянно меншими, аніж в ініціаторів конфлікту. Знаковим тут стало самогубство хорватського генерала із Боснії Слободана Пральяка просто-таки в залі суду, перед телемоніторами, який вигукнув: «Я не винен!» — і випив отруту на знак протесту проти несправедливого судочинства. Цей же трибунал спочатку засудив на 24 роки, проте згодом повністю виправдав національного героя Хорватії генерала Анте Готовину. Проте сім років за ґратами генерал відбув. Просто-таки судочинство сталінського ґатунку, коли декого з безпідставно засуджених відпускали, давши їм «насолодитися» атмосферою ГУЛАГу, а більшість — ні. І не лише в цьому схожість трибуналу по колишній Югославії зі сталінськими «трійками»: в обох випадках чільну роль грав план, тільки й різниці, що в СРСР він вимірювався суто кількісно, а в Гаазі потрібно було обов’язково судити і засудити представників усіх сторін — мовляв, на війні всі злочинці. Добре, що Гаазького трибуналу не було 1945 року, бо він би кинув за ґрати Черчілля з де Голлем...

Міжнародний кримінальний суд, який почав діяти з 2002 року, спочатку зарекомендував себе справді непримиренним до воєнних злочинців і до диктаторів інститутом. Цієї репутації він набув, коли його Головним прокурором був аргентинець Луїс Морено Окампо, який мав особистий досвід протистояння латиноамериканським хунтам. Утім, складна процедура порушення справ мала наслідком те, що за Окампо вдалося розпочати такі справи лише щодо ситуації у восьми африканських державах. У березні 2012 року суд виніс свій перший вирок Томасу Лубангу Дьїло, лідеру «Союзу конголезьких патріотів», заарештованому за сім років до цього. Крім цього, 2008 року суд видав ордер на арешт президента Судану Омара аль-Башира за звинуваченням у геноциді у зв’язку з конфліктом у Дарфурі, а 2011 року — ордери на арешт лівійського лідера Муаммара Каддафі, його сина Саїфа аль-Іслама і глави лівійської розвідки Абдулли аль-Сенуссі, звинувативши їх у злочинах проти людяності. Проте термін повноважень Окампо добіг кінця, і новим Головним прокурором влітку 2012 року стала Фату Бенсуда, представниця Гамбії. І сталося те, що сталося: у грудні 2012 року суд виправдав Меттью Нгуджоло Чуї (Демократична Республіка Конго), звинуваченого у вчиненні військових злочинів і злочинів проти людяності, — мовляв, надані прокурором докази та свідчення свідків непереконливі. 4 березня 2013 року одного з обвинувачених у справі про ситуацію в Кенії, Ухуру Кеніату, було обрано президентом цієї країни в ході загальних виборів, перешкод йому не чинили. Нарешті, 30 листопада 2011 року перед судом постав Лоран Гбагбо, екс-президент Кот-д’Івуару за звинуваченнями у злочинах проти людства і людяності; після тривалих слухань 15 січня 2019 року Гбагбо виправдали...

Натомість від Африки погляд нового Головного прокурора звернувся в інший бік; Фату Бенсуда приступила до попереднього розслідування злочинів, учинених в Афганістані після початку міжнародної воєнної операції проти Талібану і в Іраку — під час і після проведення операцій антисаддамівської коаліції. А от порушити справу проти керівників терористичної «Ісламської держави» за геноцид християнського та єзидського населення Близького Сходу, за повідомленнями ЗМІ, пані прокурор відмовилася...

Цікава інформація до роздумів, чи не так? А ось додаткова: 1994 року до влади в Гамбії після військового перевороту прийшов Яйя Джамме. На посаді глави держави він протримався до 2017 року, установивши союз із Лівією, Кубою та Іраном. 2015 року диктатор проголосив Гамбію ісламською республікою. Але 2017-го терпець сусідів урвався, і міжнародна коаліція африканських держав провела військово-поліцейську операцію, щоб усунути Джамме. Ісламську республіку було скасовано, відбулися відносно вільні вибори. Так-от, Фату Бенсуда в 1997 — 1998 роках була генеральним соліситором Гамбії, в 1998—2000 роках — генеральним прокурором та міністром юстиції Гамбії, далі її було делеговано до трибуналу по Руанді, а потім вона стала співробітницею Гаазького трибуналу. Прямо протилежний життєвий досвід, аніж у переконаного противника диктатури Луїса Морено Окампо...

Втім, проблема навіть не в особистості й переконаннях Головного прокурора Гаазького трибуналу. Проблема в іншому: спочатку Росія підписала Римський статут, а потім, коли з’ясувалося, що їй, можливо, доведеться відповісти за злочини, вчинені під час окупації Криму, відкликала свій підпис, а це означає, що юрисдикція Міжнародного кримінального суду не поширюється на злочини, вчинені особисто Путіним і ревними виконавцями його наказів. А в разі ратифікації Україною Римського статуту проти українських вояків і політиків можна буде порушити справи за «злочини проти людства і людяності». А «доказів» на кшталт «розіп’ятого хлопчика» сфабрикують у Росії скільки завгодно і «свідків» із числа прихильників «русского мира» знайдуть — і в Донецьку, і в Луганську, і в Києві, й у Львові, можна не сумніватися. І першими будуть оголошені в міжнародний розшук ті, хто першими пішов на фронт 2014-го. Не випадково нам усі п’ять років торочать про якісь «незаконні збройні формування», маючи на увазі українських добровольців. Але ж під час війни всі збройні формування, які захищають свою країну від зовнішнього агресора та його поплічників, є законними. Будь-який громадянин України, який узяв зброю і стріляє у ворога, є абсолютно законним захисником Батьківщини. Бо інакше доведеться визнати «незаконними збройними формуваннями» партизанську армію югославського маршала Тіто, Народно-визвольну армію Албанії, французьких партизанів макі та вояків «Вільної Франції» де Голля, польську Армію Людову, грецьку партизанську армію ЕЛАС та ін.

Щоправда, мудрагелі з владних кіл спробували було частково визнати повноваження Гаазького трибуналу. Так, 4 лютого 2015 року Верховна Рада ухвалила постанову з карколомною назвою: «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян». Проте, як уже було сказано, це — струс повітря; Росія вийшла невдовзі після того із сфери юрисдикції Гаазького трибуналу. Ба більше: на нашу думку, часткове визнання цієї юрисдикції неможливе, як неможлива часткова вагітність. І взагалі, політична верхівка України, схоже, розраховує відсудити в міжнародних інстанціях те, що не змогла чи не схотіла захистити на полі бою. Але судові розв’язання можливі там, де право визнається як міжнародна універсальна мова. Якщо ж протилежна сторона її відкидає, то жодних шансів на юридичну перемогу над нею аж до її воєнного розгрому чи внутрішньої революції немає. Тому визволення одного українського села важливіше від багатьох тонн юридичних документів, що потрапляють на стіл якогось там високоповажного суду. Усі разом узяті суди за п’ять років війни не повернули Україні жодного окупованого Росією населеного пункту. Це відбувається лише зусиллями озброєних людей зі складу ЗСУ і Нацгвардії.

P.S. Такі демократичні держави, як США, Ізраїль, Індія, змушені протистояти міжнародному тероризму, або відкликали свій підпис від Римським статутом, або взагалі не підписували його, щоб не мати проблем із судовими репресіями проти борців із цим тероризмом.

«РАТИФІКАЦІЯ РИМСЬКОГО СТАТУТУ ЗАСВІДЧИТЬ ТЕ, ЩО НАША ДЕРЖАВА ПЕРЕБУВАЄ В ЄДИНОМУ МІЖНАРОДНОМУ ПРАВОВОМУ ПОЛІ»

Володимир ВАСИЛЕНКО, юрист-міжнародник:

— Ратифікація Римського статуту засвідчить те, що наша держава перебуває в єдиному міжнародному правовому полі і конкретні особи мають притягатися до кримінальної відповідальності. На практиці вже є два подання України до Міжнародного кримінального суду. Парламент має спокійно ухвалити рішення про те, що відповідна поправка набула чинності і в цьому немає жодної сенсації. Таким чином Україна приєднується до Римського статуту. Ратифікація приєднання до Римського статуту означає, що в будь-який момент, коли будуть відповідні підстави, Україна зможе звертатися до міжнародного суду. Зараз питання, перш за все, полягає в розгляді ситуації, яка склалася внаслідок збройної агресії Росії проти України, на предмет притягнення до відповідальності тих осіб, які причетні до цієї агресії. Ще раз: Міжнародний кримінальний суд розглядає справи лише щодо фізичних осіб, які вчинили воєнні злочини. Цей суд не розглядає питання про відповідальність будь-якої держави за агресію