МЕНЮ

Росія: Сталін живий!

Борис СОКОЛОВ, професор Москва
17 квітня, 2019 - 19:17
51% респондентів позитивно ставляться до диктатора, що є максимальним показником за останніх 20 років

Згідно з опитуванням, що його провів «Левада-центр», з-поміж них — у 4% росіян образ «вождя» викликає відчуття захоплення, у 41% — повагу, а ще в 6% опитаних — відчуття симпатії. Опитування проводилося  21—27 березня 2019 року за репрезентативною всеросійською вибіркою міського і сільського населення обсягом 1638 осіб у віці від 18 років і старших у 137 населених пунктах, 50 суб’єктах РФ. Дослідження проводили вдома у респондента методом особистого інтерв’ю. Кількість тих, хто ставиться до Сталіна із захопленням, порівняно з березнем минулого року зросла удвічі, а кількість тих, хто поважає диктатора, за рік збільшилося на 12%. Щоправда, за той самий період кількість тих, хто симпатизує Сталіну, зменшилася з 9 до 6%, але загальної тенденції це не змінює.

З другого боку, кількість тих, хто ставиться до Сталіна байдуже, упродовж останнього року зменшилося з 31 до 26%, а тих, кому важко відповісти на запитання про своє ставлення до радянського вождя, — із 16 до 7%. З-поміж тих, хто негативно ставиться до Сталіна, порівняно з 2018 роком, зросла кількість тих, хто сприймає генералісимуса із страхом — з 3 до 5% і з ненавистю — з 2 до 3%. Загалом негативне ставлення до Сталіна висловили лише 14% опитаних (2018 року — 12%).

Вельми показово, що найменшим рівень підтримки Сталіна у російському суспільстві у XXI столітті був у жовтні 2012 року, через п’ять місяців після завершення президентства Дмитра Медведєва, під час якого принаймні було ухвалено програму «десталінізації». Нехай Сталіна лаяли тоді й не так активно, але рейтинг позитивного ставлення до нього тоді становив лише 28%. Позначилися, звісно, і протестні виступи проти обрання Путіна президентом, що розгорнулися тоді, Проте вже у березні 2014 року, у зв’язку з анексією Криму, рейтинг Сталіна одразу ж злетів до 40%. У березні 2016 року він трохи знизився до 37%, у березні 2017-го зріс до 46%, у березні 2018 року знизився до 40%, а потім злетів до нинішніх 51%.

Аналогічні результати дає аналіз динаміки відповідей на запитання: «Як ви вважаєте, яку роль відіграв Сталін у житті нашої країни?». 18% оцінили його роль як «цілком позитивну», 52% — як «швидше позитивну». Відповіді «різко негативну» і «швидше негативну» обрали лише 19% опитаних. Це — теж рекордні показники за все XXI століття. 2003 року тією чи тією мірою позитивно оцінювали Сталіна 53% росіян, а негативно — 33%, проте у грудні 2006 року позитивну оцінку діяльності генералісимуса дали лише 42%, а негативну — 37%, тобто ці показники майже зрівнялися. Історичного мінімуму 39% позитивне ставлення жителів Росії до Сталіна сягнуло у лютому 2008 року, тоді як негативно до нього ставилися майже стільки ж опитаних — 38%. Але потім була війна з Грузією, що супроводжувалася сплеском імперських настроїв. І вже у жовтні 2008 року   Сталіна тією чи тією мірою полюбив 41% опитаних, тоді як у нелюбові зізналися лише 37%. У грудні 2010 року частка шанувальників Сталіна сягнула 51%, тоді як заперечувачів Сталіна стало лише 30%. У березні 2011 року, як результат медведєвської програми «десталінізації» рейтинг Сталіна знизився до 45%, тоді як рейтинг його супротивників зріс до досить пристойних 35%. Але потім, з поверненням у президентське крісло Путіна і природною смертю «десталініації», рейтинг генералісимуса відновив неухильне зростання, а його антирейтинг дедалі більше деградував. У грудні 2014 року, коли вже тривала війна на Донбасі, позитивно оцінювали роль Сталіна 52% російських респондентів, а негативно — лише 30%. А сьогодні співвідношення взагалі обвальне — 70% проти 19%.

Що вельми характерно, епоха Сталіна у сьогоднішніх росіян практично жодним чином не асоціюється з епохою матеріального благополуччя. Навпаки, більшість визнає, що життя тоді було бідним і тяжким, хоча звинувачує в цьому не Сталіна, а підступи зовнішніх ворогів, на яких доводилося реагувати, виробляючи гармати замість масла. Зі Сталіним і його епохою росіяни пов’язують імперську велич, коли СРСР переміг у Великій Вітчизняній війні, певний час контролював майже третину світу, зокрема Китай, і перетворився на ядерну наддержаву. Ще ця епоха привертає росіян тим, що тоді люди думали не про матеріальні блага, а про велич держави. Такі уявлення цілком у рамках путінської пропаганди і цілком влаштовують Кремль, якому важливо, аби піддані більше думали про відродження імперської величі і менше — про пов’язані з цим матеріальну скруту у вигляді підвищення пенсійного віку і податків і спаду реальних доходів більшості росіян.

Недивно, що на запитання «Левада-центру», «як ви гадаєте, чи виправдані людські жертви, яких зазнав радянський народ за сталінської доби, великими цілями і результатами, яких було досягнуто в найкоротший термін?», у квітні 2017 року позитивно відповіли 36%, а негативно — 45% респондентів, то вже у березні 2019 року  кількість тих, хто схильний вважати жертви сталінської епохи виправданими, перевищила кількість тих, хто переконаний, що їх нічим не можна виправдати, — відповідно 46 і 45%. Зазначу, що в лютому 2010 — листопаді 2012 року показник виправданості жертв знизився з 34 до 25%, але вже у березні 2015 року, у зв’язку з анексією Криму і війною на Донбасі, жертви сталінської епохи визнали тією чи тією мірою виправданими 45% опитаних, тоді як протилежної думки дотримувалося лише 42%. Адже це був час, коли у війні на Донбасі вже загинули десятки тисяч росіян. Як ми бачили, до квітня 2017 року, коли війна на південному-сході України давно вже тривала в уповільненому режимі, рівень виправдання жертв дещо знизився, але в березні 2019 року знов підвищився і сягнув рекордних 46%, що, ймовірно, багато в чому пов’язано з активізацією антиукраїнської пропаганди і нагнітанням напруги у зв’язку з президентськими виборами в Україні.

Любов до Сталіна значної частини, а сьогодні — навіть більшості росіян, яка не минає, нерозривно пов’язана з тим, що сучасна російська пропаганда, багато кажучи про позитивну роль Сталіна у зв’язку з перемогою у Великій Вітчизняній війні і досягненням піку імперської могутності СРСР, лише побіжно згадує вчинені Сталіном злочини і жертви, що їх зазнав народ, прагнучи всіляко применшити кількість і тих, і тих.