Прибути за 24 години...

Що собою представляє військовий резерв України?

Що це таке — військовий резерв держави? Для виконання яких завдань він призначений і скільки українців сьогодні проходять у ньому службу? Як, врешті решт, стати резервістом? Відповісти на ці запитання ми попросили полковника Михайла ЩЕРБІНУ — начальника відділу впровадження служби в резерві мобілізаційного управління Головного управління персоналом Генерального штабу ЗС України.

— Військовий резерв має практично кожна держава світу, — говорить Михайло Юрійович. — Принаймні ті, які дбають про власну безпеку. Якщо говорити про нас, то служба у військовому резерві була запроваджена ще у 2006 році. До 2014 року — початку російської агресії, про неї, окрім тих посадових осіб, які нею займались, мало хто знав. Принаймні серед пересічних українців. Та після анексії Криму, вторгнення батальйонно-тактичних груп регулярної російської армії ця робота зазнала кардинальних змін. Стало зрозуміло: Україна постала перед викликом, який загрожує самому її існуванню як незалежної держави. І, окрім багатьох інших заходів, багато уваги було приділено і проблемі, про яку ми з Вами зараз ведемо розмову. Не розкриватиму усіх карт, а скажу лише, що за ці майже 5 років Україна як держава для зміцнення свого військового резерву зробила у рази більше, аніж протягом 2006—2013 років...

Нагадаю, що у березні 2015-го парламент ухвалив закон, згідно з яким, всі без винятку звільнені військовослужбовці зараховуються до оперативного резерву. Як з числа учасників бойових дій на сході країни, так і солдатів-строковиків: вони підписують відповідні контракти. Після цього усіх їх призначають на посади в тих же частинах і підрозділах, де вони проходили службу. Як правило.

Наприклад, сержант-контрактник 1—2 роки командував відділенням і звільнився з армії. У час «Ч» його призвуть до тієї ж бригади, того ж підрозділу і він обійме ту ж посаду. А можливо, й іншу, але за функціональними обов’язками вона мало відрізнятиметься від попередньої. Це дозволить підтримувати всі Збройні Сили у постійній бойовій готовності, уникнути багатьох проблем, з якими ми стикалися під час мобілізаційних хвиль і які породжували так званий кадровий голод у нашій армії.

— Якщо це не є військовою таємницею, то назвіть хоча б приблизну кількість резервістів?

— На сьогоднішні день їх близько 200 тисяч.

Але ж людина, відслуживши рік чи два, починає втрачати навички, отримані під час служби і які їй вкрай потрібні після того, як вона знову одягне армійський однострій...

— Для того, щоб ці люди були готові до виконання своїх функціональних обов’язків, вони залучаються до військових навчань. Їх тривалість коливається в межах 10—20 діб і проходять ці заходи за умов, максимально наближених до бойових, тобто тих, які склалися сьогодні на Донбасі. Наприклад, лише восени минулого року було проведено навчання, до яких залучалося понад 10 тисяч особового складу з 10 окремих бригад наших Збройних Сил.

Проходили вони практично в усіх регіонах країни, зокрема, на полігонах Херсонської, Запорізької областей. Загалом військовий резерв України складається з оперативного та мобілізаційного резервів.

Чим вони відрізняються?

— Найбільш боєздатним є перший: до нього входять ті, хто брав участь в АТО-ООС і підписав відповідні контракти з МО України. На сьогодні він нараховує близько 200 тисяч.

Другий складають офіцери запасу, зокрема випускники військових кафедр цивільних вишів. Їхнє призначення — комплектування військових частин стратегічного резерву і командних посад військових частин, що входять до територіальної оборони. Відправити цих людей в район Операції об’єднаних сил можна лише за їхньої згоди.

Хто може віддати наказ про мобілізацію резервістів? Міністр оборони чи начальник Генерального штабу? І які обставини можуть спонукати до цього?

— Подібні рішення знаходяться у компетенції Президента України — Верховного Головнокомандувача ЗС України. Лише він, у разі загострення ситуації на фронті, наприклад, початку широкомасштабного наступу ворога, може віддати наказ про мобілізацію резервістів. І ті, хто включений в першу чергу, буде відправлений на доукомплектування частин, що дислокуються в районі ООС. При цьому резервісти другої черги поповнять лави тилових частин і територіальної оборони.

До яких кроків має вдатись людина, бажаюча стати резервістом?

— Головне — бажання. Якщо воно є, тоді потрібно зібрати всю необхідну інформацію про умови проходження такої служби. Я би порадив користуватись не розповідями «бувалих вояків», яких останнім часом з’явилось у нас дуже багато, а піти до найближчого військового комісаріату, який тепер називається територіальним центром комплектування. Там вас уважно вислухають і про все розкажуть.

Якщо громадянина задовольнять умови проходження служби у резерві, то потрібно буде пройти медичну комісію, яка визначить придатність до військової служби.

— За ким останнє слово щодо зарахування до резерву? Військовим комісаром?

— Ні: рішення про це ухвалює командир частини, до якої в разі необхідності людину викликатимуть і у складі якої вона виконуватиме ті чи інші завдання. В разі згоди командира укладається контракт між громадянином і державою, від імені якої виступає МО. Він регламентує правові відносини під час проходження служби у резерві. Один примірник цього документу зберігається в особовій справі, другий видається на руки, а третій лишається у комісаріаті за місцем проживання.

Хто має право проходити службу у військовому резерві?

— Це, зокрема, громадяни України, придатні до військової служби за станом здоров’я, професійними та моральними якостями, що не досягли граничного віку перебування у запасі другого розряду (60 років — для рядового, сержантського, старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу, 65 років — для вищого офіцерського складу), а також проживають поблизу місця дислокації військової частини.

— Чим відрізняється служба резервіста від служби у запасі?

— Резервісти проходять службу на добровільній основі. Вони свідомо вибирають військову справу, укладають контракт з державою та проходять планомірну підготовку. Якщо військовозобов’язані мають прибути до частини протягом 2—29 діб, то резервістам на це відводиться усього 24 години.

Які соціальні гарантії надаються резервісту?

— Їх менше, аніж у того ж військовика-контрактника, але вони є. Наприклад, резервіст забезпечується військовою формою, харчуванням та медичної допомогою (на час зборів). За той проміжок часу, який громадянин перебував у частині, за місцем роботи йому виплачується середньомісячна заробітна плата. Якщо він добирався до неї і повертався до свого місця проживання самотужки, то йому компенсується вартість проїзду.

За кожну добу перебування в частині, на польових зборах чи навчаннях резервіст отримує добові, а наприкінці кожного року грошова винагорода, розмір якої залежить від військового звання і посади, яку він обіймає. Якщо ви безробітний, то отримаєте мінімальну зарплатню за час перебування у частині. Окрім цього, резервістам, виплачується — щороку — одноразове грошове заохочення. Особам, що відносяться до вищого офіцерського складу, 3 100 гривень, старшому офіцерському складу — 2800, молодшому офіцерському складу — 2500, прапорщикам, мічманам, — 2200 сержантсько-старшинському і рядовому складу — 1900 і 1600 гривень відповідно.

Зауважу, що Генеральним штабом ЗС України вже підготовлено законопроект, що передбачає забезпечення резервістів соцпакетом, аналогічним тому, який мають військовослужбовці за контрактом, а саме: безкоштовне медичне забезпечення у військово-медичних установах, пільгове отримання вищої освіти, врахування служби в резерві при обчисленні пенсії.

— В інших країнах світу існує інститут військового резерву? Якщо так, то чи вивчався їх досвід?

— Наприклад, у Данії до резерву зараховуються добровольці віком 16—50 років. У разі мобілізації ця країна, маючи трохи більше 5 мільйонів громадян, здатна в стислі терміни виставити близько 200 тисяч навчених і озброєних бійців.  Норвегія, де населення складає 4,2 мільйони чоловік, при чисельності регулярної армії 34 тисячі спроможна відмобілізувати впродовж 24—72 годин армію в 400 тисяч чоловік!..

Візьмімо для прикладу турецьку армія, яка, до речі, є другою за чисельністю в НАТО, поступаючись за цим показником лише США: в армії Туреччини служать 500 тисяч її громадян. Та, незважаючи на це, ця країна має ще й так званий найближчий резерв — понад 400 тисяч громадян, які протягом доби готові взятись до зброї.

Отже, резерви є у кожної держави. І ми — не виняток. Проте свій військовий резерв Україна формує не лише з урахуванням кращого міжнародного досвіду, а й своїх особливостей, зокрема історії, фінансово-економічних можливостей, врешті решт менталітету. Кажучи словами Тараса Шевченка, чужого навчаємось, але й свого не цураємось.