87-й.  Він найскладніший, що став полем майстерної «політтехнологічної війни», відлунням київських офісних розкладів. Допомагала цьому медійна пелена про те, що тут усе давно вже вирішено: «місцевий барон» Шевченко без п’яти хвилин нардеп.

Залишимо осторонь поки що правову сторону (почалися суди, є заяви громадських організацій), їй я присвячу окремий пост про всі використовувані технології в цьому окрузі.  Поки що про стратегії.

1. Крах стратегії «Євросолідарності» і Порошенка.  По-перше, Порошенко не виставив в окрузі серйозного кандидата, здатного перемогти відпочатково. Казус зі Звіробій виглядав прийнятним і виграшним попервах, що дозволяє примарно бути присутнім у полі, але яким було здивування штабу, що після білбордового бомбардування зростання немає. Звіробій не злітала.  «Парашутист» він і в Африці парашутист.  Постало питання збільшення витрат — і тут природна жадібність перемогла.  Від провального програшу потрібно було якось піти (негоже було, щоб Звіробій так ганебно програла Вірастюку).

По-друге, відкликання кандидата Звіробій на користь Кошулинського здавалося всім козирною картою, від якої в ЄС пісялися від розрахункового азарту, але й це не допомогло особливо. Я писав про це ще 13 лютого в FB — цей округ «Свободі» не вдавалося взяти з 2012-го. Плюс Кошулинський не вибудував машину забезпечення явки свого електорату. Ну, а маленьку таємницю я все-таки відкрию: страх зараження ковідом був вельми вміло заряджений якраз у середовищі шанувальників «Свободи» дуже простими і зрозумілими технологіями донесення.

Тобто Порошенко як стратегічний гравець, який раніше комбінував і висував переможні сценарії, зазнав повного краху.  І якщо після провалу Синютки у Львові ЄС вдалося якось змастити гіркоту поразки, то відкликання Звіробій і провал ставки на Кошулинського вже ніяк. Підтримка Порошенко буде звужуватися і танути. У команді «Свободи» мені навіть сказали, що краще б нас Порошенко не підтримував.  Зв’язка з ним виявилася токсичною.  А реальну допомогу члени комісій від «Євросолідарності» надавали аж ніяк не Кошулинському.

2. Тепер про феномен Вірастюка.  Багато хто щосили волає про те, що перемога Вірастюка — це фікція.  Фокус у тому, що спочатку Вірастюка ніхто до уваги особливо не брав, враховуючи повальний медійний крик про те, що «Слузі народу» нічого не світить у цьому окрузі.  Для всіх він — кандидат другого ешелону, «технік», формальність, альтер его Звіробій для її «умиротворення».  Втім, Вірастюк дійсно зруйнував генеральну фабулу кампанії Звіробій, змушуючи її втиснутися в мікроваріант «армовіра», а потім і зовсім ретируватися.

Та так захопилися цими інтерпретаціями, що не побачили, як безшумно і скрупульозно оброблялося командою Вірастюка поле.  Особиста підтримка Зеленського (без різниці, як оцінювати цей кейс з точки зору виправданості) стала фінальним мобілізаційним ударом.

Але чомусь мало хто взагалі враховував той факт, що мер Надвірної — «слуга народу» Зіновій Андрієвич у 2019 р. впевнено виграв цей округ.  І шлейф цієї перемоги виявився перенесеним на нового кандидата від «Слуг». Але був ще один важливий момент.  13 лютого вкотре таки у FB писав про те, що Вірастюк якщо й буде рости, то за рахунок електорального поля Шевченка, розігрітого ним сітково-дорожньо-церковними справами.  Також після власне електорату «Слуги народу» найбільш активно Вірастюка підтримали виборці, які голосували в першому турі 2019-го за Тимошенко, а потім на парламентських за «Батьківщину» (2019-го вона отримала в окрузі 14,4%).

3. Шевченко став уособленням примусової електоральної деолігархізації, і це багатьом подобається.  У цього кейса є свій консенсус у суспільстві, і для багатьох програш Шевченка — це своєрідне покарання місцевого барона, ще й партнера Коломойського. Власне, Шевченкові не звикати програвати. Він пролетів у 2012-му на мажоритарному окрузі та в 2015-му на виборах мера Івано-Франківська.  Він був також кандидатом у президенти в 2019 р. До речі, в 87 окрузі він як кандидат у президенти отримав лише 4%.  Програш Шевченка був неочевидним, однак запрограмованим.  Штаб працював за «старими методичками» без урахування еволюції електоральної маси в краї. Що особливо важливо підкреслити: зв’язної й ефективної стратегії збереження набутих сіткою і «добрими справами» виборців не було.  Була царська впевненість у перемозі і майже незрозумілі хвастощі.

Найсильнішим ударом став ковідний «Буковель», але найсмішніше в тому, що тут найбільше йому підклала свиню «Євросолідарність», вибиваючи з обойми Шевченка найбільш слабкі електоральні пласти.  Однак ці виборці пішли якраз не до Кошулинського, а саме до Вірастюка.

Писати можна ще багато про що. Однозначно, вибори в 87 окрузі можуть стати найбільш показовими з точки зору непередбачуваності і мінливості електорату.  Тепер це вже історія.  Гучна, але дуже змістовна історія.

87-й.  Він найскладніший, що став полем майстерної «політтехнологічної війни», відлунням київських офісних розкладів. Допомагала цьому медійна пелена про те, що тут усе давно вже вирішено: «місцевий барон» Шевченко без п’яти хвилин нардеп.

Залишимо осторонь поки що правову сторону (почалися суди, є заяви громадських організацій), їй я присвячу окремий пост про всі використовувані технології в цьому окрузі.  Поки що про стратегії.

1. Крах стратегії «Євросолідарності» і Порошенка.  По-перше, Порошенко не виставив в окрузі серйозного кандидата, здатного перемогти відпочатково. Казус зі Звіробій виглядав прийнятним і виграшним попервах, що дозволяє примарно бути присутнім у полі, але яким було здивування штабу, що після білбордового бомбардування зростання немає. Звіробій не злітала.  «Парашутист» він і в Африці парашутист.  Постало питання збільшення витрат — і тут природна жадібність перемогла.  Від провального програшу потрібно було якось піти (негоже було, щоб Звіробій так ганебно програла Вірастюку).

По-друге, відкликання кандидата Звіробій на користь Кошулинського здавалося всім козирною картою, від якої в ЄС пісялися від розрахункового азарту, але й це не допомогло особливо. Я писав про це ще 13 лютого в FB — цей округ «Свободі» не вдавалося взяти з 2012-го. Плюс Кошулинський не вибудував машину забезпечення явки свого електорату. Ну, а маленьку таємницю я все-таки відкрию: страх зараження ковідом був вельми вміло заряджений якраз у середовищі шанувальників «Свободи» дуже простими і зрозумілими технологіями донесення.

Тобто Порошенко як стратегічний гравець, який раніше комбінував і висував переможні сценарії, зазнав повного краху.  І якщо після провалу Синютки у Львові ЄС вдалося якось змастити гіркоту поразки, то відкликання Звіробій і провал ставки на Кошулинського вже ніяк. Підтримка Порошенко буде звужуватися і танути. У команді «Свободи» мені навіть сказали, що краще б нас Порошенко не підтримував.  Зв’язка з ним виявилася токсичною.  А реальну допомогу члени комісій від «Євросолідарності» надавали аж ніяк не Кошулинському.

2. Тепер про феномен Вірастюка.  Багато хто щосили волає про те, що перемога Вірастюка — це фікція.  Фокус у тому, що спочатку Вірастюка ніхто до уваги особливо не брав, враховуючи повальний медійний крик про те, що «Слузі народу» нічого не світить у цьому окрузі.  Для всіх він — кандидат другого ешелону, «технік», формальність, альтер его Звіробій для її «умиротворення».  Втім, Вірастюк дійсно зруйнував генеральну фабулу кампанії Звіробій, змушуючи її втиснутися в мікроваріант «армовіра», а потім і зовсім ретируватися.

Та так захопилися цими інтерпретаціями, що не побачили, як безшумно і скрупульозно оброблялося командою Вірастюка поле.  Особиста підтримка Зеленського (без різниці, як оцінювати цей кейс з точки зору виправданості) стала фінальним мобілізаційним ударом.

Але чомусь мало хто взагалі враховував той факт, що мер Надвірної — «слуга народу» Зіновій Андрієвич у 2019 р. впевнено виграв цей округ.  І шлейф цієї перемоги виявився перенесеним на нового кандидата від «Слуг». Але був ще один важливий момент.  13 лютого вкотре таки у FB писав про те, що Вірастюк якщо й буде рости, то за рахунок електорального поля Шевченка, розігрітого ним сітково-дорожньо-церковними справами.  Також після власне електорату «Слуги народу» найбільш активно Вірастюка підтримали виборці, які голосували в першому турі 2019-го за Тимошенко, а потім на парламентських за «Батьківщину» (2019-го вона отримала в окрузі 14,4%).

3. Шевченко став уособленням примусової електоральної деолігархізації, і це багатьом подобається.  У цього кейса є свій консенсус у суспільстві, і для багатьох програш Шевченка — це своєрідне покарання місцевого барона, ще й партнера Коломойського. Власне, Шевченкові не звикати програвати. Він пролетів у 2012-му на мажоритарному окрузі та в 2015-му на виборах мера Івано-Франківська.  Він був також кандидатом у президенти в 2019 р. До речі, в 87 окрузі він як кандидат у президенти отримав лише 4%.  Програш Шевченка був неочевидним, однак запрограмованим.  Штаб працював за «старими методичками» без урахування еволюції електоральної маси в краї. Що особливо важливо підкреслити: зв’язної й ефективної стратегії збереження набутих сіткою і «добрими справами» виборців не було.  Була царська впевненість у перемозі і майже незрозумілі хвастощі.

Найсильнішим ударом став ковідний «Буковель», але найсмішніше в тому, що тут найбільше йому підклала свиню «Євросолідарність», вибиваючи з обойми Шевченка найбільш слабкі електоральні пласти.  Однак ці виборці пішли якраз не до Кошулинського, а саме до Вірастюка.

Писати можна ще багато про що. Однозначно, вибори в 87 окрузі можуть стати найбільш показовими з точки зору непередбачуваності і мінливості електорату.  Тепер це вже історія.  Гучна, але дуже змістовна історія.