«Про «нове вино» і «старі міхи» технологій...»

Що відбувається із найменшою парламентською фракцією «Голос»?

Партію і фракцію «Голос» останнім часом серйозно штормить. Йдеться навіть про можливий розкол цієї політичної сили. Хоча говорити про справжність партій в українському політичному контексті навряд чи можна, здебільше — це політичні проєкти. «Голос» — не виключення. Проєкт був створений під співака Святослава Вакарчука перед достроковими парламентськими виборами 2019 року. Більш того, сам Вакарчук у 2020 році вже встиг вдруге покинути парламент і політику (перший раз у 2008-му), заявивши що досяг поставленої мети — «привів до парламенту нових, професійних, порядних, патріотичних людей».

Але от проблема — ці люди з часом вщент пересварилися, поділивши фракцію навпіл. Одна частина, включаючи керівництво партії, дорікає іншу в «порушенні партійної дисципліни», а останні звинувачують партійне керівництво у тому, що воно неправомірно покарало їх за голосування в сесійній залі та погрожує вигнати непокірних з партії. Окреслимо позиції сторін.

«Ми переконані, що в нашій партії рішення мають прийматися разом, а їх дотримання — обов’язкове для всіх, — йдеться в заяві партії «Голос». — Виключень не буде, бо від цього залежить наша ефективність та виконання нашої Програми. 

Якщо раніше «Голос» був тільки фракцією у Верховній Раді, то зараз це — ще 21 регіон, 350 депутатів місцевих рад, тисячі партійців та прихильників. Тепер питання виконання процедур та партійної дисципліни стало критичним, як ніколи. Однакові принципи діють і у Верховній Раді, і у Київраді, і у радах Львова, Черкас, Добропілля та інших міст.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Дискусія всередині фракції та між партійцями повинна бути конструктивною. Всі члени партії, незалежно від посади або статусу, мають працювати на спільні цінності, аби це давало конкретний результат.

Нещодавня ситуація у фракції Верховної Ради — прецедент порушення  партійної і фракційної дисципліни. Питання погодження конституційної процедури щодо питань повноважень Президента України є фундаментальним питанням політики і не може залишатися без уваги. Політична рада не могла не відреагувати на ситуацію, що склалася в залі ВРУ 16 березня 2021 року і засудила спільне голосування частини фракції «Голосу» у Верховній Раді разом з представниками більшості від «Слуг Народу» та олігархічних груп. Також відповідно до процедур Статуту партії Політрада звернулася до Контрольно-ревізійної комісії партії з проханням надати оцінку цьому інциденту та дослідити причини і обставини голосування членів фракції. Заяви окремих членів фракції щодо їх виключення з партії є такими, що не відповідають дійсності.

Ми вважаємо цю ситуацію ознакою наступного етапу розвитку організації, коли всі її члени мають усвідомити універсальність правил та процедур, що забезпечують ефективність та монолітність партії».

Позицію іншої частини депутатів «Голосу» виклала у себе в ФБ Соломія Бобровська: 

«Кажуть, що ми скоро перестанемо бути частиною Голос. А нам здається, що «Голос» перестав бути собою. Цінності, які ми декларували під час парламентських виборів, зараз діаметральні до дій  керівництва партії.

Ми, десять народних депутатів «Голосу» не можемо закривати очі та ігнорувати те, що керівництво партії відійшло від демократичних та антиолігархічних принципів. Коли ми намагались конструктивно вирішити ці розбіжності — на нас почався тиск. Проте ми не дозволимо керівництву партії та фракції й далі ховатись за нашою репутацією, ухвалюючи рішення, що суперечать цінностям нашим та наших виборців.

• Ми не поділяємо відмову керівництва від захисту антикорупційних органів і боротьби з корупцією. Зареєстрований керівництвом партії та фракції законопроєкт №5253 —  це тиск на НАЗК.

• Ми розчаровані відмовою керівництвом партії та фракції підписувати постанову про звільнення Генпрокурорки Венедіктової.

• Ми засуджуємо ведення керівництвом перемовин про можливу коаліцію з Слугами Народу.  Ми не бачимо себе в коаліції з політичною силою, що покриває Татарова та Степанова, призначає Шкарлета та кидає за ґрати політв’язнів.

• Засуджуємо й рішення керівництва підтримати меморіальний проєкт Бабиного Яру, який курується і фінансується  російськими олігархами

• Ми обурені порушенням з боку керівництва партії принципів внутрішньопартійної демократії та прозорості.

• Зараз керівництво партії монополізувало всі ресурси, одноосібно приймає рішення про їх витрати та не бажає оприлюднювати звіти про витрачені партійні кошти.

Ми вимагаємо проведення з’їзду та провести нові вибори керівництва партії».

Це те, що знаходиться на поверхні політичних склоків всередині «Голосу». Але якщо копнути глибше, то важливими є деталі тієї проблеми, яку ми окреслили на самому початку тексту.  

«Мені цікаво, усі ці добрі і принципові люди, які йшли в Голос робити зміни з самого початку не помічали в оранжевій кімнаті духу Віктора Пінчука, інтереси якого рано чи пізно мали стати поперек їхніх помаранчево-рожевих сподівань?, — ставить питання у себе в ФБ політолог Ярослав Божко, продовжуючи їх перелік. 

Не помічали Бабиного Яру, в який росіяни вкладали гроші, і де сидів Слава Вакарчук з самого початку? Ну воно ж не учора все з’явилося.

Не помічали такого далекого від Пінчука Томаша Фіалу, якому Деркач колись продав своє Радіо Ера, яке стало Радіо НВ. Було би воно і далі Радіо Ера — зараз би американці наклали санкції, а так, живе собі і несе промінчики демократії в народ.

До речі, це ж Dragon Capital Фіали скуповував для китайців акції Мотор Січі. А ви не помітили? А потім американські дипломати будуть ходити до Фіали чи Пінчука на вечірки і думати про те, як би в спілці з ними захищати інтереси США в Україні. 

Не помічали, як Єрмак літає літаками Пінчука? Не помічали контактів із Фрідманом, навіть того самого Славка Вакарчука, який мило так сидів поряд із ним і на Леополіс джаз фесті, і в наглядовій меморіалу «Бабин Яр»?

Зятя того самого, до речі, Фрідмана, американці добре так звинуватили у втручанні в американські вибори 2016 року. Це, до речі, саме тоді коли наш улюблений антикорупційний залізничник Лещенко дістав амбарну книгу Партії Регіонів і вчинив провокацію за участі НАБУ проти Манафорта.

Ось і я усього цього просто не помічав. Тому не маю претензій до того, як Кіра Рудик вигідно домовилася з ОП про продаж партії. Це ніякий не різкий поворот у бік від початкового курсу Голосу — це закономірний рух тією колією, яку викопали під нього батьки-засновники.

І мерзенний союз з Офісом президента — останнє, що мало кинути кришку труни на цю політсилу...».

Якщо звернути також увагу і на аналіз інших експертів, то стає очевидним, що у фракції «Голос» фактично пересварилися між собою виплекані (або долучені) кланом Кучми-Пінчука на пару з відомим міжнародним роздавачем грантів люди. Просто з часом вони розділилися на різні гілки, вкусивши смак української політики, або ставши предметом чергових хитросплетінь зятя другого президента. Що, звичайно, не означає, що в самій фракції немає пристойних людей. Просто це не вирішує самої проблеми, коли суспільство все ще не готове забезпечити своє політичне представництво у владі, постійно задовольняючись тим, що «згодовують» їм незмінні монополісти країни у вигляді різних політичних проєктів (хочете співаків чи коміків?, — будь-ласка). Як написала у ФБ головна редакторка «Дня» Лариса Івшина про ситуацію з «Голосом»: «Повчальна історія. Про межі компромісів, про «нове вино» і «старі міхи» технологій...»

«Про «нове вино» і «старі міхи» технологій...»

«Про «нове вино» і «старі міхи» технологій...»

Що відбувається із найменшою парламентською фракцією «Голос»?

Партію і фракцію «Голос» останнім часом серйозно штормить. Йдеться навіть про можливий розкол цієї політичної сили. Хоча говорити про справжність партій в українському політичному контексті навряд чи можна, здебільше — це політичні проєкти. «Голос» — не виключення. Проєкт був створений під співака Святослава Вакарчука перед достроковими парламентськими виборами 2019 року. Більш того, сам Вакарчук у 2020 році вже встиг вдруге покинути парламент і політику (перший раз у 2008-му), заявивши що досяг поставленої мети — «привів до парламенту нових, професійних, порядних, патріотичних людей».

Але от проблема — ці люди з часом вщент пересварилися, поділивши фракцію навпіл. Одна частина, включаючи керівництво партії, дорікає іншу в «порушенні партійної дисципліни», а останні звинувачують партійне керівництво у тому, що воно неправомірно покарало їх за голосування в сесійній залі та погрожує вигнати непокірних з партії. Окреслимо позиції сторін.

«Ми переконані, що в нашій партії рішення мають прийматися разом, а їх дотримання — обов’язкове для всіх, — йдеться в заяві партії «Голос». — Виключень не буде, бо від цього залежить наша ефективність та виконання нашої Програми. 

Якщо раніше «Голос» був тільки фракцією у Верховній Раді, то зараз це — ще 21 регіон, 350 депутатів місцевих рад, тисячі партійців та прихильників. Тепер питання виконання процедур та партійної дисципліни стало критичним, як ніколи. Однакові принципи діють і у Верховній Раді, і у Київраді, і у радах Львова, Черкас, Добропілля та інших міст.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Дискусія всередині фракції та між партійцями повинна бути конструктивною. Всі члени партії, незалежно від посади або статусу, мають працювати на спільні цінності, аби це давало конкретний результат.

Нещодавня ситуація у фракції Верховної Ради — прецедент порушення  партійної і фракційної дисципліни. Питання погодження конституційної процедури щодо питань повноважень Президента України є фундаментальним питанням політики і не може залишатися без уваги. Політична рада не могла не відреагувати на ситуацію, що склалася в залі ВРУ 16 березня 2021 року і засудила спільне голосування частини фракції «Голосу» у Верховній Раді разом з представниками більшості від «Слуг Народу» та олігархічних груп. Також відповідно до процедур Статуту партії Політрада звернулася до Контрольно-ревізійної комісії партії з проханням надати оцінку цьому інциденту та дослідити причини і обставини голосування членів фракції. Заяви окремих членів фракції щодо їх виключення з партії є такими, що не відповідають дійсності.

Ми вважаємо цю ситуацію ознакою наступного етапу розвитку організації, коли всі її члени мають усвідомити універсальність правил та процедур, що забезпечують ефективність та монолітність партії».

Позицію іншої частини депутатів «Голосу» виклала у себе в ФБ Соломія Бобровська: 

«Кажуть, що ми скоро перестанемо бути частиною Голос. А нам здається, що «Голос» перестав бути собою. Цінності, які ми декларували під час парламентських виборів, зараз діаметральні до дій  керівництва партії.

Ми, десять народних депутатів «Голосу» не можемо закривати очі та ігнорувати те, що керівництво партії відійшло від демократичних та антиолігархічних принципів. Коли ми намагались конструктивно вирішити ці розбіжності — на нас почався тиск. Проте ми не дозволимо керівництву партії та фракції й далі ховатись за нашою репутацією, ухвалюючи рішення, що суперечать цінностям нашим та наших виборців.

• Ми не поділяємо відмову керівництва від захисту антикорупційних органів і боротьби з корупцією. Зареєстрований керівництвом партії та фракції законопроєкт №5253 —  це тиск на НАЗК.

• Ми розчаровані відмовою керівництвом партії та фракції підписувати постанову про звільнення Генпрокурорки Венедіктової.

• Ми засуджуємо ведення керівництвом перемовин про можливу коаліцію з Слугами Народу.  Ми не бачимо себе в коаліції з політичною силою, що покриває Татарова та Степанова, призначає Шкарлета та кидає за ґрати політв’язнів.

• Засуджуємо й рішення керівництва підтримати меморіальний проєкт Бабиного Яру, який курується і фінансується  російськими олігархами

• Ми обурені порушенням з боку керівництва партії принципів внутрішньопартійної демократії та прозорості.

• Зараз керівництво партії монополізувало всі ресурси, одноосібно приймає рішення про їх витрати та не бажає оприлюднювати звіти про витрачені партійні кошти.

Ми вимагаємо проведення з’їзду та провести нові вибори керівництва партії».

Це те, що знаходиться на поверхні політичних склоків всередині «Голосу». Але якщо копнути глибше, то важливими є деталі тієї проблеми, яку ми окреслили на самому початку тексту.  

«Мені цікаво, усі ці добрі і принципові люди, які йшли в Голос робити зміни з самого початку не помічали в оранжевій кімнаті духу Віктора Пінчука, інтереси якого рано чи пізно мали стати поперек їхніх помаранчево-рожевих сподівань?, — ставить питання у себе в ФБ політолог Ярослав Божко, продовжуючи їх перелік. 

Не помічали Бабиного Яру, в який росіяни вкладали гроші, і де сидів Слава Вакарчук з самого початку? Ну воно ж не учора все з’явилося.

Не помічали такого далекого від Пінчука Томаша Фіалу, якому Деркач колись продав своє Радіо Ера, яке стало Радіо НВ. Було би воно і далі Радіо Ера — зараз би американці наклали санкції, а так, живе собі і несе промінчики демократії в народ.

До речі, це ж Dragon Capital Фіали скуповував для китайців акції Мотор Січі. А ви не помітили? А потім американські дипломати будуть ходити до Фіали чи Пінчука на вечірки і думати про те, як би в спілці з ними захищати інтереси США в Україні. 

Не помічали, як Єрмак літає літаками Пінчука? Не помічали контактів із Фрідманом, навіть того самого Славка Вакарчука, який мило так сидів поряд із ним і на Леополіс джаз фесті, і в наглядовій меморіалу «Бабин Яр»?

Зятя того самого, до речі, Фрідмана, американці добре так звинуватили у втручанні в американські вибори 2016 року. Це, до речі, саме тоді коли наш улюблений антикорупційний залізничник Лещенко дістав амбарну книгу Партії Регіонів і вчинив провокацію за участі НАБУ проти Манафорта.

Ось і я усього цього просто не помічав. Тому не маю претензій до того, як Кіра Рудик вигідно домовилася з ОП про продаж партії. Це ніякий не різкий поворот у бік від початкового курсу Голосу — це закономірний рух тією колією, яку викопали під нього батьки-засновники.

І мерзенний союз з Офісом президента — останнє, що мало кинути кришку труни на цю політсилу...».

Якщо звернути також увагу і на аналіз інших експертів, то стає очевидним, що у фракції «Голос» фактично пересварилися між собою виплекані (або долучені) кланом Кучми-Пінчука на пару з відомим міжнародним роздавачем грантів люди. Просто з часом вони розділилися на різні гілки, вкусивши смак української політики, або ставши предметом чергових хитросплетінь зятя другого президента. Що, звичайно, не означає, що в самій фракції немає пристойних людей. Просто це не вирішує самої проблеми, коли суспільство все ще не готове забезпечити своє політичне представництво у владі, постійно задовольняючись тим, що «згодовують» їм незмінні монополісти країни у вигляді різних політичних проєктів (хочете співаків чи коміків?, — будь-ласка). Як написала у ФБ головна редакторка «Дня» Лариса Івшина про ситуацію з «Голосом»: «Повчальна історія. Про межі компромісів, про «нове вино» і «старі міхи» технологій...»