МЕНЮ

Про небезпеку деморалізації армії

Валентин ТОРБА, «День»
1 березня, 2019 - 12:20
Що думають стосовно арешту екс-начальника Генштабу ЗСУ Володимира Замани — адмірал Ігор Кабаненко та генерал армії Віталій Радецький

Цей тиждень ознаменувався двома гучними інформаційними приводами, які стосуються оборонної сфери — це корупційний скандал в українській оборонці та арешт колишнього голови Генерального штабу Збройних сил України Володимира Замани (2012 — 2014 рр.). Військова прокуратура звинувачує Заману в державній зраді, інкримінуючи йому скорочення складу ЗС України, зокрема кількості авіаційних військових частин, що «фактично позбавило протиповітряної оборони» Україну, й передачу Військово-морським силам військових частин Повітряних сил ЗСУ.

Кримінальне провадження, предметом якого було розслідування діяльності колишніх міністрів оборони України та начальників Генерального штабу ЗСУ зареєстроване в травні 2014 року. Тобто слідство триває вже майже п’ять років. 

«Багато хто намагається робити висновки щодо Замани на емоційному рівні — винен чи не винен. Так не можна підходити, — розповідає «Дню» голова громадської організації «Сила права» Андрій СЕНЧЕНКО. — Особисто я не берусь обвинувачувати Заману, а й у мене, як у громадянина, є питання до нього. Маю надію, що ці питання слідство також візьме до уваги і знайде на них відповідь. Перше питання пов’язане з тим, що Замана був два роки керівником Генерального штабу за Януковича. Є встановлений факт — Янукович свідомо руйнував українську армію. Міністр оборони Лєбєдєв системно займався тим самим. І це також загальновідомо. Чи може при цьому залишатися «білим та пухнастим» начальник Генерального штабу? Мені це уявити важко, адже він був частиною цієї системи. Ба більше, він був дуже важливим елементом цієї системи. І якщо Замана мав іншу точку зору, був патріотом України та намагався захистити національні інтереси, то він як мінімум міг би пасивно відійти в бік, а як максимум — написати рапорт і зробити це гучно».

Уточнимо, що 18 лютого 2014 року під час Революції Гідності, отримавши від тогочасного керівництва держави наказ застосувати силу до мітингувальників на Майдані незалежності, Володимир Замана відмовився виконувати наказ і подав рапорт про звільнення з посади начальника Генштабу — Головнокомандувача Збройних сил України. Що ж до спротиву російській окупації Криму Замана в останньому інтерв’ю gordonua.com згадує: «У перших числах березня 2014 року за наказом Генштабу до Криму вилетіло три літаки Іл-76 і 20 вертольотів із десантом для блокування Кримського перешийку та недопущення перекидання російських військ. Але хтось дав команду повернути літаки з десантом, коли вони вже були в повітрі, і не допустити їх для виконання завдань у Криму». До речі, вже після втечі Януковича, 21 лютого постмайданна влада призначила Заману уповноваженим Верховної Ради з контролю за діяльністю Міністерства оборони.

Раніше експерти в коментарях «Дню» вже наголошували, що з Володимира Замани в цій ситуації намагаються зробити «цапа відбувайла» («День», №36 за 27 лютого 2019 року), що тут більше політики ніж права. В цій ситуації виникає питання — вразі засудження Замани за «державну зраду», чи не стане це деморалізуючим чинником для армії?  

«МИ ОТРИМАЛИ ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ ЖЕРТВ ТА ВТРАТУ ТЕРИТОРІЙ УНАСЛІДОК ЗВОЛІКАННЯ»

Віталій РАДЕЦЬКИЙ, генерал армії України, начальник Національної академії оборони України (2005 — 2010); член Воєнно-наукової ради Міністерства оборони України:

— Коли розпочались події початку 2014-го року, я був запрошений двома президентами до Києва. Мене пропонували на посаду міністра оборони. Особливого бажання ставати міністром оборони тим паче в такий час у мене не було. Але питання для мене стояло інакше — якщо маєш високе воїнське звання, то треба йти на виклики під час, коли Батьківщина знаходиться в скрутному стані. Тоді обов’язки глави держави виконував Олександр Турчинов. При цьому він був Головою Верховної Ради. Ми зустрічались у його кабінеті і до мене ставилися питання, яке моє бачення ситуації і як можна навести порядок. Це ще був початок окупації наших територій. Я заявив, що необхідно терміново посилити угруповання ЗСУ в Криму, очистити державні приміщення та взяти їх під контроль, перекрити Севастополь, де розташовувалось основне угруповання російських військ, взяти під контроль аеропорти та інше. Мені поставили запитання — а що треба й стріляти? Я відповів — якщо треба, то необхідно і стріляти. Але своєчасно. Адже потім ми отримаємо ще більшу кількість жертв.

Історія показала, що так воно і сталось. Ми отримали десятки тисяч жертв та втрату територій внаслідок зволікання. Тоді потрібні були рішення, які необхідно було втілювати. Краще помилитись ніж не прийняти жодного рішення. Такий закон війни, яку спровокували не ми. У військових покарання слідує за те, що він не прийняв рішення, а не за те, що рішення невірне. Потім будуть розбиратись. Головне — бажання зробити щось. Тоді цього бажання в керівництва не було. Чогось чекали. Абсолютно було зрозуміло, що Росія здійснювала своїми діями розвідку. Вони дивились на те, як саме ми будемо реагувати. Кремль дивився якою буде реакція нашої держави на їхні дії і наміри. Коли говорять, що у нас не було військ — це маячня. Візьміть організаційно-штатну структуру того часу і подивіться скільки було наших військ. Не було жодних проблем для того, щоб розгорнути в необхідному напрямку ці війська. Але, наголошую, потрібно було рішення і за це рішення мати сміливість нести відповідальність. Якщо б ми навели будь-якими методами порядок у Криму, то у нас сьогодні не було б війни і на Донбасі.

Зауважу, що я за те, щоб вирішувати питання виключно дипломатичним шляхом. Але існує ситуація, коли дипломати замовкають і тоді має вступати в силу військовий компонент.

Що торкається стану ЗСУ на 2014-й рік, то тут треба усвідомлювати, що призначені російські громадяни на керівні посади могли впроваджувати політику лише скорочення військ. За це перш за все відповідальні міністри оборони. А ким були міністри оборони? Росіяни — Лєбєдєв і Соломатін. Вони чітко виконували завдання з Кремля.

Для того, щоб ґрунтовно говорити про провину Замани, треба володіти відповідною документацією. З виступу голови військової прокуратури я не отримав належного обґрунтування звинувачень на адресу Замани. Не знаю стосовно юриспруденції, але стосовно військової справи мені як військовому незрозуміло як можна перекидати на нього провину. Для цього треба знати досконало істину. Особисто я можу сказати — справжній український генерал, який є патріотом, мав би піти з посади начальника Генштабу, якщо бачив, що на його очах нищать українську армію. До того ж начальник Генштабу не приймає рішення щодо скорочення. Це виключно політичне рішення. Зауважу, що, окрім Замани, був ще начальник Генштабу Ільїн — російський «товариш». Звідки така вибірковість у переслідуванні? При цьому Замана на початку російської агресії виступав за рішучі дії. Збройні сили — це інститут у державі. А відповідного політичного рішення наверху не приймалося.

Щодо безпосередньо арешту Замани, то тут є неоднозначне відчуття. Є питання — чому минуло п’ять років і лише перед виборами починається ця розборка? За п’ять років усе ж таки можна було б прийти до якогось висновку. Тому вішати ярлик на Заману я не можу, адже не знаю всіх нюансів. Більше того враховуючи досвід, коли людей обвинувачують, осуджують, а потім на цьому ставлять «хрест» — справи розвалюються. Вся проблема полягає в тому, що немає системної відповідальності. А від цього виникає і деморалізація армії та народу в цілому. Люди не вірять судам, не вірять у обвинувачення, не вірять у виправдання, адже довіра до державних інституцій девальвована. Якщо в країні хаос, то і в армії не може бути порядку. Все це взаємопов’язано.

«НЕ ВІРЮ, ЩО В ГЕНЕРАЛА ЗАМАНИ БУВ ХОЧА Б МІКРОСКОПІЧНИЙ УМИСЕЛ ПРОТИ УКРАЇНИ»

Iгор КАБАНЕНКО, адмірал, експерт з питань оборони та безпеки:

— Хочу навести три приклади з 2013 року...

Навесні 2013 року завершувалася підготовка до щорічних двосторонніх оборонних консультацій Україна — США високого рівня, які планувалося провести 11 квітня 2013 року в США.

Перебуваючи на посаді першого заступника НГШ, який, крім іншого відповідав за військове співробітництво, я особисто готував цей захід, на який ми запропонувати серйозні спільні проекти, спрямовані на оволодіння офіцерами операційною англійською мовою, навчання персоналу в оборонних навчальних закладах за кордоном, спільні тренінги і навчання військ (сил) та багато іншого. За кілька тижнів до запланованого відльоту до США ми отримали вказівку від міністра оборони України, що консультацій... не буде. З огляду на рівень і важливість цього заходу це означало блокування військового співробітництва зі США з боку України і відкидання нас на багато років назад...

Про ситуацію, що склалася я поінформував Надзвичайного і Повноважного Посла США в Україні. Він того самого дня направив листа в Адміністрацію Президента України — це було виключно його ініціативою. В листі посол вказав, що адмірал Кабаненко в контакті з Посольством США в Україні та Вашингтоном робить усе можливе для якісної підготовки і проведення двосторонніх оборонних консультацій. Наприкінці листа він попросив поінформувати американську сторону про перебіг підготовки до важливого заходу в Вашингтоні. За тиждень Посольство США отримало відповідь із АПУ: двосторонні консультації відбудуться. На наступний день українська делегація на чолі з першим заступником міністра оборони вилетіла до Вашингтона. Консультації відбулися успішно й Україна отримала серйозний пакет допомоги США в розбудові військових спроможностей.

Уже після проведення консультацій було призначено розслідування щодо перевищення мною службових повноважень. Проведення розслідування було доручено апарату РНБОУ. Хочу відзначити, що позиція в питанні генерала Володимира Замани, яку він виклав письмово та особисто озвучив у РНБОУ, була однозначною: адмірал Кабаненко нічого не порушував, діяв виключно в межах своїх повноважень у інтересах держави.

Наступний приклад. Улітку Генштаб отримав інформацію про підозрілу розвідувальну діяльність у територіальних водах України поблизу Севастополя. Проведені оперативні заходи із залученням апаратури «Олімп» національного виробництва та іншого обладнання підтвердили попередню інформацію. Тоді, як і в інших ситуаціях, генерал Володимир Замана віддав необхідні розпорядження та сприяння, було розгорнуто відповідний компонент військ (сил) та проведено військову операцію. Незаконна військова діяльність була нейтралізована й ліквідована. Тоді в Криму до мене підходили співробітники СБУ й вмовляли припинити операцію через її «сенситивність», зрозуміло для кого і в якому сенсі...

Коли після цих подій проти мене було проведено спеціальну операцію з фальшивими звинуваченнями в порушенні законодавства щодо державної таємниці і державній зраді, генерал Володимир Замана робив усе можливе, щоб відвести удар проти мене. Тоді спеціально визначені особи в міністерстві оборони та СБУ не цуралися нічим — фальшивками, чорним піаром, безпідставними звинуваченнями в тому, чого я ніколи не робив. Крові й здоров’я було випито багато... Але, після Революції Гідності усе розлетілося, як картковий будиночок — мені було повернуто допуск до державної таємниці та знято всі обвинувачення.

Крайній у цьому переліку, але не менш важливий приклад. У 2012 році ми розпочали підготовку участі флагмана Військово-Морських сил України в антипіратській операції НАТО «Океанський щит» та операції Євросоюзу «Атланта». Ні до Замани, ні після нього таких походів не було — лише при ньому. Не усі тоді погоджувалися з цим безпрецедентним залученням українського військового флоту до бойової операції НАТО в районі Африканського Рогу — слід згадати драматичні події навколо захоплених піратами судна з українцями на борту та нагадати, що на той час біля 65 тисяч українців працювали на тисячах комерційних суден під прапорами різних країн...

Замана тоді стояв стіною за цей похід, навіть, особисто погоджував документи в уряді, коли ситуація заходила в глухий кут і певні міністри затягували... У вересні 2012 року він запросив в Україну голову Військового комітету НАТО генерала Кнуда Бартелса якому публічно підтвердив: Україна у 2013 році візьме участь в операції НАТО «Океанський щит». Обидва генерали домовилися зустрітися на борту фрегата під час участі в згаданій операції.

Але, влітку 2013 року, коли фрегат з палубним вертольотом на борту був практично готовий до виходу, відправлення корабля почало гальмуватися: готовий до підпису проект указу про участь у операції було покладено на полицю. Особисто Замана розв’язав цю проблему і корабель вчасно вийшов на патрулювання.

28 жовтня 2013 року генерал Замана, як і обіцяв, зустрівся на борту «Гетьмана Сагайдачний» у районі операції «Океанський щит» з головою Військового комітету НАТО генералом Кнудом Бартелсом, командувачем морського командування НАТО «Нортвуд» віце-адміралом Пітером Хадсоном та начальником оперативного управління Міжнародного військового штабу НАТО генерал-майором Йозефом Блотзом, а також нашими військовими моряками-учасниками операції. Ця зустріч мала величезне значення для України, яка стала учасником усіх (!) операцій Альянсу. Не всі країни НАТО могли собі це дозволити... 

27 лютого 2014 року фрегат звершив участь у операціях НАТО ЄС та 5 березня того ж року повернувся в Одесу. Хотів би нагадати, що тоді усі кораблі ВМС України вже були заблоковані в Севастополі і Донузлаві...

Завдяки цьому походу Україна в захисті від піратів встала під парасольку НАТО — де-факто в рамках статті 5 Вашингтонського договору: один — за всіх і всі — за одного! Крім цього, участь у згаданих операція НАТО і ЄС дала можливість зберегти флагман національних Військово-Морських сил України фрегат «Гетьман Сагайдачний». І Замана в цьому відіграв одну з ключових ролей, бо саме він був вищім військовим керівником, який приймав рішення відповідно до його повноважень і забезпечив вихід корабля на бойову службу в море, успішне її проведення й повернення фрегата в Україну. Невже це не вчинок військового лідерства, гідний керівника Генштабу? 

Знаю по спільній службі, що у вкрай непростих умовах хронічного недофінансування потреб Збройних сил він робив усе необхідне для формування не паперових, а якісних, боєготових військ (сил). При ньому було багато зроблено саме для цього, адже на час його вступу в посаду в Збройних силах не було жодної бригади, спроможної виконати бойові завдання без тривалого, протягом 6 — 12 місяців, відмобілізування. Він вчив війська тому, що необхідно на війні. Але, не слід забувати, що Стратегічний план оборони держави вводиться в дію не начальником Генерального штабу...

Пам’ятаю, як сприймалося військами відсторонення від посади першого заступника НГШ у жовтні 2013 року. Тоді офіцери, з якими пройшов вогонь, воду і мідні труби, писали мені — «не вірю!». Але, було й багато таких, хто ховався в шкаралупу «моя хата скраю», що є дуже поганим показником для військової системи, бо наповнює її страхом. Страх — негативний аспект у будь-якому військовому керівництві чи штабі. Він позбавляє ініціативи, формує недовіру і вбиває моральний фактор...

Думаю, що діючий Головнокомандувач Збройних сил України генерал армії України Володимир Муженко може багато позитивного розповісти про генерал-полковника Володимира Заману. Адже, в ті роки він був його заступником та відповідав за підготовку військ, добре знає його по спільній службі і до Генерального штабу. Знаю, що саме Замана підтримував Муженка на посаді Главкома ЗСУ — начальника Генерального штабу ЗСУ. Хотілося б почути його думку...

Не вірю, що в генерала Замани був хоча б мікроскопічний умисел проти України — без цього не буває державної зради...