МЕНЮ

Потрібна відстрочка

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, Ігор ЛОСЄВ
7 березня, 2019 - 12:03
Чи варті недемократичні вибори національної катастрофи?

Ми вже не раз писали, що вибори в сучасному світі вважаються ледь не синонімом демократії. Ясна річ, вибори вільні, чесні, загальні. Тому Україна, щоби бути справді демократичною, має їх проводити у встановлені Основним законом терміни, і цього року також — і президентські, і парламентські. Що ж, президентські перегони наразі йдуть на повну потужність, навіть не треба вмикати радіо чи телевізор, досить вийти на вулицю чи зазирнути у свою поштову скриньку, щоб пересвідчитись у цьому — міста переповнені наочною агітацією ледь не на кожному кроці. Причому агітацією, настояною на найвищих градусах популізму різних ґатунків — від ура-патріотичного до промосковсько-капітулянтського.

Разом із тим чимало притомних політиків та аналітиків як на Заході, так і в самій Україні наголошують: втручання Росії у ці вибори (і без того внаслідок низки причин драматичні) вже набуло небачених розмірів і має тенденцію до зростання. Скажімо, в оприлюдненому офісом глави Національної розвідки США звіті «Оцінка загроз у світі» йдеться про те, що Росія збирається втрутитися в українські вибори і президента, і парламенту. За звітом, Росія прагне вплинути на ці вибори, «застосовуючи низку інструментів для використання крихкої економіки Києва, вельми поширеної корупції, кіберуразливості і громадського невдоволення». Мета Росії — «повалити Порошенка і привести до влади менш антиросійський парламент». І це лише програма-мінімум: інші західні джерела ведуть мову про намагання Росії 2019 року вбити одним пострілом двох зайців — і Білорусь поставити під свій повний контроль, і Україну або приборкати, або поділити на дві держави.

Інакше кажучи, уже зараз очевидно: президентські вибори не будуть ні чесними, ні вільними, ні загальними. Те саме станеться і з виборами до Верховної Ради. Вони не будуть чесними, бо завдяки своїй штатній агентурі, ідейній п’ятій колоні та «корисним ідіотам» із середовища занадто амбітних політиків України Кремль уже перетворив виборчі перегони на всезагальне взаємне обливання брудом. І не лише кандидатів на посаду глави держави, а й усіх потенційно небезпечних для себе осіб. Скажімо, варто було свого часу Святославові Вакарчуку заявити, що він не збирається висуватися у президенти, як інтернет сповнився «блямбами» з портретами співака і написами, що, мовляв, він продався Порошенкові за десять мільйонів. І це лише початок заливання України дезінформаційними помиями. І не лише ними: на думку низки зарубіжних та вітчизняних аналітиків, Москва на повну силу використовує також об’єктивну інформацію про корумпованість як у владному, так і в опозиційних середовищах. Патентовані «борці з корупцією» отримали команду «Фас!» і додаткове фінансування через підставні західні фонди, і ця нібито благородна справа перетворилася на складову кремлівських технологій. Відтак не стануть вибори вільними, бо, сидячи по вуха в таких помиях, мало хто здатен у чомусь розібратися. Хтось вважатиме, що самостійно вирішив голосувати за того чи іншого кандидата, насправді ж ним зманіпулювали. Ну, а хтось взагалі не піде голосувати: «Всі вони однакові»...

А чи будуть вибори загальними, якщо мільйони українців перебувають на заробітках за кордоном — як на Заході, так і в Росії, чи на окупованих територіях? У двох останніх випадках ці громадяни ще й не вільні — і тому, що перебувають у зоні пропаганди, потужнішої за сталінсько-гітлерівську, і тому, що спроби голосувати вільно для них можуть виявитися смертельно небезпечними. Адже добре відомо, як працюють «контролери» на виборах: мовляв, сфотографуй на свій гаджет, за кого проголосував, не захочеш це зробити чи «неправильно» проголосуєш — отримаєш по повній. У самій же Україні вже на повен голос говорять про адмінресурс і підкуп виборців. А те, що це не порожні розмови, що під ними є реальне соціальне підґрунтя, зайвий раз довели експерименти з масовими акціями на підтримку неіснуючих кандидатів у президенти, проведені у Києві, Харкові та Одесі, — за обіцянку доброї плати на них зібралося чимало люду. Це підтвердили й соціологи: за даними КМІС, «обміняти свій голос на гроші» готові 15,6% опитаних громадян України; 14,8% опитаних стверджують, що мають знайомих, готових зробити це. Тобто маємо достатню кількість виборців, яка готова зробити вибори нечесними та невільними (зауважмо, що готовність продати свій голос для багатьох не в останню чергу наслідок зубожіння та неможливості заробити гроші чесно) — і, можливо, стати вирішальною силою.

Напрошується логічне запитання: навіщо Україні вибори, результати яких відбиватимуть як успішність «кремлівських чекістів», так і обсяги «вливань» олігархами коштів на замакітрювання мізків та підкуп виборців, а зовсім не вільне волевиявлення українського народу? Яке це втілення демократії, коли за чинних умов ідеться про дискредитацію народовладдя на десятиліття вперед? Це             — профанація, «чорна» політична комедія, в якій закономірно на провідних ролях гастролюють професійні коміки і яка вже зараз має риси трагіфарсу, а може стати трагедією.

А тепер погляньмо ближче на цілі та інструменти Кремля в тому, що стосується українських виборів. «Завдання — повернути Україну повністю в російську орбіту впливу. Але так, щоб більше жодних «кольорових революцій». Для цього додатково до бюджету СЗР, ФСБ і ҐРУ надано $350 млн конкретно під наші вибори 2019 року», — заявив голова Служби зовнішньої розвідки України Єгор БОЖОК. За його словами, російський план передбачає три сценарії, за якими росіяни готові кинути всі сили і засоби Збройних сил та спецслужб РФ для того, щоб досягти кінцевого результату. «Кінцевий результат — хто завгодно, тільки не Порошенко. Чому? Не лише тому, що є питання з приводу лояльності інших політиків. Проблема в тому, що будь-яке перезавантаження влади паралізує держапарат як мінімум на три місяці. А не варто забувати, що біля кордонів 48-тисячна армія. І тут три місяці роздолля... Перший сценарій — реванш сил, які не викликають таку печію, як Петро Порошенко. Другий сценарій — проросійські сили проходять у парламент. Завдання-мінімум — завести туди Медведчука. І третій — коли щойно зазначене не спрацьовує, у них ще є Шойгу з його армією...»

Одним із основних інструментів дестабілізації України та впливу на вибори є РПЦ. «На 99% Російська православна церква контролюється спецслужбами Російської Федерації», — наголосив Єгор Божок. За його словами, священнослужителі в Росії перебувають під контролем Федеральної служби безпеки Російської Федерації, а ті, які працюють у РПЦ за кордоном, — під контролем Служби зовнішньої розвідки РФ. А «служать» у цій церкві, вочевидь, не тільки розвідники. Автори цих рядків не перший рік помічали, як на хресних ходах, які проводить РПЦ в Україні, не лише молоді ченці, а й черниці крокують стрункими шерегами, неначе їх вишколювали у монастирях ходити «в ногу». Чи таки вишколювали?

У свою чергу, командувач Об’єднаними силами на сході Сергій НАЄВ стверджує: Росія збільшує військові сили і розвідувальні потужності на Донбасі, з чого можна зробити висновок про підготовку до масштабного наступу. «По-перше, вони збільшили кількість військ у зоні конфлікту. Наприклад, там, де було вісім тактичних батальйонів біля українсько-російського кордону, їх стало дванадцять. І це тільки в моїй зоні відповідальності... Вони також істотно збільшили кількість авіації, готової до дій з повітряних баз по інший бік лінії фронту, біля Донецька». Ключовий доказ наступальних планів противника — це те, що, за словами Наєва, в Донецькій та Луганській областях діє більше російських диверсійно-розвідувальних груп. «Їхні розвідувальні потужності збільшилися втричі: більше ДРГ, більше груп перехоплення радіопереговорів, більше шпигунів, — відзначив генерал. — Так відбувається, як правило, напередодні наступу».

Такий наступ, у разі провалу інших планів, найімовірніший або після президентських виборів, або між першим і другим турами виборів. Спочатку масштабні провокації, пролита кров — і стрибок «Шойгу з його армією». Ясна річ, на заклик «прихильників миру» з України. Уже буде квітень, відносно тепло або взагалі тепло, дороги підсохнуть, поля теж, бронетехніці йти стане неважко, на півдні України в цей час сонячні дні, тож авіації легше діяти...

Інакше кажучи, українські вибори зі «свята демократії», на нашу думку, вже перетворилися на свою протилежність. Питання тільки, що буде втрачено: лише віра українців у демократію чи перспективи існування української демократії разом з українською державністю? Чи — можливо, в найкращому разі!        — лише ще один чималий шматок української території?

Чи є вихід? На нашу думку, є. І не один. Скажімо, може йтися про відстрочку на рік обох виборів. Це — найменш болісний варіант. Причому він може бути реалізований суто демократичним шляхом, на підставі угоди між тими силами у Верховній Раді, для яких незалежність України та демократія — не стовідсотково ритуальні гасла і лідери яких мають бодай мінімальний інстинкт самозбереження. Ідеться про елементарну річ: не можна проводити вибори під час війни, коли частина національної території (і доволі значна) перебуває під окупацією. У Великобританії під час Другої світової війни всі парламентські партії домовилися відкласти загальні вибори до закінчення бойових дій у Європі. А Британія — то найстаріша, поряд з Ісландією, парламентська демократія у світі. Чом би не скористатися її досвідом? Тим більше, що це об’єктивно вигідно всім політичним силам, які мають хоч якісь державницькі інтенції і не хочуть грати блазнів у кремлівському трагіфарсі. Не станемо описувати конкретні механізми такого рішення (вони цілком конституційні), зазначимо лише, що Захід — якщо все буде чітко зроблено й мотивовано — трохи побурчить і заспокоїться, бо катастрофа на українських теренах з майже гарантованим збільшенням масштабів бойових дій (між іншим, на південному сході України           — дві атомні електростанції) є тим, що найбільше лякає сьогодні притомних західних політиків. А куди краще вже зараз відстрочити вибори, ніж потім визнавати їх недемократичними (якими вони гарантовано будуть) і ставити Українську державу під загрозу прямого вторгнення російських військ «на допомогу» тим чи іншим «миротворцям», які матимуть шалені гроші, щоб організувати псевдо-майдани з числа куплених дурнів, ідейних учасників п’ятої колони та різноманітних бойовиків, уже закинутих із території РФ та Придністров’я чи готових це зробити у будь-який момент. А накопичуватися їм є де — згадаймо, що в Криму прихисток давали їм монастирі та храми РПЦ, що задокументовано місцевими журналістами.

За рік же можна дуже багато чого зробити для зриву планів Путіна, було б тільки бажання. Головне — для початку бодай частково дотримуватися хоча б однієї з євангельських заповідей, а саме: «Не вкради». Та й у Росії, можливо, станеться щось позитивне як для неї самої, так і для всього світу.